Гал-інфо продовжує цикл інтерв’ю про Івана Турша, приурочений до 150-ліття від дня народження видатного українського художника, мистецького критика, редактора, видавця, організатора й активного учасника культурно-громадського життя Львова зламу ХІХ–ХХ століть.
Завдяки мистецькому проекту Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького - «Відомий і невідомий Труш» (який триватиме до 24 лютого), журналістка Гал-інфо мала нагоду познайомитись з творчістю Івана Труша. Цього разу разом з мистецтвознавицею Оксаною Білою ми говорили про серію творів львівського художника об’єднаних під назвою «Подорожі Наддніпрянською Україною».
Відомий і невідомий Труш: подорожував від Дніпра до Йордану
Знаковими для творчого поступу Труша-пейзажиста були його поїздки на Наддніпрянську Україну (1900–1918). Малярські спроби в жанрі пейзажу віддзеркалюють потяг митця до широких панорамних краєвидів, до творення «картинності» образів природи. У таких краєвидах із далекими обріями художник віртуозно передає безмежжя простору.
Іван Труш - художник, який поширив пленеризм на Галичині
Києв: портрети для НТШ, консолідація, Аріадна
"Переломний період у творчості Іван Труша пов’язано з його першою поїздкою до Києва в 1900 році. На замовлення НТШ художник працював над створенням портретів провідних українських культурно-громадських діячів краю. Під впливом численних творчих зустрічей із представниками української інтелігенції Ф. Красицьким, М. Старицьким, М. Мурашком, М. Лисенком та іншими відбулася зміна світоглядно-мистецьких орієнтирів митця.
Портрети для НТШ варто зачислити до його ліпших праць, - Франко про Труша
Саме тоді в нього зродилась ідея всеукраїнських виставок, які в майбутньому відіграли велику роль у консолідації мистецьких сил України. І надзвичайною подією в житті Труша було його знайомство в 1900 році з дочкою Михайла Драгоманова – Аріадною, яку художник невдовзі обрав собі за дружину.
Принцип правдивого відтворення довкілля
Опинившись у Києві, Іван Труш дістав колосальний енергетичний заряд і зосередився на праці. Він захопився невичерпною енергетикою просторих берегів Дніпра, величчю історичних місць, неповторною чарівністю пам’яток сакральної архітектури. Живописні спроби того часу засвідчили експериментування художника в імпресіоністичній манері.
Уже тоді митець, працюючи на пленері та вибірково сприймаючи естетичні концепти імпресіонізму, визначив свій шлях. Зокрема, Труш оприлюднив мистецьку програму, яка ґрунтувалася на принципах правдивого відтворення навколишнього середовища. На практиці цей підхід полягав у підкресленні в етюді найменших деталей краєвиду, наповненні його авторським настроєм і переживаннями.
Наділяв твори поетичними рисами
Період перебування в Києві представлено роботами, які Іван Труш виконав на пленері: «Михайлівський собор у Києві», «Андріївська церква в Києві», «Пам’ятник Богданові Хмельницькому в Києві», «Вид на Дніпро з Володимирської гірки», «Дніпро», «Київ», «Вид на село». Їх характеризують вільна манера письма, сміливі поєднання близьких і контрастних кольорів, узагальнення природних і архітектурних форм.
У більшості цих невеликих за розміром творах художник вирішував нові образні завдання, наповнюючи свої роботи виразним настроєвим ладом і наділяючи поетичними рисами. Етюдні спостереження київських краєвидів згодом переросли у великоформатні композиції з живописними планами та широкою площиною небес.
Шевченкіана Труша
Образотворчу шевченкіану Труша, яка також народилася під час його мандрівки Наддніпрянщиною, ілюструють етюди з Канева «Могила на Чернечій горі» та «Могила Тараса Шевченка». У роботах, виконаних у пленерних мандрах, художник шукав найбільш відповідного світлотіньового й колористичного розв’язання краєвиду.
