До позачергових виборів до парламенту залишилось 7 тижнів. Партії активно готуються: змінюють назви, програми, набирають нових людей. Гал-інфо ж продовжує розповідати про політичні сили, які націлені на потрапляння до Ради.
Однією з таких є партія ВО "Свобода", яка після успіху в 2012 році, несподівано для всіх провалила постмайданні вибори. Як результат "свободівці" мають лише шістьох нардепів у парламенті, втім у наступному скликанні збираються взяти потужну фракцію. Наміри в них доволі серйозні, тому націоналісти неначе молитву перед сном повторюють слова про російський реванш, який лише вони спроможні зупинити. Таке банальне нав'язування міфу про елітарність націоналістів "Свобода" використовувала не раз, втім Україна якось встояла без них.
Трохи історії
Партія під нинішньою назвою існувала не завжди. У 1991 році було утворено СНПУ (Соціал-національну партію України), співзасновниками якої стали чинний лідер Олег Тягнибок, спікер Верховної Ради Андрій Парубій та два лікарі-психіатри - Ярослав Андрушків та Юрій Криворучко. До слова, Парубій вийшов з партії невдовзі після зміни назви на ВО "Свобода" і став членом "Нашої України". Причина – "відмінності у баченні розвитку партії".
Рання СНПУ характеризувалася різкою критикою західного світу, європейської цивілізації та ліберальних цінностей. У той час вони контактували із "європейськими правими" і вважали головними ворогами Європи США, Росію та ісламський світ. Проте ближче до початку ХХІ століття риторика партії змінюється: СНПУ починає прихильно ставитись до євроінтеграції та вступу до НАТО.
Ідеологією СНПУ був соціал-націоналізм, що означав однакову вагу як соціальних, так і національних питань. Втім, по факту, як і більшість, націоналістичних партії, СНПУ нехнувала соціальними темами. Набагато вижливішими були питання мови, нації та безпеки. Орієнтиром для СНПУ були праці діяча ОУН-Б Ярослава Стецька.
Наприкінці 90-х СНПУ встановила зв’язки з французьким "Національним фронтом", який тоді очолював Жан-Марі Ле Пен – праворадикал та євроскептик. Зараз "Національними фронтом" керує його дочка Марі Ле Пен, яка позитивно ставиться до Путіна та підтримує ідею федералізації України. Згодом, вже "Свобода" налагодила зв’язки з Австрійською Партією Свободи, яка також, як виявилось, підтримувала політику Путіна та схвально оцінювала дії Росії на Сході України та в Криму. Такі позиції дружніх по правому крилу партій зрештою відлякали "Свободу" і 2014 році вони були змушені вийти з "Альянсу європейських національних рухів", де були спостерігачами.
Безпосередньо "Свободою" СНПУ стала в 2004 році, коли на з’їзді перейменували партію та здійснили її повний ребрендинг. Новим головою став Олег Тягнибок, який до цього двічі обирався до парламенту по мажоритарному округу. З цього моменту партія почала здобувати місця в радах місцевого значення, активніше діяти на загальноукраїнському рівні та отримувати представництво в регіонах Східної України.
Найбільшим успіхом партії можна вважати парламентські вибори в 2012 році, на яких "Свобода" отримала 10% голосів та 38 мандатів у Раді. Тогочасний виборець вбачав у партії реальну протидію комуністам та "регіоналам", які під патронатом Януковича успішно проводили узурпацію влади та русифікацію. Втім, "Свобода" не виправдала очікувань українців – замість патріотів, в яких "рука не здригнеться" в парламент зайшли беззубі політики. У тому скликані вони відзначилась банальним блокуванням сесійних засідань або їх зривом. Замість парламентської діяльності та політичної боротьби, "свободівці" обрали хаос та скандали, які грали проти них. Їх неодноразово ловили на приязних стосунках з членами "Партії Регіонів" та нещадно критикували за відсутність реальної боротьби. Це було далеко від того, чого очікували від "Свободи" виборці.
Поза межами парламенту "Свобода" влаштовувала масштабні патріотичні акції, які були для багатьох їх ненависників приводами кричати про нацистів та радикалів, які тероризують Україну. Крім того, присутність в партії таких осіб як Тягнибок та Фаріон, які славляться своїми скандальними висловлюваннями, не додавали "Свободі" популярності. Варто згадати і про головного спонсора партії Ігоря Кривецького, якого неодноразово звинувачували у ведені бізнесу з проросійськими олігархами Льовочкіним та Фірташем. Ці та ще багато інших скандальнимх фактів про "Свободу" активно розкручували провладні ЗМІ, таким чином руйнуючи образ порядних патріотів у вишиванках.
