Сіверський напрямок фронту російсько-української війни. Жовтень 2024 року. Стабілізаційний пункт 10 Окремої гірсько-штурмової бригади та для суміжних підрозділів. Він розташований не на передових позиціях, а за кілька кілометрів вглиб нашої території. Але ця мізерна відстань зовсім не гарантує військовим медикам та пораненим “едельвейсам”, що ворог не вистежить і не завдасть удару. Як це вже не раз бувало, всупереч міжнародному гуманітарному праву, на інших напрямках та в інших підрозділах…
Тому заходи прихованості від ворожих очей цього “стабіка” на належному рівні. Головна місія – врятувати життя українських солдатів – має бути виконана за будь-яких обставин та в будь-яку пору доби!
Мозаїка подій тут змінюється з калейдоскопічною швидкістю. Ось із важкопоранений у ногу боєць зі здивуванням, тамуючи біль, запитує:
“То мені чужу кров вливати будуть?”.
Медики пояснюють: власної втратив майже півтора-два літри, тому без донорської не обійтися…
Він розуміє і зі спокійним серцем очікує закінчення невідкладної допомоги…
І це насправді дуже важливо! Бо саме в цьому стабілізаційному пункті “едельвейсів” в числі перших у ЗСУ почали застосовувати переливання донорської крові ще на дошпитальному етапі.
Головний у цьому “стабіку” – віднедавна начальник лікувального відділення медичної роти 10 ОГБр, капітан медичної служби Володимир. Офіцер родом із Івано-Франківської області. Позивний доволі незвичний – “Шахід”.
“Хлопці присвоїли, – з посмішкою пояснює походження другого імені військовий лікар. – Коли вночі чути характерний звук, то це я…”.
А якщо не про себе, а про поранених, то капітан медичної служби дає таку характеристику:
“Найчастіше вони втомлені. Хлопцям зазвичай бракує тепла. Часто фізичного. Інколи навіть влітку, коли на вулиці спека… Але найчастіше бійцям потрібне людське тепло. Тому в стабілізаційному пункті до них ставимося максимально тепло. Як до своїх рідних. І вони це відчувають!”.
А ось доставили двох бійців прямо з передових позицій. Їх виявили без свідомості. Вони – як наочне підтвердження тези лікаря про українське щире тепло та російську крижану підлість. Бійцям постійно холодно, обидва кутаються під одним одіялом… Є підозра, що окупанти застосували проти їхнього підрозділу хімічні речовини. І хоч це заборонено Женевською конвенцією, рашисти вже давно наплювали на міжнародне право. А наші воїни змушені стримувати окупантів, навіть коли оповиті отруйними газами…
“Від нас хлопці і дівчата виходять із одним словом: “Дякуємо!”. А ми їм: “Це вам дякуємо!”. І я особисто дякую: бо я маю можливість тут працювати з апаратурою, голкою і ниткою, їх рятуючи, і на їхніх позиціях не стою з автоматом… Тому повага і вдячність обопільна. І така людяність допомагає нам усім вистояти і залишатися людьми”.
В цьому й полягає основна перевага українських воїнів над рашистськими окупантами! Бо у нас люди, а по той бік лінії фронту – нелюди!
Майже за два роки роботи в цьому стабілізаційному пункті, де служить і 3 військових медикині, надали допомогу тисячам поранених. Понад 99,9% із них залишаються живими і, як правило, після лікування та реабілітації повертаються в стрій.
І ще одне досягнення: більше 95% важкопоранених вдається належним чином стабілізувати та доправити в шпиталі.
Тут гордяться й справді інноваційними рішеннями, коли застосовуються не лише усталені форми і методи допомоги, а й удосконалені на практиці. І це є вагомим внеском у розвиток військової тактичної медицини.
А щодо капітана медичної служби із позивним “Шахід”, то у цивільному житті Володимир – ортопед-травматолог. Свого часу закінчив Івано-франківський медуніверситет. Вдома на нього чекають дружина та двоє дітей.
Він мріє, щоб усі родини воїнів 10 Окремої гірсько-штурмової бригади дочекалися своїх рідних живими і здоровими, і – з Перемогою!
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід”.
