У студії Громадського радіо Остап Єднак, народний депутат України, сьогодні будемо обговорювати енергетичну стратегію України до 2035 року.
Сергій Стуканов: Напередодні в нас була річниця трагедії на Чорнобильській АЕС і в цьому зв’язку хочеться почати з атомної енергетики, тому що останнім часом, у зв’язку з тим, що була блокада, в загальному енергобалансі країни досить істотно зросла частка саме ядерної енергії, було 47%, зараз вже 60%. З іншого боку, ми знаємо, що низка наших реакторів та атомних енергоблоків майже вийшли з терміну придатності, потрібно буде або модернізувати їх або будувати нові. В зв’язку з цим запитання: Україна буде робити ставку на атомну енергетику, як це до останнього часу робила Франція чи буде йти шляхом скандинавських країн, Німеччини, які роблять ставку на відновлювальні джерела енергії, як от повітряна, сонячна, абощо?
Остап Єднак: Проект енергетичної стратегії до 2035 року пропонує, що половина нашої енергії буде генеруватися атомними електростанціями і це викликає багато запитань, тому що навіть Чорнобильська АЕС, яку ми закрили на початку 2000-х років ще потребує виведення з експлуатації і на наступні роки уряд повинен прийняти оновлену програму та виділити 6 мільярдів гривень на продовження виведення з експлуатації Чорнобильську АЕС. Тобто під час її функціонування та експлуатації кошти не були на це зарезервовані і те саме стосується інших наших поточних енергоблоків, які наразі функціонують. В нас ще до кінця не розуміють, скільки потрібно коштів і звідкіля нам їх взяти.
Сергій Стуканов: Тобто, щоб закрити кожен енергоблок, в майбутньому потрібно буде багато грошей?
Остап Єднак: Так, це дуже складний і небезпечний технологічний процес і потім подальша утилізація відпрацьованого пального потребуватиме величезних ресурсів і коли говорять, що атомна енергія дешева – це міф. Насправді не включається в це інвестиційна складова і складова, яка потім повинна виводити їх з експлуатації. Це мільярди й мільярди гривень. І це дуже насторожує і загалом ми розуміємо, що нам потрібно зменшувати залежність від атомної енергетики, але наразі якихось варіантів немає, тому що за всі часи незалежності України ми фактично не побудували жодного блоку по сучасним технологіям, наприклад, по теплогенерації ми лише починаємо будувати потужності з малої теплоенергетики, сонячні й вітрові електростанції, але зараз відсоток відновлювальної енергії менше одного відсотка в загальному енергетичному балансі.
Сергій Стуканов: Я дивився проект енергетичної стратегії за 2013 рік, він був до 2030 року, там впродовж п’яти років (до 2018) планувалося побудувати два нові атомні енергоблоки. Ясна річ, що їх не побудували. В цій стратегії до 2035 року розраховано, скільки має бути побудовано нових блоків?
Остап Єднак: Зараз стоїть під великим запитанням добудова двох енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській атомних електростанціях, там теж потрібно десятки мільярдів гривень. І до кінця ніхто не розуміє звідки їх взяти. Міжнародні донори не дуже хочуть фінансувати в Україні атомну енергетику, краще набагато спрямовувати кошти у відновлювальні джерела енергії. Тому ще раз кажу, такий індекатив швидше за все буде базуватися на продовженні експлуатації поточних енергоблоків. Я хочу звернути увагу на інші документи державного планування – стратегія гідроенергетики, яку уряд ухвалив в минулому році. Що енергетична стратегія, що стратегія гідроенергетики – вона потребує в комплексі стратегічної екологічної оцінки — це процедури врахування можливого негативного впливу на довкілля та здоров’я людей.
Будь який об’єкт гідроенергетики впливає на довкілля, на екосистему, на біорізноманіття. І наскільки цей вплив виправданий економічними здобутками – потрібно зважено підійти до цього рішення. Натомість викликає велику занепокоєність те, що уряд в минулому році, фактично з голосу, без громадського обговорення, без визначення транскордонного впливу ухвалив оцю стратегію розвитку гідроенергетики, яка передбачає, що з жахом побачили експерти, каскад великих ГЕС на річці Дністер, який фактично може вбити наш дністровський каньйон. Фактично скоро рік буде, як діє така нелегітимна стратегія, і на цьому треба теж зупинитися, це дуже хороший приклад того, як ігнорування законодавства, процедур та правил ухвалення рішень може збурити громадськість і поставити дуже багато запитань, можливо навіть корупціогенних чинників. В Україні зараз бракує європейського підходу до стратегічної екологічної оцінки. В минулому році Верховна Рада ухвалила такий закон про стратегічну екологічну оцінку, який, на жаль, заветував Президент, і зараз ми знову його переподали, я сподіваюсь найближчими тижнями ухвалимо.