Під час Євромайдану депутати "Свободи" були ледь не найактивнішими її учасниками, а Олег Тягнибок – одним із трьох "вождів" революції. Проте в період 2013-2014 років партія допустилася помилок, які згодом заблокували їм вхід до нового парламенту. Радикалізм, до якого закликала "Свобода", був для багатьох відлякуючим чинником на тлі численних смертей на Майдані та заворушень на Сході. Ми добре пам’ятаємо поспішне скасування мовного закону, яке запустили націоналісти одразу після втечі Януковича. Саме воно дало привід кремлівським пропагандистам створити міф про заборону російської мови. Врешті-решт, "Свободі" так і не вдалось стати флагманом українського націоналізму в ті часи. Це звання з легкістю забрав "Правий сектор", про який до Майдану чули лише окремі праворадикали.
Згодом «свободівці» отримали свого генпрокорора Махніцького та міністра екології Мохника, які, на жаль, не продемонстрували те, чого від них чекали – ефективної роботи при владі. Багато людей обирали "Свободу" через опизиційність та патріотизм і надіялись, що партія почне докорінно змінювати Україну, проте цього не сталося. Ставленики націоналістів погрузли в скандалах і невдовзі були звільнені зі своїх посад. Ці та інші причини значно знизили рейтинг "Свободи" і, як результат, восени 2014 року партія не дотягнула до 5-відсоткового бар’єру і задовольнилася лише шістьма мажоритарниками.
Про ідеологію та програму партії
Як ми писали вище, ідеологією "Свободи" є український соціал-націоналізм, проте ідеологічною цю політсилу назвати важко. "Свобода" наразі є лише носієм націоналістичного іміджу в суспільстві, який потроху розмивається через появу інших політсил, зокрема "Нацкорпусу" та більш поміркованих демократичних партій.
Ледь не з самого початку свого існування "Свобода" (спочатку СНПУ) узурпувала спадок ОУН та УПА, нарікши себе істинним нащадками Бандери та націоналістів всія України. Всі ці роки партія доволі успішно експлуатувала історично-патріотичу атрибутику, допоки не з'явився Порошенко. Екс-президент останню п'ятирічку активно "пахав" на патріотичному полі та зумів перебрати у "Свободи" головні ідеологічні маркери – мову, історію, армію, віру. Це також одна з причин, чому кандидат-"свободівець" Кошулинський набрав таку мізерну кількість голосів.
Чимало виборців партії "Свобода" після 2014 року перебігли Порошенка через те, що він став уособленням патріотичного політика, про якого вони завжди мріяли. Він говорив українською, активно протистояв Росії та русифікації. Саме при його правлінні відбулось засудження комуністичного режиму та запущено процес декомунізації, про що теж мріяли виборці "Свободи". На додачу, ще й вулиці стали називати на честь діячів ОУН та УПА. Тобто це свідчить, що "Свобода" є носієм патріотичних атрибутів, втім аж ніяк не ідеології.
У програмі "Свобода" декларує бажання надавати громадянство виключно етнічним українцям та відновлення ядерного статусу. Також партія є прихильником націоналізації всіх підприємств, які надають комунальні послуги та створення державних монополії на видобування паливних корисних копалин.
Часто деякі пункти із програми межують із порушення прав людини. Приміром, заборона на усиновлення українських дітей іноземцями або ж регулярні перевірки студентів з-за кордону. Сюди можна додати і заборону продавати землю всім, окрім держави та своїх родичів та заборону на володіння землею іноземцям.
Крім цього всього, партійна програма "Свободи" містить пункти, притаманні лівацьким партіям. Вище ми вже писали про націоналізацію та державну монополію, але це ще не все. Є ще пунки про прогресивний податок - "більші доходи – більший відсоток". Це щось схоже на super taх, який запровадив у Франції президент Франсуа Оланд. Згідно з таким нововведенням багаті французи були змушені віддавати до 75% своїх прибутків. У результаті країну почали масово покидати мільйонери, які банально не хотіли несправедливо віддавати державі свої гроші. Також "Свобода" виступає за введення податку на розкіш та забезпечення контролю держави над банківським сектором, що надто сильно нагадує нам банальне розкуркулення та втручання держапарату туди, куди не треба.
Зрештою, у в цьому нічого дивного немає. Варто пригадити випадок, коли Руслан Кошулинський в ефірі Суспільного не зміг відрізнити програму комуніста Симоненка від своїх передвиборчих обіцянок, і все стає на свої місця.
Яка ситуація зараз?
