Голова Львівської обласної ради Петро Колодій, заступник голови обласної ради Валерій П’ятак, а також депутати висловлюють щирі співчуття рідним та близьким підпільниці Організації українських націоналістів Ярослави Левковик, яка померла сьогодні, 17 червня, на 92-у році життя.
«Я, мій заступник, співробітники апарату Львівської обласної ради та депутатський корпус щиро співчуваємо рідним та близьким Ярослави Левкович, яка нині відійшла у вічність.
На долю цієї жінки випало чимало страждань, які вона сміливо переносила і від того ставала лише сильнішою. Більше того, жодна в’язниця радянських таборів, у яких пані Ярославі довелося побувати, не зламала її сильного українського духу. Для багатьох ця жінка стала прикладом справжньої відваги та великої любові до неньки-України.
Дуже хочеться, щоби із такими щирими почуттями любові до власної держави та своїх земляків жили українці і сьогодні. Вірю, що пам’ять про відважну підпільницю Організації українських націоналістів Ярославу Левкович ніколи не зітреться, а її славні подвиги лише примножуватимуть своїми вчинками сучасники», – зауважив Петро Колодій.
Довідка Центру досліджень визвольного руху.
Народилась Ярослава Левкович (Романина) 31 жовтня 1921 р. у селі Нестаничі Радехівського району Львівської області, була найстаршою із чотирьох дітей в сім'ї місцевого дяка. Після закінчення 4-річної сільської школи продовжила навчання в Радехові. У 1941 р. вступила до ОУН, де діяла під псевдо «Марта» і «Оля». Восени 1942 р. стала станичною жіноцтва в рідному селі, організовувала перехід місцевих хлопців до Української повстанської армії на Волині.
З 1944 р. займала посади районної провідниці жіноцтва ОУН спершу Радехівського, а потім Лопатинського районів. Восени 1947 р. почала працювати друкаркою в технічній ланці у Жовківському районі, а з наступного року – машиністкою при окружному провіднику ОУН Мар'янові Шульгану («Біловусу»), окружному референту пропаганди ОУН Степанові Ханкову («Носачу»), займалась випуском підпільних видань, тому більшість часу доводилось проводити у криївках, постійно змінювати місце праці.
Заарештована органами МГБ у 1952 р. біля села Реклинець. Утримувалась у тюрмі на Лонцького у Львові, де неодноразово зазнавала побоїв на допитах. 9 травня 1952 р. засуджена Військовим трибуналом військ МГБ Львівської області до 12 років позбавлення волі. Каторжні роботи відбувала в Інті, Абезі, Воркуті.
17 березня 1957 р. вийшла заміж за полковника Української повстанської армії Василя Левковича. 27 грудня 1957 р. в подружжя народився син Роман. Була звільнена 12 листопада 1959 р. і переїхала у місто Прокоп'євськ Кемеровської області (Сибір), куди у 1947 р. було депортовано її батьків. 7 лютого 1960 народилась донька Дарія.
До України повернулась в 1965 р. й оселилася у місті Червоноград Львівської області, де працювала машиністкою на шахті «Друга Великомостівська». З 2008 р. мешкала у Львові. У 2003 опубліковано її спогади «Життя підпільниці».
Померла Ярослава Левкович у Львові 17 червня 2014 р.
