Партія "Самопоміч" у 2014 році стала справжнім сюрпризом. Набравши 11% голосів, переважно із Заходу та Київщини, політсила стала третьою після БПП та Народного фронту. Такий результат дав партії аж 34 крісла в парламенті, проте на цих виборах Садовий та компанія ризикують залишитись без нічого.
Наразі рейтинги «Самопомочі» коливаються в межах статистичної похибки – стартові 11% заледве сягають 1-2%. Фракція у Верховній Раді «схудла» на 9 нардепів, фракції в Київраді та Київській області теж мають великі проблеми, а лідер партії Андрій Садовий переживає, м’яко кажучи, не найкращі часи.
Але «Самопоміч» не здається та обіцяє пройти до парламенту. Партія взяла на озброєння вже старий-добрий курс на «нові обличчя». Адже саме відсутність колишніх депутатів у списках зіграло політсилі на руку на минулих виборах. Зараз «Самопоміч» запустила внутрішнє рейтингування – праймеріз, за допомогою якого відберуть 80% списку. Проте здолати, зібрані за майже п’ять років активної політики, репутаційні втрати та скандали буде доволі складно.
Трохи історії
Народилася «Самопоміч» ще в далекому 2004 році, але спершу це була не партія, а громадська організація. І займалася вона, буквально, поміччю львів’янам – від юридичних консультацій до вирішення проблем ЖКГ. У той період ГО «Самопоміч» було широко популярна, а з початком першої каденції Садового в кріслі мера, стала активно працювати на його піар. Організація мала хорошу інформаційну підтримку – виходила однойменна газета та програма на ТБ. Крім того, до 2006 року існувало видання «Поступ», засновником якого був Садовий.
Партія «Самопоміч» з’явилася лише в 2012 році, хоча язик не повернеться назвати це новою політичною силою. Це радше перетворення громорганізації в політичний проект. Партія з легкістю перейняла довіру населення та впізнаваність, які багато років здобувала ГО. Садовий же тільки наростив свій рейтинг, який до 2016 року перевищував 50%.
У 2014 році «Самопоміч» пішла на свої перші вибори та здобула 34 депутатських мандати. У партійному списку були військові, активісти Майдану, журналісти та різного роду експерти. Мало хто пам’ятає, але туди також влилися члени нової партії «Воля» під керівництвом Юрія Дерев’янка. Невдовзі між «Самопоміччю» та «Волею» відбувся конфлікт, втім 5 депутатів, яких делегувала друга партія все-таки залишились у фракції.
«Самопоміч» була учасницею коаліційної угоди між БПП, НФ, «Батьківщиною» та Радикальною партією Ляшка, що дало партії свого міністра, віце-спікера та головування у кількох комітетах. Проте вже за два роки голова фракції у Верховній Ради Олег Березюк заявляє про вихід з коаліції, оскільки партія не може бути «у союзі з політичними силами, які стали учасниками олігархічного перевороту в парламенті». Такий крок негативно сприйняла громадськість, оскільки «Самопоміч» відкрито задекларувала неспроможність нової влади – уряду, парламенту та Президента – проводити реформи, хоча від партії чекали ефективної роботи в коаліції.
Проте ще до виходу з коаліції «Самопоміч» почало лихоманити. На початку 2015 року з фракції виключили четверту в партійному списку Ірину Суслову, яка проголосувала за призначення Шокіна генпрокурором. Трохи більше, ніж за півроку із «Самопомочі» пішли вже п’ятеро. Серед них – Ганна Гопко, яка була першою в списку. Причина – голосування за зміни в Конституції, які були необхідні для децентралізації. Партія була проти такого рішення, хоча напередодні виборів децентралізація була однієї з головних обіцянок «Самопомочі».
Далі виключили Наталію Веселову, яка внесла до Верховної Ради законопроект «Про припинення економічної і транспортної блокади території України, де органи державної влади тимчасово не виконують свої повноваження», хоча, як ми пам’ятаємо, флагмани «Самопомочі» Соболєв та Семенченко, ініціювали та очолювали блокаду ОРДіЛО.
Наступним був Андрій Журжій, який пішов самостійно минулого року. Екс-депутат заявив, що парламент входить у передвиборчий період, під час якого виконання депутатських обов’язків є неможливим.
Вищезгадані Соболєв та Семенченко теж вийшли з партії у квітні цього року. Перший вже створив власний іменний проект «Партія Єгора Соболєва». Слідом за ними пішли ще п’ятеро народних депутатів, серед яких Вікторія Войціцька, Олександр Данченко, Іван Мірошніченко, Олена Сотник та Олександр Опанасенко. Вони заявили про відсутність прозорого прийняття рішень у партії, звалювання в популізм заради рейтингу та втрату ідеології.
