Слухай онлайн
Здоров'я

Що потрібно знати про пасивно-агресивну поведінку

На своїй сторінці у Facebook колишня в.о. Міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун розповіла про пасивно-агресивну поведінку.

Зазвичай слово “агресія” викликає асоціації зі штурханиною, криками, нецензурною лексикою, нападами та явним порушенням особистих кордонів.

Але серед нас багато агресивних людей, які тихі, нікого, наче, не чіпають, інколи виглядають навіть нещасно. Водночас, після спілкування з ними вас аж тіпає, хочеться або гримнути на них, або розплакатися. Щоби проявляти агресію, не обов’язково треба бути схильним до фізичного насильства неврівноваженим типом. Достатньо пасивної, чи прихованої агресії.

Що таке пасивно-агресивна поведінка? Це коли людина ніби нічого не робить, але в тому-то і проблема. Вираз “пасивно-агресивний” стали клінічно використовувати під час Другої світової війни щодо солдат, які відмовлялися виконувати накази.

В DSM I-II (довідник з діагностики та лікування психічних розладів в США) пасивно-агресивних людей згодом почали умовно поділяти на підтипи. Пізніше таку поведінку перестали розглядати як психічний розлад.

Пасивно-агресивний розлад поведінки інколи об’єднують з негативізмом, хоча це, все ж, різні випадки. Про негативізм говорять, якщо є принаймні чотири із семи ознак: пасивний спротив виконанню рутинних соціальних чи робочих завдань (сміття повз смітник, приміром), скарги на те, що людину не розуміють і не цінують, похмурість і любов до суперечок, заздрість до більш успішних та скарги на невдачу.

Але в цьому пості мова саме про пасивно-агресивну поведінку як ухилення від безпосередньої конфронтації.

Висловлювати якісь скарги “в повітря” чи в спину, показово позіхати, відмовлятися від допомоги, але продовжувати показувати, як тяжко, нав’язувати допомогу, про яку ніхто не просив, і дорікати невдячністю, не повідомляти важливу інформацію — це все бути пасивно-агресивними. Нижче кілька прикладів:

  • Людина чогось прагне, але не каже прямо. Натомість, натякає на свої бажання, і ображається, що її/його потреби залишилися незадоволеними.
  • Сумнівні компліменти, які наче і визнають досягнення співрозмовника/ці, але і критикують чи знецінюють водночас.
  • Ігнорування співрозмовника та мовчанка. Людина нічого не каже, може, навіть зникає у сподіванні, що це краще за скандали і з’ясування стосунків. Але водночас сподівається, що хтось інший “все зрозуміє”. Насправді, ігнорування — це агресія, бо люди — істоти соціальні, і “холодний душ” мовчання та уникнення є жорстокістю. Особливо стосовно невротичних людей.
  • Прокрастинація і саботаж. Неприємна робота, яка набридла, складні завдання, які не знаєте як робити, можуть викликати бажання уникати цього на перекурах, довгих обідах чи навіть лікарняних.
  • Впертість. Ця риса подекуди корисна, але часом, відмова від зміни своїх поглядів (навіть незначної) та планів вмотивована спричиненням комусь дискомфорту, а не вірності своїй точці зору.
  • Слова, що розходяться з ділом. Можна казати так, і на все погоджуватися, а потім тишком робити своє чи знаходити причину відмовити в останній момент. Або зробити, але не те, про що просили.
  • Відповідь одним словом.
  • Плекання провини. Фрази на кшталт “А сам/сама здогадатися не можеш” мають на меті викликати в співрозмовника/ці почуття сорому, провини, бажання чимось це залагодити. 

Що відчуває жертва пасивно-агресивної поведінки? Образу, провину, обурення, але зазвичай — бажання проявити активну агресію. Цього пасивно-агресивним і треба. Вони, ніби-то, ні до чого, адже займають офіційну позицію “справжньої жертви”.

Чому люди так поводяться? Коренем пасивно-агресивної поведінки є ворожість і невміння чи небажання її відкрито проявити. Казати в очі, безпосередньо в чомусь відмовляти, виражати незгоду та свої справжні бажання в нас не прийнято. Це вважається агресію, невихованістю, “складним характером”.

Пасивно-агресивна поведінка здається людям більш прийнятною, ніж інші моделі. Дослідження показують, що пасивно-агресивні люди стикалися в дитинстві з відсутністю піклування, неприязню і жорстким ставленням з боку батьків. 

Діти, які все дитинство є свідками приховано-ворожої поведінки батьків та відсутності в них співпраці, мають негаразди з агресією, владнанням конфліктів, здоров’ям та успішністю. Адже вони однаково ефективно сприймають та реагують і на активну, і на пасивну агресію між батьками: мовчання, багатозначні погляди і піджаті губи.

На парах близнюків показано, що в разі жінок спадковість і вплив родини мають однаковий вплив, а в разі чоловіків пасивно-агресивну поведінку визначає виключно середовище. 

Ймовірно, в дитинстві прямо казати про свої бажання і почуття їм було небезпечно, а в сім’ї було прийняти застосовувати саме пасивно-агресивну, а не асертивну поведінку. Асертивна поведінка — це озвучення свої бажань і визначення прийнятних кордонів, але при цьому з урахуванням інтересів інших людей, без пасивної та активної агресії.

Що робити із пасивно-агресивними людьми? 

▪ Передусім, зрозуміти, що це не ви “психовані” та неадекватно реагуєте. Якщо пасивно-агресивна поведінка є звичною моделлю відносно вас, то це проблема у ворожості саме до вас.

▪ Усвідомте та опануйте своє обурення. Пасивно-агресивним тільки того і треба. Якщо ж ви припините грати в цю гру, вони муситимуть рано чи пізно змінити стратегію.

▪ Нарешті, скажіть прямо про свої очікування, використовуючи “я-конструкції”. Домовляйтеся про все чітко і однозначно, краще в письмовій формі.

▪ Чітко позначте свої власні кордони. Що можна, що точно ні. Також збагніть, де ваша відповідальність і прийміть її, та відкиньте все решту. Не треба перейматися тим, що поза вашим впливом та відповідальністю. В парі проговоріть ті сфери, в яких відповідальність лежить на обох, будь то винесення сміття чи ініціація сексу.

Якщо ж ви пасивно-агресивна людина, то збагніть, що з вашою поведінкою все складно, і час це змінювати. Байдуже, робили ви це свідомо чи ні.

Пасивно-агресивна поведінка, хоча сама по собі і не вважається психічним розладом наразі, проте вона часто супроводжує інші розлади: межовий розлад особистості, нарцисичний розлад, клінічну депресію, зловживання наркотичними речовинами. 

Така поведінка може суттєво псувати стосунки в парі, родині чи на роботі. Медичні джерела радять таким людям чи групам людей звертатися по допомогу до психотерапевта, якщо самі вони не можуть здолати такий патерн поведінки.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");