На відміну від камерної композиції «Могила на Чернечій горі», яка немовби навіює почуття спокою та відчуття тиші спекотної полудневої пори, «Могила Тараса Шевченка», намальована в надвечір’я, під час заходу сонця, долає межі суто пленерних завдань і є концептуально викінченим твором. Лаконічна композиція та стримана колористична гама обох етюдів допомагають наче відчути авторські емоції.
Їх художник зафіксував під час своєї подорожі: «Дві версти від пристані стоїть гора між двома холмами, а на ній видніє хрест, що підніс рамена високо і, здається, панує над цілою околицею, – це хрест з могили Шевченка. ...Спішимо на могилу віддати поклін порохові Тараса. Сходами входимо наверх – і зупиняємося при залізній огороді високого, в українську орнаментику різьбленого хреста. Тут він похований... Попри кручі вздовж Дніпра вже в тіні в’ється стежка. Сюди-то Шевченко любив проходжуватися, та наслухувати, як Дніпро реве, та поглядати з горбів на чудово гарну поневолену Україну». Етапною у творчості митця стала епічна картина-пейзаж «Могила Тараса Шевченка».
Труш подарував твір Іванові Франку. Упродовж 1902 до 1920 рік картина зберігалась у кабінеті Франка. Пізніше її передали до збірки Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а потім була передана літературно-меморіальному музею.
Труш присвятив Дніпру майже 200 картин
Аналогічним за характером душевних переживань є образ Дніпра – джерела натхнення для митця. І. Труш звертався до нього впродовж цілого творчого шляху. У творчій спадщині художника відомо близько 180 робіт, присвячених цій наймогутнішій артерії України.
Працю митця у форматі теми репрезентують виконані на пленері невеличкі етюди, завершені настроєві композиції, а також великоформатні, монументальні за задумом і художньо-образним втіленням полотна 1901 й 1910 років, які є надбанням національної та світової мистецької скарбниці. У поетичних за своїм звучанням краєвидах із видами Дніпра живописець розв’язує колористичні завдання і творить епічний образ-символ України, вирішений у монументальній манері.
«Захід сонця в лісі»
До серії «Подорожі Наддніпрянською Україною» належить ще один знаковий твір – «Захід сонця в лісі». Вибір його сюжету пов’язано з місцем романтичних зустрічей Аріадни Драгоманової та Івана Труша в Сирці (історична місцевість, сьогодні – в межі Києва). По суті, твір народжувався в апогеї розвитку зворушливої історії їхнього кохання.
Роботу позначено виразними рисами пленерно-імпресіоністичного живопису. Малярськими засобами митець компонує поетичну метафору, що є безумовним виразом його поклоніння красі української природи.
За допомогою колористичних ефектів, прийомів передання світлоповітряного простору та відтворення світіння призахідного сонця І. Труш вибудовує багатопланову композицію. Сонце яскравою, жовтогарячою плямою пронизує лісовий обшир і мерехтить поміж дерев, огортаючи вечірній ліс золотим серпанком.
Художник непомітно вводить глядача в таємничий, залитий передсутінковими сонячними променями світ. Митець посилює глибоку тональність зелені дерев, застосовуючи приглушені відтінки-вальори. Це надає творові особливого звучання і сили мистецького вислову. Картина здобула найбільше схвальних відгуків на Першій усеукраїнській виставці (1905). В експозиції репрезентовано також одну з перших спроб художника в цій тематиці – «Захід сонця» початку 1900-х років.
Краєвиди Труша наповнені елегійною тишою
В опрацюванні улюблених мотивів Труш залишався послідовним у намаганні поетизувати стан природи. Настроєм, елегійною тишею, спокоєм і рівновагою наповнені краєвиди «Хата з яблунею», «Травневий цвіт», «Травнева ніч», у яких відтворено мальовничі закутки Наддніпрянської України.
Подорожі митця Наддніпрянською Україною були доволі частими до 1918 року. Вони пов’язані з новими творчими задумами, з виставковими проектами, а також із участю І. Труша в Міжнародному конкурсі проектів пам’ятника Шевченкові в Києві (1909–1914 рр.)", - розповіла Оксана Біла.
