Гал-інфо продовжує цикл інтерв’ю про Івана Турша.
Гал-інфо продовжує цикл інтерв’ю про Івана Турша, приурочений до 150-ліття від дня народження видатного українського художника, мистецького критика, редактора, видавця, організатора й активного учасника культурно-громадського життя Львова зламу ХІХ–ХХ століть.
Завдяки мистецькому проекту Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького «Відомий і невідомий Труш», журналістка Гал-інфо мала нагоду познайомитись з творчістю Івана Труша. Допомогла у цьому мистецтвознавиця Оксана Біла.
У день народження Труша розповімо про його твори, які об’єднанні на експозиції «Постаті». До цієї виставки увійшло близько 40 портретів відомих громадських діячів. Тут представлені найбільш ранні портрети фундаторів НТШ, виконаних на замовлення Товариства наприкінці 1890-х рр., а також портрети культурно-громадських діячів Наддніпрянської України, написані у 1900 р. під час перебування в Києві.
Іван Труш - художник, який поширив пленеризм на Галичині
Розділ проекту «Відомий і невідомий Труш” — “Постаті” висвітлює мистецькі прагнення І. Труша в жанрі психологічного портрета. Візуальний ряд виставки репрезентує напрацювання художника впродовж 1890-х – кінця 1930-х років. Галерею портретних образів формують зображення визначних представників громадськості, членів родини та осіб із близького оточення.
Пейзажист чи портретист?
Праця І. Труша в царині портрета розвивалася паралельно з його утвердженням у жанрах пейзажу та сюжетно-побутових композицій. За свідченням дочки художника Аріадни Труш – упорядниці мистецької спадщини, що зберігалась у родинному будинку, – набутки І. Труша в портретному жанрі представляє близько 350 робіт. Більшість із них було виконано на замовлення Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), просвітницьких об’єднань «Рідна школа» та «Просвіта», економічно-господарських спілок «Сільський господар», «Народна торгівля», «Дністер», «Карпатія», «Маслосоюз», а також «Земельного банку гіпотечного».
Писав портрети з фотознімків, за які платили смішні гроші
Перші дилетантські спроби І. Труша в портретуванні сягають часу його навчання (1881–1887) у німецькомовній Цісарсько-королівській вищій реальній гімназії ім. кронпринца Рудольфа (тепер – Бродівська гімназія ім. Івана Труша). Тоді майбутній художник «почав продукувати портрети з фотознімків, за які платили гумористично низькі суми».
Професійних навиків у цій сфері митець набув упродовж трьох років студій на відділі рисунка (1891–1894) у Краківській школі образотворчих мистецтв (з 1900 – Akademia Sztuk Pięknych). Ґрунтовні знання, які І. Труш здобув у класах професорів І. Яблонського, В. Лущкевича, Л. Леффера, втілились у вільне володіння малярською формою та рисунком, а також у глибоке відчуття кольору.
Цей досвід поступово почав виявлятися під час виконання академічних постановок, які в експозиції насвітлюють портрет білорусько-польсько-литовського поета, перекладача творів Т. Шевченка Владислава Сирокомлі та «Портретна студія нагого старця» (обидва твори належать до першої половини 1890-х рр.).
Зазирав у внутрішній світ моделі
Майстерність художника-портретиста вже переконливо прочитуємо в зображеннях галицького педагога, почесного члена і мецената товариства «Просвіта» Степана Дубравського та близького приятеля зі студентських років, майбутнього політичного діяча, адвоката, дійсного члена НТШ Володимира Старосольського (обидва портрети – 1898 р.).
Загалом у цих ранніх роботах: у їхньому композиційному трактуванні, досконалому рисунку й загальному образному вирішенні – простежуємо намагання автора зазирнути у внутрішній світ моделі та схопити в найтонших нюансах її характер. Особливу увагу привертає також «Портрет кардинала Сильвестра Сембратовича», виконаний 1899 року на замовлення «Товариства взаємних убезпечень “Дністер”», за рік після смерті цього визначного діяча УГКЦ, почесного президента згадуваного товариства. У цій роботі І. Труш досяг надзвичайної драматичної напруги. Кардинала зображено в репрезентативній величавій позі, твір написано на кшталт ренесансних папських портретів.
