Пане Спікере!
Пані Прем’єр-міністре!
Члени Уряду та Фолькетингу!
Данський народе!
40 ракет. Кожного дня саме стільки різних, але однаково смертоносних ракет російські війська застосовують проти нашої держави, проти України. Це середній рівень на добу. 40. Понад 1370 ракет застосовано вже за трохи більш як місяць повномасштабного вторгнення Росії на нашу землю.
Сьогодні вранці російські ракети вдарили по одному з наших південних міст – Миколаєву, місту корабелів. Абсолютно мирному місту, яке мріяло лише про одне – повернути собі славу центру кораблебудування на Чорному морі.
Внаслідок цього удару зруйнована будівля обласної адміністрації. На цей час відомо, що семеро людей загинули, 22 людини поранені. Розбір завалів триває.
Жодних войовничих мрій у миколаївців не було. Вони не становили жодної загрози для Росії. Але і вони, як і всі інші українці, повірте мені, стали мішенню для російських військ. Для ракет, авіабомб, реактивної артилерії, мінометів.
Загальну кількість засобів ураження, які російські війська вже використали проти наших людей, на нашій землі, просто неможливо порахувати.
Але можна сказати, що інтенсивність і жорстокість бойових дій, які ведуться проти нас, вийшли на рівень навіть вищий, ніж це було під час Другої світової війни, найбільш руйнівної війни для Європи.
Місяць бойових дій – а в нас уже не одне місто, не два, а цілий чорний перелік міст, які зруйновані вщент російськими бомбардуваннями.
Ще в десятках міст, містечок, маленьких сіл частково спалені житлові райони, зруйнована інфраструктура, підірвані підприємства, на яких працювали люди. Живі, звичайні люди.
Одних тільки освітніх закладів – університетів, шкіл, дитячих садочків – зруйновано 773. Уявіть собі! А ще десятки лікарень, ще церкви, навіть меморіали жертвам Голокосту стали мішенями.
Мета російських військ у цій війні – повністю знищити будь-яку основу для нормального життя українського народу. Окупанти свідомо роблять так, щоб від України нічого живого не залишилося. Тільки руїни. Тільки біженці.
Вже понад 10 мільйонів українців покинули рідні місця через бойові дії. Майже 4 мільйони українців виїхали за межі нашої держави – переважно це жінки й діти.
Історії цих людей сповнені жаху.
У тих районах, куди зайшли російські військові, і досі на узбіччі доріг багато спалених і розстріляних машин. Сотні й сотні таких автівок, їхніх залишків. Окупанти вбивали мирних людей навіть тоді, коли вони намагалися просто врятуватися!
Разом з нашими переселенцями у Європі та в західних областях України є діти, яких просто підбирали дорогою біля трупів їхніх батьків.
У нашому місті Маріуполі, яке вже понад три тижні заблоковане російськими військами, ще залишаються до ста тисяч людей. Поки був сніг, люди розтоплювали його й так отримували воду. Увесь цей час ми не можемо доставити в місто гуманітарні вантажі – їх просто блокують. Воду, їжу, медикаменти. Все блокують російські військові.
Понад 90% усіх будівель Маріуполя повністю зруйновані обстрілами та бомбами. Але російська авіація завдає авіаударів, не зупиняючись. Вони цілеспрямовано підривають навіть укриття, про які точно знають, що там ховаються мирні люди – жінки, діти, літні люди.
Те, що російські війська роблять з Маріуполем, – це злочин проти людства, який скоюється буквально в прямому ефірі на очах у всієї планети.
Чому це взагалі стало можливим? Чому світ не може зупинити цей потік воєнних злочинів Росії, який не вичерпується з 24 лютого цього року?
Відповідь дуже проста й цинічна.
Люди, які ухвалюють рішення в Росії, сподіваються, що їм і це зійде з рук. Санкції? Вони думають, що їх вдасться обходити. Ембарго на російську нафту? Вони бачать, що це поки не що інше, ніж просто розмови на цю важливу тему. І занепокоєння, постійні занепокоєння. Міжнародний трибунал? Вони знають, що потрібні роки, щоб притягнути конкретних винуватців до відповідальності.
Тому ми звертаємось і до вас, і до всієї демократичної спільноти світу: санкції проти Росії треба посилювати! Постійно. Треба відмовлятися від російської нафти, треба блокувати торгівлю з Російською Федерацією, треба закривати порти для російських суден. І це має бути солідарна політика Європейського Союзу – усіх держав-членів. Усіх.
