У Львові біля пам’ятника В. Чорновілу відкрили виставку зброї та одностроїв визвольних змагань. Захід присвятили 73 річниці створення Першої Української Дивізії Української національної армії (1 УД УНА). На презентації була і журналістка Гал-інфо.
Як відомо, упродовж 1943–1945 років у складі військ Ваффен-СС Німеччини існував підрозділ – 14 гренадерська дивізія зброї СС "Галичина". До його складу входили українці греко-католицького віросповідання.
Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український національний комітет як представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету Визволення Народів Росії», який очолювався генералом Власовим, від чого українці відмовилися.
12 березня 1945 р. німецький уряд визнав Український національний комітет (УНК) на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації УНА.
17 березня стало початком формування УНА. До складу регулярних частин УНА повинні були увійти:
- дивізія «Галичина», котра з 19 квітня 1945 р. отримала назву "Перша Українська Дивізія УНА";
- всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і носили з 1943 р. назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ);
- добровольці із числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині;
- батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді.
- 7 квітня 1945, коли Радянська Армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка знаходилася на фронті в районі Фельдбаху і прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки — начальника штабу, генерала Михайла Крата.
25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніше 8 травня, форсованим маршем перейти за р. Мур в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини.
Радянські війська в районі Юденбургу танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Попри це, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвега, а командування УНА і менша частина 1-ї УД були інтерновані американцями в Радштадті.
Близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» були переміщені англійцями в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти — до Італії, де вони були в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 — в Ріміні.
У травні-червні 1947 усіх українців, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, перевезли до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де задіяли до сільськогосподарських робіт до повного звільнення наприкінці 1948. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу — у США, Канаду, Австралію, Аргентину.
На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану.
Історична довідка з Вікіпедії.