Портерти для НТШ стали візитівкою
Своєрідною візитівкою І. Труша-портретиста є зображення, виконані 1898 року на замовлення НТШ напередодні потрійного ювілею: 25-ліття діяльності НТШ, 25 років літературної праці І. Франка та 100-річчя з часу появи друком «Енеїди» І. Котляревського.
У цьому переліку – портрети голови Ради адвокатів Харкова Михайла Жученка, педагога й одного з організаторів недільних шкіл у Полтаві Дмитра Пильчикова та графині, жертводавиці львівського товариства «Просвіта», співфундаторки Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові Єлизавети Милорадович.
Іван Франко про Труша
За стилем твори близькі до академічної манери живописного виконання, яка притаманна роботам раннього періоду творчості: стримана колористична гама сіро-зелених тонів, брак нюансування, претензійне моделювання форми. На думку І. Франка, ці портрети І. Труша варто «зачислити до його ліпших праць на тім полі».
Групу творів продовжують портрети наддніпрянських діячів НТШ: В. Антоновича, П. Житецького, О. Кониського, І. Нечуя-Левицького та М. Лисенка. У лаконічній композиції здебільшого погрудних зображень художник застосував обмежену, майже монохромну гаму кольорів, майстерно фокусуючи увагу на обличчі портретованих, яке модельовано за допомогою тонкої гри світлотіні. У цих роботах він виявив неабияку проникливість і дар психолога, вміння «передати типові риси тієї чи іншої особи, розкрити її духовне життя».
Порівняльний аналіз формально-стилістичних особливостей згаданих портретів дає підстави стверджувати, що всі твори було написано з натури. Єдиним винятком є зображення фундатора НТШ О. Кониського, яке за манерою виконання близьке до портретів М. Жученка та Д. Пильчикова, а отже, намальоване з фотографії.
Жіночі образи
У галереї жіночих образів найбільшу групу становлять портрети дружини художника Аріадни Драгоманової-Труш. Цілком закономірно, що саме її зображення є винятково довершені в мистецькому виконанні й у творенні глибинного ліричного образу.
Перший портрет Аріадни (1900–1901) був для І. Труша серйозним викликом, своєрідною декларацією професійного рівня. Зображення демонструє особливості живописної манери маляра на ранньому етапі його творчості. Колористичне вирішення портрета обмежено спектром темних барв, що гармоніюють між собою. За композицією твір наближений до портрета Лесі Українки.
1904 року митець намалював погрудний образ дружини в чорному капелюшку. В композиції портрета, загальному образному вирішенні простежуємо нові прикмети у творчій манері І. Труша. Поза відтворенням рис обличчя любої йому моделі, художник досконало передає внутрішню красу юної дружини. Чергування мазків чорних, сіро-оливкових і світлих тонів, майстерне застосування ефектів світла засвідчують бездоганне оперування колоритом. У цій роботі І. Труш досягає надзвичайної живописної виразності у творенні образу, сповненого романтичного піднесення.
Майже двадцять років по тому митець повернувся до цього зображення і виконав його авторську репліку. Особливою ніжністю та любов’ю пройнято «Портрет дружини» 1905 року, де художник закарбував на полотні Аріадну в час очікування їхнього первістка. Жінку зображено в кріслі, її постава граційна і витончена. Оригінальне вирішення композиції, ніжна й витримана кольорова гама, побудована на суголоссі коричневих, зелених і сірих тонів, майстерний загальний рисунок портрета і глибокий психологізм – прикмети, які сприяли створенню образу дружини, сповненого жіночності, молодості, чарівності й особливої витонченості. Цей портрет митець присвятив народженню в їхній сім’ї першої дитини – доньки Аріадни. За заповітом І. Труша, саме вона і стала власницею цього образу матері.
Хто входив до близького оточення Труша
Другий період творчості І. Труша (1912–1927) в експозиції виставки репрезентують портрети його близького оточення: дочки Оксани (1912), професора М. Грушевського (1920-ті рр.), сина адвоката Рафала Бубера (кін. 1910-х рр.), Трушевих сусідів – подружжя Юліана (1921) й Марії (1920-ті рр.) Мудраків та їхньої доньки Марусі (1926).
