За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.
Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів. Обов'язково з пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству - від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі - і малі, і старі.
За звичаєм, спочатку їдять кутю, а потім — голубці, вареники, смажену рибу, капусту — все, що готувалось, а запивають узваром.Страви обов’язково мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.
Також обов'язково на святковому столі мають бути:
- Свічка. Горіння свічки - це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це - символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.
- Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
- Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров'я.
Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.
Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.
Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато — теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі — «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»
Другу ложку куті підкидає — «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», атретю — «щоб бджоли роїлися».
Все під час вечері має віще значення.
Після вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, залазять під стіл і там «квокчуть» —«щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить із Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво — рідкість.
Поступово все затихає. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві тихим голосом співають: «Бог Предвічний народився ...»
На Свят-вечір ворожили. Хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».
Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомість удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».
Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум'яним.
Господарі готували для взуття нові солом'яні вустилки, котрі носили до Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали корів, котрі хворіли.
На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться».
Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім'ї будуть часті сварки.
Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав'язаними очима почергово підходили — до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
Крім молоді, ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.
Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти надворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
Джерело: Українські традиції