Саме ви у Данії, в країні, звідки походять базові принципи Євросоюзу, Копенгагенські критерії, можете найбільше відчути, наскільки важливо, щоб працювала загальноєвропейська солідарність у тиску на Росію. Бо цей тиск заради того, щоб Росія шукала мир. Це тиск заради того, щоб дати необхідний захист усім тим базовим цінностям, на яких побудовано життя у Європі і які зараз повністю розтоптані Росією в Україні.
Що можна сказати про захист прав людини чи про свободу на європейському континенті, якщо немає такого злочину проти людей і людяності в цілому, який би не скоїли окупанти? Вони депортують наших людей на територію Росії силою, ґвалтують жінок, неповнолітніх дівчат, займаються мародерством. Вони вивезли в Росію вже понад дві тисячі дітей, і ми не знаємо, де вони, не маємо навіть повного переліку цих дітей. Чи є в них родини? Як вони потім знайдуть своїх рідних, близьких людей?
Рівень зла, який принесли на нашу землю, нормальній людині було б просто неможливо уявити! І тому я закликаю вас на рівні Євросоюзу порушувати питання про солідарність у захисті свободи, у захисті людяності.
Не може бути у Європі «філій» Росії, які розколюють ЄС із середини. Які намагаються допомогти Росії заробити якнайбільше грошей навіть зараз.
Всі прекрасно знають, хто у Європейському Союзі протистоїть людяності та здоровому глузду. Хто не робить взагалі нічого, щоб допомогти встановити мир в Україні. Це має припинитись, і Європа має перестати слухати будь-які виправдання від офіційного Будапешта.
Я вдячний Данії за принциповість. Дякую кожному і кожній. Вдячний вашим людям, які допомагають Україні та українцям. Вашим компаніям, які вирішили залишити російський ринок. Maersk, Jusk, Lego, Vestas, DSV, Arla Foods, Carlsberg та багато інших компаній, інших, які ухвалили це важливе рішення.
Але я прошу вас не зупинятись, бути лідерами у Європі у просуванні реально необхідних нам всім рішень.
Ще задовго до цієї війни було очевидним, що людство має скорочувати використання викопного палива. Ера вугілля й нафти завдала довкіллю, нашій планеті в цілому дуже серйозної шкоди. «Зелені» технології, «зелена» енергетика стали логічною та справедливою відповіддю на цей виклик.
Європейська політика вже спрямована на скорочення споживання екологічно небезпечних ресурсів. Але російська агресія проти України та проти всього, на чому побудоване життя у Європі, є аргументом, щоб прискорювати «зелену» трансформацію на континенті. Європа має відмовитися від російської нафти, відмовитися якнайшвидше!
Бо саме шалені доходи від енергоресурсів дають змогу керівництву Росії бути зухвалими, порушувати загальновизнані правила, просувати ненависть проти інших народів, проти нас і руйнувати життя сусідніх країн.
Якби треба було знайти повну протилежність тому, що у вашій країні називається «Законом Янте», то це був би «Закон російської нафти».
Я впевнений, що ми разом – тільки разом з усіма європейцями, з усіма відповідальними державами на планеті – зможемо подолати цю катастрофу. Зможемо повернутися до миру. Зможемо жити разом у європейській родині.
Я сподіваюся, що це станеться вже дуже скоро. Але це залежить від того, наскільки послідовними, принциповими ми будемо залишатися в цей час. У час, коли війна триває.
Проте ми не маємо права думати зараз тільки про війну. Ми знаємо, що буде мир. Ми знаємо, що зможемо повернутися до нормального, мирного життя.
У нашому місті Маріуполі, яке вже понад три тижні заблоковане російськими військами, ще залишаються до ста тисяч людей. Поки був сніг, люди розтоплювали його й так отримували воду. Увесь цей час ми не можемо доставити в місто гуманітарні вантажі – їх просто блокують. Воду, їжу, медикаменти. Все блокують російські військові.
Понад 90% усіх будівель Маріуполя повністю зруйновані обстрілами та бомбами. Але російська авіація завдає авіаударів, не зупиняючись. Вони цілеспрямовано підривають навіть укриття, про які точно знають, що там ховаються мирні люди – жінки, діти, літні люди.
Те, що російські війська роблять з Маріуполем, – це злочин проти людства, який скоюється буквально в прямому ефірі на очах у всієї планети.
Чому це взагалі стало можливим? Чому світ не може зупинити цей потік воєнних злочинів Росії, який не вичерпується з 24 лютого цього року?