Зміни в художньо-образній мові митця простежуємо також у зображенні архітектора В. Нагірного (1920-ті рр.), з яким 1898 року І. Труш співпрацював у Товаристві для розвою руської штуки, та в портретах невідомих осіб. Художник щоразу звертає більшу увагу на колористичне вирішення портрета, яке превалює над пластичним вирішенням форми. У роботах того часу такі чинники образно-живописної мови, як тяжіння до теплої коричнево-вохристої гами, гармонійне звучання стриманої палітри кольорів, перевага широкого, пастозного письма, спрямовано на передання внутрішнього світу особистості.
Галерея духовенства
Галерею духовенства, започатковану портретом кардинала С. Сембратовича, продовжують твори, на яких зображено греко-католицьких священиків, котрі брали активну участь у суспільно-політичному й економічному житті краю: фундатора Господарської школи у Скнилові о. Й. Фолиса, члена «Товариства взаємних убезпечень “Дністер”», «Карпатії», почесного члена товариства «Сільський господар» о. С. Онишкевича, кустоса Греко-католицької капітули, довголітнього адміністратора митрополичих маєтків о. Тита Войнаровського.
Замовлення НТШ з нагоди 80-літнього ювілею
У 1920-х – на початку 1930-х років Іван Труш працював над образними зображеннями знакових політиків, науковців і культурних діячів, представників численних українських інституцій. Більшість із тих осіб формувала зібрання Музею НТШ. 1930 року художник намалював портрет Сидора Громницького – почесного члена НТШ і товариства «Учительська громада», діяльного члена Кураторії НМЛ. Припускаємо, що твір було виконано на замовлення НТШ з нагоди 80-літнього ювілею цього визначного громадсько-культурного діяча та педагога.
У колі портретованих – Михайло Заячківський, головний директор «Народної торгівлі» у Львові, радник Львівської торгово-промислової палати, почесний член Союзу українських купців, і Андрій Корнелля, один із найавторитетніших фахівців у галузях торфознавства та меліорації у Європі, почесний член товариства «Сільський господар». Особливо цінними є натурні портрети громадсько-політичних діячів: лікаря Щасного (Фелікса) Сельського (1920-ті рр.), адвокатів Степана Федака (1925), Теофіла Дембіцького, Тадея Соловія (обидва твори – 1920-ті рр.). Трактуючи образи у психологічному плані, художник найбільшу увагу присвятив їхньому малярському вирішенню та колористичним якостям.
Портрети дітей
Третій, завершальний період творчості митця (1927–1941) в експозиції виставки представляють портрети дітей Івана Труша, дітей Юзефи Слоневської (1930-ті рр.), Ярослава Слоневського (поч. 1930-х рр.), Людмили Драгоманової (1930-ті рр.) та Івана Франка (кін. 1930-х рр.). У цих роботах художник свідомо обмежує колірну гаму, акцентує на обличчі портретованих, на переданні характеру моделей і їхніх індивідуальних рис.
Довідка
Мистецький проект «Відомий і невідомий Труш» приурочено до 150-ліття від дня народження видатного українського художника, мистецького критика, редактора, видавця, організатора й активного учасника культурно-громадського життя Львова зламу ХІХ–ХХ століть.
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького вперше в такому широкому обсязі представляє програмні та маловідомі твори Івана Труша (1869–1941), які в усій повноті розкривають багатство жанрово-тематичної палітри малярської спадщини митця.
Проект випрацювано у трьох самостійних розділах: «Ретроспектива», «З мандрів», «Постаті». Вони охоплюють понад 300 робіт художника, які зберігаються в музейних зібраннях України: Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, Національному художньому музеї України (Київ), Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая (м. Ужгород), Харківському художньому музеї, Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського (Київ), Літературно-меморіальному музеї Василя Стефаника (с. Русів, Снятинський р-н, Івано-Франківська обл.), Львівській національній галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Львівській національній науковій бібліотеці України ім. Василя Стефаника, а також у численних приватних колекціях.
Мета проекту – задекларувати з позицій сьогодення значущість індивідуальності Івана Труша як знакової постаті в історії українського та світового мистецтва кінця ХІХ – першої третини ХХ століття.
Експозиції виставкових розділів дають змогу простежити еволюцію образно-пластичної мови митця: від академічних форм до пошуків в імпресіоністичній манері та до остаточного утвердження неоромантичної поетики образів.