Після звістки про розпуск парламенту партія активізувалася. "Свободівці" вже встигли провести кілька мітингів, заявити про похід на Раду та почали "світитися" на телебаченні. Риторика партії наразі доволі проста та чимось нагадує безальтернативність, яку нав'язував Порошенко. З телеекранів та новинних стрічок члени "Свободи" переконують, що вони обов'язково мають потрапити до Верховної Ради. І саме вони, а не хтось інший, зможуть зупинити реванш проросійських сил. Саме такий вибір без вибору пропонував українцям Порошенко, через що зазнавав нищівної критики.
Видно, "Свобода" не хоче вчитися на помилках екс-президента і ризикує повторити свою ж історію 2012 року. Тоді, так і зараз партія позиціонує себе як своєрідний таран проти проросійських олігархічних сил, не ставлячи центром своєї агітації реформи чи певні цінності. "Свобода" пропонує своїм виборцям просто боротьбу. Невпинну, радикальну боротьбу, яка дала їм 10% у 2012, але, сумнівно, що дасть хоча б половину з того зараз.
Наразі запит на радикалізм у суспільстві практично відсутній. Радикальна молодь вже давно засіла в "Нацдружинах" чи "Нацкорпусі" та в багатьох дрібних організаціях, тому "Свобода" розраховує лише на патріотично налаштованих виборців. Втім, і на нього зараз є велика конкуренція. Від "Голосу" Вакарчука і до партії Гройсмана. Очевидно, що голосувати за "свободівців" буде їх т.зв. ядерний електорат – люди, яким важлива сім'я, національна приналежність та традиційні цінності. Більшість таких виборців проживають на Західній України, втім, і тут не все так просто. Нагадаємо, що на виборах президента цей регіон був прихильний до Гриценка та Порошенка, а на парламентських в 2014 році в жодній західній області не було і 10% підтримки «Свободи». Більше того, у Львівській області провалилися всі "свободівські"-мажоритарники. Особливо болісно цей факт сприйняла Ірина Фаріон, яка після свого програшу назвала виборців округу №116 рабами, "бо не рабська це справа голосувати за її величність національну ідею".
Соціологічні опитування для "Свободи" невтішні. 22 травня соціологічна група рейтинг давала партії всього 1,6% серед тих, хто визначився, а найсвіжіші дані від Центру "Соціальний моніторинг" показали підтримку "Свободи" у 1,7%.
Зовсім недавно про бажання балотуватися до парламенту від ВО "Свобода" заявив колишній лідер "Правого сектору" Дмитро Ярош. На його постать "свободівці" покладають великі надії - Ярош нібито має реанімувати політсилу та підняти їм рейтинг. Втім, на думку політолога Любомира Скочиляса, долучення екс-лідера "Правого сектора" практично не змінить ситуації.
"Думаю, що про перспективи "Свободи" на дострокових виборах говорити особливих підстав немає. Щодо Яроша, який готовий долучитися до політичної сили, то це навряд чи особливо позначиться на зростанні популярності "Свободи". Це зумовлено тим, що, з одного боку, бренд партії, її політична ніша не перебувають в тренді, а з іншого боку, якщо розглядати вже Яроша, то пік його популярності як особистості вже в минулому. Враховуючи це, особливого ефекту підтримка Яроша не дасть", - зазначив Скочиляс у коментарі Гал-інфо.
Крім того, на його думку, політична програма, яку пропонує своїм виборцям "Свобода", є неактуальною.
"Свобода" позиціонує себе як партію, яку її прихильники, а також потенційні прихильники, мали би сприймати як крайню націоналістичну праву партію. Втім, як показали останні президентські вибори, ми спостерігаємо в суспільній свідомості рух маятника в бік більше матеріалістичних, меркантильних та ліберальних цінностей, а не державницьких чи націоналістичних. Відповідно, я не бачу особливих перспектив для "Свободи", тим паче часу є недостатньо, щоб змінити в суспільстві щось на користь партії", - додав політолог.
Проте шанси в "Свободи" можуть з'явитися на місцевих виборах наступного року, але у випадку, якщо чинна влада буде чітко проявляти свій проросійський вектор, зазначає політолог.
Загалом, все йде до того, що наступне скликання Верховної Ради знову обійдеться без фракції "Свободи". Негативний шлейф, який тягнеться за партією останні роки та відсутність будь-яких змін в партійній риториці дадуть націоналістам від сили 3% та кількох мажоритарників. Після такого провалу нас очікують класичні звернення партійних націоналістів до нерозумних українців в стилі Фаріон. Проте таке ми вже переживали.