Відповідь дуже проста й цинічна.
Люди, які ухвалюють рішення в Росії, сподіваються, що їм і це зійде з рук. Санкції? Вони думають, що їх вдасться обходити. Ембарго на російську нафту? Вони бачать, що це поки не що інше, ніж просто розмови на цю важливу тему. І занепокоєння, постійні занепокоєння. Міжнародний трибунал? Вони знають, що потрібні роки, щоб притягнути конкретних винуватців до відповідальності.
Тому ми звертаємось і до вас, і до всієї демократичної спільноти світу: санкції проти Росії треба посилювати! Постійно. Треба відмовлятися від російської нафти, треба блокувати торгівлю з Російською Федерацією, треба закривати порти для російських суден. І це має бути солідарна політика Європейського Союзу – усіх держав-членів. Усіх.
Саме ви у Данії, в країні, звідки походять базові принципи Євросоюзу, Копенгагенські критерії, можете найбільше відчути, наскільки важливо, щоб працювала загальноєвропейська солідарність у тиску на Росію. Бо цей тиск заради того, щоб Росія шукала мир. Це тиск заради того, щоб дати необхідний захист усім тим базовим цінностям, на яких побудовано життя у Європі і які зараз повністю розтоптані Росією в Україні.
Що можна сказати про захист прав людини чи про свободу на європейському континенті, якщо немає такого злочину проти людей і людяності в цілому, який би не скоїли окупанти? Вони депортують наших людей на територію Росії силою, ґвалтують жінок, неповнолітніх дівчат, займаються мародерством. Вони вивезли в Росію вже понад дві тисячі дітей, і ми не знаємо, де вони, не маємо навіть повного переліку цих дітей. Чи є в них родини? Як вони потім знайдуть своїх рідних, близьких людей?
Рівень зла, який принесли на нашу землю, нормальній людині було б просто неможливо уявити! І тому я закликаю вас на рівні Євросоюзу порушувати питання про солідарність у захисті свободи, у захисті людяності.
Не може бути у Європі «філій» Росії, які розколюють ЄС із середини. Які намагаються допомогти Росії заробити якнайбільше грошей навіть зараз.
Всі прекрасно знають, хто у Європейському Союзі протистоїть людяності та здоровому глузду. Хто не робить взагалі нічого, щоб допомогти встановити мир в Україні. Це має припинитись, і Європа має перестати слухати будь-які виправдання від офіційного Будапешта.
Я вдячний Данії за принциповість. Дякую кожному і кожній. Вдячний вашим людям, які допомагають Україні та українцям. Вашим компаніям, які вирішили залишити російський ринок. Maersk, Jusk, Lego, Vestas, DSV, Arla Foods, Carlsberg та багато інших компаній, інших, які ухвалили це важливе рішення.
Але я прошу вас не зупинятись, бути лідерами у Європі у просуванні реально необхідних нам всім рішень.
Ще задовго до цієї війни було очевидним, що людство має скорочувати використання викопного палива. Ера вугілля й нафти завдала довкіллю, нашій планеті в цілому дуже серйозної шкоди. «Зелені» технології, «зелена» енергетика стали логічною та справедливою відповіддю на цей виклик.
Європейська політика вже спрямована на скорочення споживання екологічно небезпечних ресурсів. Але російська агресія проти України та проти всього, на чому побудоване життя у Європі, є аргументом, щоб прискорювати «зелену» трансформацію на континенті. Європа має відмовитися від російської нафти, відмовитися якнайшвидше!
Бо саме шалені доходи від енергоресурсів дають змогу керівництву Росії бути зухвалими, порушувати загальновизнані правила, просувати ненависть проти інших народів, проти нас і руйнувати життя сусідніх країн.
Якби треба було знайти повну протилежність тому, що у вашій країні називається «Законом Янте», то це був би «Закон російської нафти».
Я впевнений, що ми разом – тільки разом з усіма європейцями, з усіма відповідальними державами на планеті – зможемо подолати цю катастрофу. Зможемо повернутися до миру. Зможемо жити разом у європейській родині.
Я сподіваюся, що це станеться вже дуже скоро. Але це залежить від того, наскільки послідовними, принциповими ми будемо залишатися в цей час. У час, коли війна триває.
Проте ми не маємо права думати зараз тільки про війну. Ми знаємо, що буде мир. Ми знаємо, що зможемо повернутися до нормального, мирного життя.
