Сьогодні рівно 12 місяців спротиву українського народу проти російських загарбників, які незаконно вдерлися в країну.
Начальник Львівської ОВА Максим Козицький розповів, яким був рік повномасштабної війни для Львівщини.
24 лютого. Перші звуки вибухів. Перші сповіщення про повітряну тривогу. Страх та паніка, які дуже швидко переросли в опір та мобілізацію зусиль, щоб протистояти російським окупантам.
На обласному рівні відбувались десятки процесів, з якими до цього ми не мали справу. Прийом перших потягів з вимушеними переселенцями, евакуація дитячих будинків та вразливих категорій населення. Забезпечення людей їжею, медикаментами, медичною допомогою. Поселення ВПО, скерування на автобуси охочих виїхати за кордон. Налагодження перетину кордону. Розгортання гуманітарного штабу, центру для тимчасового перебування ВПО, забезпечення переселенців гарячою їжею...
По всій території області з‘явилися черги у військкомати, а також у магазини зі зброєю – люди хотіли їхати обороняти Київ. Паралельно з цим у населених пунктах приєднувались до тероборони, створювали добровольчі підрозділи, зводили блокпости, чергували та цілодобово проводили заходи безпеки. Усі від малого до великого готували передачі на фронт, робили «Коктейлі Молотова» та протитанкові їжаки, зустрічали та опікувалися першими переселенцями.
З початком повномасштабної війни на Головний залізничний вокзал Львова вийшли волонтери медико-психологічної допомоги – це лікарі, психологи, студенти-медики. Вони з перших днів та дотепер зустрічають прибулих на вокзал, надають першу медичну допомогу, заспокоюють та підтримують, розповідають, які є варіанти для подальшого проживання на Львівщині чи виїзду за кордон, забезпечують їжею та водою.
Львівщина поступово ставала гуманітарним хабом. В область привозили вантажівки та автобуси з їжею, одягом, медикаментами та усім необхідним для воїнів й цивільних.
Ні на день не припинялись потреби щодо забезпечення вимушених переселенців допомогою, прихистком. Закривали усі потреби.
Згодом Львівщина стала й медичним хабом. Рятували життя пораненим, відправляли на лікування за кордон. Розпочали розвиток надання послуг для поранених, зокрема створюємо масштабний проєкт Superhumans Center, де воїнам та цивільним надаватимуть весь спектр послуг і на лікування не доведеться їхати за кордон.
Ні на день не припиняли допомогу нашим воїнам – екіпіруванням, бронежилетами, раціями, аптечками, їжею, машинами.
Наша область приймала підприємства, які були поблизу фронту і не могли продовжувати там свою діяльність.
У Львівській ОВА відбувались сотні зустрічей з іноземними державними установами, міжнародними та українськими організаціями. Весь час доносили наші потреби та як нам можна допомогти. Ця робота також досі не зупиняється.
Ні на день не припиняли боротьбу жителі Львівщини. Ставали на захист держави, плели сітки, виявляли підозрілих осіб, передавали нашим воїнам смаколики та традиційні страви до Великодня, Дня святого Миколая, Різдва. Не припиняли жертвувати кошти.
За цей рік були рекорди, унікальні акції, у багатьох напрямах Львівщина лідирувала. Це була здорова конкуренція задля одного – щоб Україна вистояла, наші воїни були забезпечені, наші цивільні мали базові умови та засоби існування.
Все це – для ЗСУ та завдяки ЗСУ. Дякуємо кожному захиснику і захисниці України, які вночі 24 лютого першими зустрічали окупантів та давали відсіч. Дякуємо тим, хто згодом прийняв важливе рішення і став на захист держави й зараз на передовій виконує свій обов'язок. Ви наша надія, опора та надійний щит. Низький уклін тим, хто в бою отримав поранення, втратив кінцівки. Найголовніше те, що ви живі! Вічна пам'ять та шана тим, хто віддав найвищу ціну за свободу України.
"Дякую кожному – жителям Львівщини, волонтерам, партнерам, колегам, керівництву держави. Ми стоїмо 1 рік. росія вже програла війну, а нам ще треба перемогти. Об'єднуємо усі зусилля, щоб зробити це та назавжди припинити загрози, які створює для нас і всього світу держава-терорист", — прокоментував Максим Козицький, голова Львівської ОВА.
