1 травня 1951 року о 21 годині 30 хвилин в ув’язненні у Владимирському централі (Росія) помер Блаженний архімандрит Климентій Шептицький. Він був репресований радянською владою та перетерпівши більше сорока допитів репресивних органів не зрадив своєї віри.
Блаженний Священномученик Климентій Шептицький, (17 листопада 1869 — 1 травня 1951) був архімандритом монахів Студійського уставу, екзархом Росії та Сибіру, а також рідним братом митрополита Андрея Шептицького. Також у світському житті він був послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, заступником голови Господарського Товариства та голова Товариства Лісівників Галичини.
5 червня 1947 року Климентій Шептицький був арештований радянськими спецслужбами у своїй келії під час вечірньої молитви. У келії проведено обшук, в результаті якого знайдено антирадянську літературу та два плакати ОУН із зображенням у центрі національного тризуба та підписом «Слава Україні! Героям слава!». Натомість монахи стверджували, що ці речі спеціально підкинули працівники каральних органів під час обшуку.
Арештованого Климентія Шептицького везли на відкритій вантажівці, а солдати демонстративно наставили на нього зброю. Блаженний Климентій зміг тільки вклонитися селянам, які спостерігали за цим стоячи біля своїх домівок, та поблагословити село.
Слідство тривало сім місяців. Увесь цей час отець Климентій зазнавав знущань. Допити проходили переважно вночі. Його били, морально знущалися із нього, шантажували, залякували, погрожували фізичними тортурами.
Слідчий неодноразово пропонував йому зректися своєї віри, перейти в юрисдикцію Московської патріархії, обіцяючи відпустити його в монастир. Климентій Шептицький не зрікся своєї віри та принципів.
Він був засуджений на 25 років ув’язнення за звинуваченням у "зраді батьківщині". Архімандрит Климентій Шептицький помер в ув’язненні 1 травня 1951 року о 21 годині 30 хв. у Владимирському централі. Похований десь під стінами в’язниці.
Перед арештом К. Шептицький розповідав про гоніння УГКЦ: листи потрапили до НКВД
Про процедуру захоронення розповідала Варвара Іванівна Ларіна, колишня працівниця Владимирського централу:
"Померлого роздягнули, обгорнули у простирадло, взяли на ноші та винесли на міський цвинтар, що знаходиться поруч в'язниці. Тіло кинули у заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок".
У1996 році він отримав звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту.
