Слухай онлайн
Спорт  |  Історія

Про" лещатарів" та "гаківкарів", або Як висвітлювали спорт в давнину

Спортивне життя українців в першій половині ХХ ст. тісно пов’язане з Іваном Боберським. Він був ерудованою людиною, навчався в Самбірській гімназії та на філософському факультеті Львівського університету, згодом здобував освіту в австрійських університетах Відня та Ґраца. Подорожував Швецією, Німеччиною, Чехією, де пізнавав справу тіловиховання (фізкультури) і спорту.
Світлина з архіву ДІКЗ «Нагуєвичі», с. Нагуєвичі Дрогобицького р-ну Львівської обл.

Іван Боберський опублікував перші підручники гімнастичних вправ і спортивних ігор, з 1901 р. став заступником, а у 1908-1914 рр. головою товариства «Сокіл». 1906 р. заснував в Академічній гімназії перший український спортивний гурток. Тут школярі займалися легкою атлетикою, футболом, боксом, хокеєм, лещетарством, туризмом і санним спортом. У 1918–1919 рр. Іван Боберський працював у секретаріаті Західноукраїнської Народної Республіки. Потім жив у Канаді та Югославії. Постійно відвідував спортивні змагання в Західній Європі. Писав про них в українській пресі. І навіть описав зимові Олімпійські ігри, які відбулися у 1936 р. 

Почалися вони 6 лютого в німецькому містечку Ґарміш-Партенкірхен. Тільки один українець взяв участь в Олімпіаді, це був студент Чернівецького університету Роман Турушанко. Він виступав, як фігурист і посів 19-те місце серед 25 учасників.

Загалом про змагання Боберський зазначив таке: «Воротами при правім крилі Олімпійського дому входить похід олімпійських змагунів. Ступають визначеним порядком. Наперед несе хлопець таблицю з написом держави, за ним іде член цієї держави, що несе прапор. За цими двома йдуть представники: лещетарі, совгарі, гаківкарі, санкарі, плиточники». Цікаво дізнатися давні назви спортсменів. Сьогодні це лижники ковзанярі, хокеїсти, саночники та бобслеїсти. 

А так він писав про перегони «лещетарів»: «Всі вони переїздили попри наші сидження, на яких 6 кроків віддалі. Ми могли видіти докладно їх лиця – далекі від усміху, поважні, напружені, рішучі. Перед кожним із них стояло понад 100 суперників, з якими могли боротись силою волі, бистротою думки, витривалістю ніг, містотою легенів, пруживістю серця, жилавістю рамен, які двома ціпками скріпляли розгін ніг, та гостротою очей, що оцінюють всяку перепону, кожний горб, кожну яругу і вишукують найкоротшу дорогу». З репортажів Івана Боберського можна зрозуміти наскільки він любив спорт, буквально жив ним. Тому і сьогодні з захопленням читаємо про спортивні змагання, які бачив Боберський. Здається ми ніби переносимось в ті часи.

На фото: Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько», м. Львів, 1913 р. Сидять зліва направо: провідник відділу професор Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів.

Джерело: Локальна Історія

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...