Ввечері, 24 грудня 2019 р., Папа Франциск очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані нічну різдвяну Святу Месу, під час якої виголосив наступну проповідь:
«Над тими, які живуть у тіні смерті, світло засяяло» (Іс 9,1). Це пророцтво з першого читання здійснилося в Євангелії: насправді, в той час як пастухи чували вночі в своєму краю, «слава Господня осяяла їх» (Лк 2,9). У земну ніч з’явилося небесне світло. Що ж означає те світло, що явилося серед пітьми? Це нам підказує святий Павло, кажучи: «Божа благодать явилася». Божа благодать, «що приносить спасіння всім людям» (Тит 2,11), цієї ночі огорнула світ.
Але чим є ця благодать? Це божественна любов, та любов, яка перемінює життя, оновляє історію, визволяє від зла, вселяє мир і радість. Цієї ночі нам явилася Божа любов: нею є Ісус. В Ісусі Всевишній став маленьким, аби ми могли Його полюбити. В Ісусі Бог став Дитям, щоб дозволити нам Себе обійняти. Однак, можемо поставити собі запитання, чому святий Павло називає прихід Бога в світ «благодаттю»? Щоби сказати нам, що він є повністю безкорисливим. У той час, як тут, на землі, все, здається, відповідає логіці давати, щоби мати, Бог приходить безкоштовно. Його любов не є предметом торгів: ми нічого не зробили, щоб заслужити на неї, й ніколи не зможемо надолужити за неї.
Явилася благодать Божа. Цієї ночі ми усвідомлюємо, що в той час, як ми не були на висоті завдання, Він став для нас малістю; в той час, як ми займалися власними справами, Він прийшов до нас. Різдво нагадує нам про те, що Бог не перестає любити кожну людину, навіть найгіршу. Мені, тобі й кожному з нас Він сьогодні каже: «Я люблю тебе і завжди любитиму, ти цінний у моїх очах». Бог любить тебе не через те, що ти правильно мислиш і добре поводишся; Він просто любить. Його любов – безумовна, не залежить від тебе. Можеш мати помилкові ідеї, накоїти всякого лиха, але Господь не відмовляється любити тебе. Як же часто ми вважаємо, що Бог є добрим тоді, коли ми є добрими, та карає нас, коли ми є лихими. Це не так. Не зважаючи на наші гріхи, Він далі нас любить. Його любов не змінюється, не ображається, вона є вірною, терпеливою. Ось який дар знаходимо в Різдві: з подивом відкриваємо, що Господь є повнотою можливої безкорисливості, всієї доступної ніжності. Його слава нас не засліплює, Його присутність нас не лякає. Він народжується повністю вбогим, аби здобути нас багатством Своєї любові.
Явилася благодать Божа. Благодать є синонімом краси. Цієї ночі в красі Божої любові наново відкриваємо також і нашу красу, бо ми є Божими улюбленцями. В злі та в добрі, в здоров’ї та в недузі, щасливі чи сумні, в Його очах ми є прекрасними: не з огляду на те, що чинимо, але на те, ким ми є. Ми носимо в собі незгладиму, недоторканну красу, красу невід’ємну, що є серцевиною нашого буття. Сьогодні Бог нам нагадує про це, з любов’ю беручи на Себе нашу людську природу й вчиняючи її Своєю, назавжди «побирається» з нею.
Воістину «велика радість» звіщається цієї ночі пастухам та «всьому народові». В цих пастухах, що, напевно, не були святими, відображені також і ми, з нашою уразливістю та слабкістю. Так само, як покликав їх, Бог кличе також і нас, бо Він нас любить. І серед ночей життя нам, як і їм, каже: «Не бійтеся» (Лк 2,10). Будьте мужніми, не втрачайте довір’я, не губіть надію, не вважайте любов витраченим часом! Цієї ночі любов перемогла страх, явилася нова надія, лагідне Боже світло перемогло пітьму людської зухвалості. Людство, Бог тебе любить і задля тебе став людиною, ти вже більше не самотнє!
Дорогі браття й сестри, що робити перед обличчям цієї благодаті? Лиш одну річ: прийняти дар. Перш ніж вирушити на пошуки Бога, дозвольмо Йому нас розшукати, що першим нас шукає. Не починаймо від своїх здібностей, але від Його благодаті, бо це Він, Ісус, є Спасителем. Погляньмо на Дитину й дозвольмо, аби нас огорнула Її ніжність. Тоді не залишиться більше виправдання для того, щоб не дозволити Йому нас любити: все те, що не вдається в житті, все те, що не функціонує в Церкві, все те, що не в порядку в світі, вже більше не буде виправданням. Відійде на другий план, бо перед шаленою любов’ю Ісуса, любов’ю, яка повністю є лагідністю та близькістю, не існує виправдань. Запитання під час Різдва звучить: «Чи дозволяю Богові любити мене? Чи ввіряюся Його любові, що приходить, аби мене спасти?».
Настільки великий дар заслуговує великої вдячності. Прийняти благодать означає вміти дякувати. Але наше життя часто збігає далеко від вдячності. Сьогодні – саме той день, щоб наблизитися до кивота, до вертепу, до ясел, аби сказати «дякую». Приймімо дар, яким є Ісус, щоби самим стати даром як Ісус. Стати даром означає надати життю сенсу. І це найкращий спосіб змінити світ: ми змінюємося, Церква змінюється, історія змінюється тоді, коли ми починаємо бажати змінити не інших, але себе самих, вчиняючи дар із свого життя.
Ісус це показує нам цієї ночі: Він не змінив історію, примушуючи когось чи силою слів, але даром Свого життя. Він не чекав, коли ми станемо добрими, щоб нас любити, але безкорисливо дарував нам Себе. Тож і ми не чекаймо, коли ближній стане добрим, аби чинити йому добро, коли Церква стане досконалою, щоб її любити, коли інші рахуватимуться з нами, щоб їм служити. Розпочнімо від себе. В цьому полягає прийняття дару благодаті. А святість є нічим іншим, як зберіганням цієї безкорисливості.
Одна чудова легенда розповідає, що після народження Ісуса пастухи поспішали до печери з різними дарами. Кожен ніс те, що мав: хтось – плоди своєї праці, інший – щось цінного. Але в той час, як всі проявляли великодушність, був один пастух, який не мав нічого. Був настільки убогим, що не мав нічого, щоб подарувати. І в той час, як усі навипередки представляли свої дари, він засоромлено стояв збоку. В певному моменті святому Йосифові та Пресвятій Богородиці стало важко приймати всі численні дари, а особливо, для Марії, яка мусіла тримати Дитятко. Тож побачивши пастуха з порожніми руками, попросила його підійти ближче й поклала Ісуса йому на руки. Приймаючи Його, цей пастух усвідомив, що отримав те, чого не заслуговував, що тримає в руках найбільший в історії дар. Поглянув на свої руки, ті руки, які завжди здавалися йому порожніми: вони перетворилися в колиску для Бога. Він відчув себе любленим і, перемігши сором, почав показувати іншим Ісуса, бо не міг затримувати лише для себе дар понад всі дари.
Дорогий брате, дорога сестро, якщо твої руки здаються тобі порожніми, якщо бачиш, що твоє серце вбоге на любов, то ця ніч саме для тебе. Явилася Божа благодать, аби засяяти в твоєму житті. Прийми її, й у тобі засяє світло Різдва.