Проте такі процеси можна спостерігати не лише в парламентській фракції. Восени минулого року фракція «Самопоміч» у Київраді взагалі саморозпустилася через корупційний скандал. Безпосередньою причиною стало виключення чотирьох депутатів з партії через «завдання значної шкоди репутації політичної сили». Вони сприяли незаконному виділенню землі своєму колезі Роману Марченку, якого відкликали з посади за допомогою народної ініціативи. Згадані вище, четверо депутатів, серед яких і голова фракції в Київраді, вирішили узаконити фактично захоплені Марченко земельні ділянки. У облраді Київської області теж не все гаразд. Там партію покинули троє депутатів.
Втім, це далеко не всі фракції місцевих рад «Самопочі», де виникають проблеми. За попередні роки у радах Черкащини, Дніпровщини та Хмельниччини депутати то самі покидали партію, то їх виключали. Згодом колишні народні обранці знаходили собі місця в «Батьківщині» та БПП, проте репутаційні втрати від цього для «Самопомочі» були значні. Але головними вбивцями рейтингу партії є далеко на окремі фракції, а політичні амбіції Андрія Садового
Фактор Садового
Мера Львова можна з легкістю назвати вже похованим політичним проектом. Перебуваючи на піку свого рейтингу, Садовий міг з легкістю стати віце-прем’єром або навіть прем’єр-міністром. Проте він відмовився і практично втратив все. Наразі крісло мера Львова під ним хитається, рейтинги «Самопомочі» на рівні створеної з нуля партії, а його шанси пробитися у велику політику – аналогічні до шансів політсили.
Все через надто великі та відірвані від реальності політичні амбіції. Андрій Садовий був впевний, що його позитивний рейтинг на Заході успішно конвертується на всю Україну, проте такого очікувано не відбулось. Тому на допомогу прийшов Анатолій Гриценко. Вірніше, Садовий прийшов на допомогу Гриценко, але, по факту, програли обоє. Рейтинг «першого непрохідного» суттєво не змінився, а у Садового після об’єднання він взагалі впав. Рішуче позиціонування мера Львова: «Садовий – наступний» і «Саме зараз» перетворилося на безхребетне зняття своєї кандидатури, яке різноманітні ЛОМи взялись називати «мудрим і виваженим рішенням». Хоча сам Садовий не приховує свого розчарування і жалю через рішення не йти на вибори.
Президентська кампанія змусила Садового відсторонитися від справ міста, проте після її завершення він і досі більшість часу проводить в Києві. У той же момент його особистий рейтинг та рейтинг «Самопомочі» невпинно падають у рідному місті. На цьому тлі заяви про бажання взяти більше відсотків, ніж в попередньому скликанні, вигладають смішними.
Про ідеологію
Одна частина партійців називає себе християнськими демократами, в той час як інша тяжіє до лібералізму, але з дотримання консервативних принципів. Чимало членів «Самопомочі» є глибоко релігійними людьми, зокрема Андрій Садовий. У партії люблять наголошувати на християнських цінностях, які треба плекати, впроваджувати та поширювати.
Проте серед партійців немає єдиної позиції у питаннях ЛГБТ. Згаданий Садовий та Сироїд ставляться до дискримінації ЛГБТ-спільноти негативно. Проте Березюк бачить в маршах Рівності ворогів та загрозу для України. Загалом всі вони у висловлюваннях дуже обережні, оскільки велика частина виборців «Самопомочі» - люди з традиційним християнським світоглядом.
Головним гаслом «Самопомочі» можна вважати тезу про впровадження в українську політику принципів християнської моралі та здорового глузду. Спробу поєднати перше та друге зробив у 2017 році голова фракції у ВР Березюк, коли вніс пропозицію розпочинати засідання парламенту з молитви «Отче наш». Проте депутати не підтримали.
Яка ситуація зараз?
Наразі «Самопоміч» намагається перекрити свої «фейли» прогресивними методами політики на кшталт праймеріз, проте щоб виграти вибори цього не достатньо. Необхідна також підтримка в регіонах, якої через скандали у місцевих фракціях, небагато.
На Львів та Львівщину розраховувати «Самопоміч» навряд чи зможе. Минулого року лише в одному окрузі переміг кандидат від «Самопомочі», а загальний рейтинг партії зазнає серйозних ударів через нинішні протести проти мера. Очевидно, що не варто покладатися і на колишніх та імовірних союзників. «Громадянська позиція» йде на вибори самостійно, попри заклик Садового узгоджувати кандидатів. Вакарчук, на якого також розраховував мер Львова, обрав за сюзників на заході Українську Галицьку партію.
Є ще варіант об’єднатися із «Слугою народу», яка явно відчуває брак підтримки на Галичині. Це б виглядало логічно, оскільки Садовий доволі прихильно ставиться до Зеленського та вірить в його самостійність. Крім того, мер Львова неодноразово висловлював бажання співпрацювати та допомагати новому президенту. Стоїть питання тільки про те, чи погодиться «Слуга народу» на об’єднання зі старими політиками, маючи майже 50-відстокову підтримку.
