З того дня, коли домівку пані Ганни зруйнувала російська ракета, минуло понад два тижні. Лише зараз жінка почала нормально їсти, спати, і докладно згадувати хронологію тієї жахливої ночі, пише ЛМР.
Пані Ганні – 76, вона опікунка трьох онуків-сиріт, батьки яких померли. Старша Анастасія, якій уже 20, має проблеми зі слухом та носить слуховий апарат. Віктору – 18, він студент, а найменшій Іринці – 10, і вона з них усіх найбільше злякалась. Синці та рани на тілі жінки починають сходити, проте той жах, який пережила вона та її онуки, каже, що не забудеться ніколи.
То був звичайний вечір в мирному дворі. «У ту ніч я дуже довго дивилась серіал, а дуже неспокійно себе поводила наша киця, вона бігала неспокійно по квартирі, наче відчувала біду. Пролунала повітряна тривога. Ми відчували себе доволі безпечно, адже будинок у нас старий, у нього грубі стіни. Він був для нас фортецею. Коли пролунав перший вибух і задзвеніли вікна, ми одразу побігли у коридор, це і вберегло нас. Проте я пішла на кухню, щоб забрати кицю, яка сиділа на підвіконні. Все, що пам’ятаю, це сильна хвиля – наче морський шторм, сморід і шум. Мене відкинуло і вдарило до стіни, і я наче закрила собою молодшу онуку, яка за мною була, вона отримала лише подряпини, в мене забої та поранення обличчя були. А тоді навколо дим, туман і ми спробували вийти з квартири – защемило двері. Онук якось їх відкрив і вже на загальному коридорі нам хтось сказав бігти в парк. Бігли у чому було стрімголов. Знову вибух, ми лягли на землю у парку. Від поранень я вся була у крові. Багато моментів і досі не можу пригадати від стресу та шоку», - пригадує жінка.
Повертатись бабусі та онукам уже не було куди – їхній під’їзд було зруйновано. Квартира була пошкоджена. На місці працювали усі служби.
«Всі масштаби цієї трагедії тоді ми не розуміли. Скажу чесно, я не можу осягнути їх і досі. Мені здається, що це мені сниться страшний сон, я прокинусь у своєму ліжку, піду на кухню, варитиму обід, і все буде як було, але ж ні – то не сон. Я тоді стояла, дивилась на ті руїни і не вірила, що це з нами», - ділиться пані Ганна.
У під’їзді, який зруйнований ракетою, пані Ганна мешкала 53 роки. Каже, з усіма сусідами були надзвичайно близькими, немов велика дружня родина.
«Я не можу вам описати, які в мене були добрі сусіди, куском хліба ділились, жили, немов рідні. Коли перед війною у мене померла донька (мама дітей), я не мала коштів зовсім на похорон, усе зробили сусіди: і коштами допомогли, і організували похорон, які то були золоті люди. Вони загинули, а я навіть не попрощалась, мені було дуже погано, і я просто лежала і згадувала кожного, то великий біль», - говорить жінка.
Зараз пані Ганна з онуками мешкають у модульному містечку та розглядають варіанти тимчасового помешкання. Настя та Іринка поїхали у табір в Кам’янець-Поліський.
«Нам вдалося із квартири винести одяг, що вцілів, документи. Через кілька днів знайшлась живою та неушкодженою і наша кицька Муля, вона зараз у сусідки на перетримці. Щодня я приходжу у свій двір, де пройшло усе моє життя. Говорю з сусідами, якщо дозволяють, ще забираю речі. Я в той останній вечір у квартирі приготувала смачної їжі, все там у холодильнику пропало. Та що там їжа, пропали меблі, техніка… Але, головне, ми з дітьми живі та вціліли», - каже пані Ганна.
Нам дуже допомагають, такі добрі люди навколо, чуйні. Я і не сподівалася. У ту ніч одразу почали дзвонити працівники «Служби у справах дітей», бо переживали за нас. Маємо психологічну допомогу, якщо треба – медичну, одяг, їжу. Все маємо, крім рідних стін», - каже пані Ганна.
Донька пані Ганни померла півтора роки тому, її чоловік – раніше. У дітей залишилась лише бабуся.
«Дорослі діти – це теж діти, які потребують мами і тата. Настя з слуховим апаратом – їй 20 , і вона навчається на медика, вона ті вибухи чула найменше. Віктор, йому 18, і це моя опора та підтримка. А Іринка, сонечко наше, їй 10, як же вона злякалась в ту ніч. З нею працював психолог. Дівча перепитує, чи з нами нічого не трапиться, чи ми житимемо. Діти – це найдорожче, хочу, щоб у них був дім», - ділиться пані Ганна.
Загалом після ракетного обстрілу у Львові необхідно відновити близько 3 тисячі вікон, з них 600 дерев’яних – у будинках-пам’ятках архітектури, а також пластикові – у житлових будинках – не пам’ятках, закладах освіти і медицини, гуртожитках НУ «Львівська політехніка».
