Цими вихідними самбірчани святкували. Самбору виповнилось 777 років від першої писемної згадки. А я побував у цьому галицькому місті напередодні. І не пожалкував.
Дістатись Самбора можна і залізницею, і автобусом. Шосе до міста від Львова - як рушник гладеньке. А раніше на ямах пожна було пломби погубити. Від міста Лева до Самбора 76 кілометрів, доброю дорогою їхати не дуже довго. Та й вартує. Бо в Самборі направду є що подивитись.
У першу чергу Ратушу та ринкову площу навколо неї. Тут затишно і урочо. У центрі 40-метрова будівля Ратуші, що постала ще на початку XVII століття. При бажанні можна піднятись на неї та оглянути Самбір з висоти пташиного польоту. Але мені чомусь зовсім не хотілось ставати голубом, тож вирішив неспішним кроком помандрувати самбірськими вуличками у пошуках карбів давніх літ.
Різнокольорові будиночки на ринковій площі милувалии око та вабили прохолодою. Тож зайшов у гостинно відчинену браму. За нею відкрилось тихе подвір’ячко із чудовим зільником. Почувався як у Божій долоні. Тут не чутно гамірного міста. Час зупинився і завис. Рипучі сходи, металеві поручні з химерним орнаментом, тьмаві вікна... Декорація до старої казки.
Але в казці не частують смаколиками. А я зголоднів і повернувся на самбірські вулички. У місті не бракує закладів, де можна і треба підживитись місцевими смаколиками. На вибір — піци, вареники, млинці та інші наїдки. Цілком пристойна кава і солодощі. Добре пообідавши, рушив оглядати найвідоміші пам’ятки Самбора. У першу чергу церкву Різдва Пресвятої Богородиці (XYIII ст.), де зберігаються мощі святого Валентина та чудотворна ікона самбірської Богоматері. Церкву знайти легко - пофарбована у яскравий блакитний колір і відразу впадає в око. Потужна, масивна, велична. Відразу стає зрозуміло, що будівля використовувалась не лише для відправ, але й для оборонних потреб. Щоправда знаменитих мощей та ікони не довелось побачити, бо церква була зачинена. Нічого. Буде нагода ще раз побувати в Самборі.
Неподалік церкви побачив величну споруду оборонного монастиря бернардинців (1752 р.) і костелу святого Станіслава (XVIII ст.). У костелі знаходиться органний зал. Цікаво, чи є ще десь в районному центрі України органний зал? А в Самборі є. А ще є симпатичний бароковий єзуїтський костел.
Але найбільше вразив латинський храм святого Івана Хрестителя. На фасаді дата — 1530. Храм задбаний, наче вчора зведений, схожий на велетенський корабель. У його обрисах чудово поєднались ґотика із пізнім ренесансом. Цього разу мені пощастило - потрапив на храмове свято і долучився до процесії вірних та духовенства, що обходили храм, а потім потрапив і всередину. Враження неймовірні.
Хоч ноги вже добряче гули, але цікавість і спрага за новими враженнями далі провадили мене тихими вуличками. Дорогою знайшов чимало чудових вілл, сецесійних будинків, затишних садиб та помпезних будівель австрійської доби.
Щоправда Самбір хворіє на давню недугу українських міст. Дуже багато автентичних деталей втрачається під час перебудови, перелицювання старих пам’яток. А відтак спотворюється обличчя міста, його образ. І це дуже прикро, бо Самбір має що показати і чим пишатися. Чого лиш варта старезна аптека “Під зіркою” і брама із дерев’яною бруківкою в австрійській кам’яниці! У місті чимало туристичних принад. Але їх треба плекати й берегти.
Дивно, але Самбір чимось нагадав мені Івано-Франківськ. Лиш з “районною” долею. Щоправда історія Самбора давніша: можна було б згадати і про Лжедмитрія, і Марію Мнішек, і про королеву Бону та ще багато кого, але мене цікавило інше. Втішився, що місто живе, що не згасає його зірка. Але втіха ця із сумом, бо чимало архітектурних перлинок спотворені невігласами.
777 років місту. Кажуть цифра 7 щаслива. А три сімки мали б бути мегащасливими! Нехай так і буде. Самбір заслуговує щасливої долі.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
