Сьогодні, 23 листопада, в Україні День пам’яті жертв Голодомору 1932−1933 років. Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору.
День пам'яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2007 років. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР, - передає УНІАН.
Роковини Голодомору: 23 листопада запаліть свічку пам’яті
Голодомор в Україні 1932-33 років Голодомор – це геноцид української нації в 1932-1933 роках. Скоєний керівництвом Радянського Союзу з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського спротиву режиму та намагань побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України ʺПро Голодомор 1932–1933 років в Україніʺ Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. У 1932 – 1933 роках було убито понад 7 мільйонів осіб на території УРСР та 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, які історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та в Казахстані.
Сталін, який вважав селянство основою національного руху, вдарив по українському селянству, як по носію української традиції, культури та мови. У 1932 р. для України було встановлено нереальний до виконання план хлібозаготівель у 356 млн. пудів хліба. Для затвердження цього плану до Харкова прибули найближчі соратники Сталіна – Каганович і Молотов, які були добре проінформовані про розпал голоду вже в першій половині 1932 року в Україні. Геноцид було організовано і вчинено шляхом узаконення насильницьких дій та масового вбивства українців представниками органів влади. Близько 400 архівних документів підтверджують це.
На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву ʺзакон про п’ять колосківʺ. Постановою ЦВК і РНК СРСР ʺПро охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власностіʺ все колгоспне майно прирівнювалось до державного і за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. З цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Фактично закон забрав у народу право володіти їжею. Даною постановою було організовано спеціальні групи людей, які здійснювали обшуки населення з метою насильницького вилучення зерна. Такі обшуки супроводжувались терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми.
Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів – право держави забирати у селян не лише зерно, а й усі продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу, чого не було в жодній іншій республіці СРСР. З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим – ʺчорні дошкиʺ. Занесення на ʺЧорні дошкиʺ означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборона торгівлі і підвозу товарів, заборона виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932 – 1933 роках режим ʺчорних дощокʺ діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, в місцях компактного проживання українців.
Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень місяць. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей. В цей час Москва надала Україні насіннєву (для посівної кампанії) та продовольчу позики. Якщо продовольча й надходила до села, то вона надавалася переважно у формі громадського харчування і лише тим колгоспникам, котрі ще були здатні працювати й жити в польових станах. Це все здійснювалось за наявності великих запасів зерна у централізованих державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту. Ці дії підтверджують намір радянського керівництва знищити частину української нації у певно визначених режимом часових межах. Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим. Більшість науковців відстоює число вбитих понад 7 мільйонів осіб в Українській Соціалістичній Радянській Республіці та 3 мільйони українців в інших регіонах СРСР: на Кубані, в Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані.
Певні історичні обставини ускладнюють підрахунки, а ще більше – встановлення імен вбитих. Радянська влада зробила все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад з переліком померлих в 1932-1933 роках. Ці списки в двічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були не поодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті ʺголодʺ, тому в актах про смерть вказано ʺвід тифуʺ, ʺвиснаженняʺ, ʺвід старостіʺ. В 1934 році всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди проводився облік. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.
Нагадаємо, як повідомляло Гал-інфо, "Меморіал жертв Голодомору" презентував в Яворові фотовиставку "Голодна симфонія".