Сергій Стуканов: Майже рік ця програма діє, щодо каскаду ГЕС на Дністрі. Ви кажете, що вона не є законною, суперечить екологічним нормам. За цей рік що в межах цієї програми реально зроблено?
Остап Єднак: В межах цієї програми передбачається оголошення тендеру на десятки мільйонів гривень на розробку техніки економічного обґрунтування стосовно цих каскадів ГЕС на Дністрі. Я хочу сказати, що в цій програмі є багато і хороших моментів – модернізація, нарощування потужностей з електро генерації на існуючих гідроелекторостанціях і вузлах, й це плюс, бо це мільярди гривень інвестицій. Але те, що уряд проігнорував екологічну складову й узгодження з громадськістю, може поховати всю програму, тому що зараз ідуть і судові розгляди стосовно легітимності даної стратегії. І зараз ми плануємо в ВР, в комітеті екологічної політики підіймати це питання, звернутися до уряду, щоб він переглянув своє рішення.
Тому ще раз кажу, ігнорування етапу стратегічної екологічної оцінки це створення можливого соціального напруження, тому що на місцях, в Тернопільській області громади повстають проти такого будівництва. Можливе недоцільне використання коштів, тому що близько в 80 мільйонів гривень зараз оцінюють розробку техніки економічного обґрунтування саме для цих об’єктів ГЕС і які просто можуть бути викинуті в смітник, тому що населення просто не дозволить це збудувати.
Анастасія Багаліка: Існує в державі якійсь загальний підрахунок того, скільки потрібно грошей вкласти в модернізацію енергетичної системи України?
Остап Єднак: Я думаю, що це мільярди доларів. Тут ще важливо зазначити, що нещодавно прийнятий ВР закон про ринок електроенергії якраз може створити умови через два-три роки модернізації систем електрозабезпечення, інтеграції України в європейську електричну мережу, можливо навіть імпорт електроенергії, що збільшать конкуренцію на цьому ринку. І я також сподіваюсь, що в нас будуть будуватись нові об’єкти електрогенерації, які будуть екологічно більш чистими, більш сучасними технологічно, зокрема це стосується нарощування потужностей з відновлювальних джерел енергії (сонце, вітер, мала гідроенергетика, але яка буде безпечна для довкілля).
Сергій Стуканов: У стратегії зазначено, що до 2020 року рівень залежності від постачання енергоресурсів з однієї країни не має перевищувати 30 відсотків від загального обсягу імпорту. Якими ми є далекими чи близьким до даного ідеалу?
Остап Єднак: Ми залежні все ж від поставок російського ядерного палива, але є непогані новини: ми починаємо диверсифікувати і купувати ядерне пальне у компанії Вестінг-Хаус, яка адаптувала під наші реактори своє виробництво. Є ризики зберігання відпрацьованого ядерного пального, і зараз бачимо, що в Чорнобилі планується створення сховища відпрацьованих ядерних відходів, які також повинні Україну убезпечити від залежності від Росії. Також це імпорт енергоносіїв, в тому числі із Росії, з ними пов’язана наша енергетична мережа і потрібні додаткові інвестиції, щоб інтегрувати нас до європейців.
Сергій Стуканов: В стратегії написано, що до 2035 року частка відновлювальних джерел енергії має сягнути 20 %, тобто п’ятої частину енергетичної системи. Які вже сьогодні робляться кроки на законодавчому рівні, щоб наблизити це?
Остап Єднак: Такі цифри абсолютно реальні, більше того, є потенціал і збільшити частку. У великій Британії більше 30 % складає відновлювальні джерела енергії, за 10 років вони суттєво наростили це саме по вітрогенерації. Україна має величезний потенціал по сонячних електростанціях, по вітряних електростанціях. Європейський Банк реконструкції та розвитку охоче фінансує подібні проекти і я сподіваюсь, що ще більше інвесторів і донорів прийдуть до того, щоб фінансувати відновлювальні джерела енергії в Україні. Зелений тариф в цьому сприяє, але зелений тариф в нас діє до 2030 року і термін окупності інвестиційних проектів закладається на 10-15 років, тому в наступні роки ми повинні запропонувати інвесторам інші можливості, інші схеми, крім зеленого тарифу – яким чином відновлювальні джерела енергії будуть привабливі для інвесторів, щоб ми вже не доплачували з власної кишені, а ринок сам міг це питання регулювати.
Анастасія Багаліка: Скажіть, які держави цікавляться інвестуванням в українську енергетичну систему?
Остап Єднак: Біогазові установки, вітрогенерація, сонячні – це в основному, фінансується українськими компаніями. Це або фермерські великі, середні господарства, або це Ахметов на півдні України, це ДТЕК, що величезні потужності інвестує в сонячні електростанції. Якихось великих промислових інвесторів, які б будували сонячні чи вітрові електростанції, поки що ми не бачимо. Зараз регулятори створили інші бар’єри, які відлякують інвесторів – це вартість підключення до електромережі і купа різних бюрократичних бар’єрів, які вміють долати українські компанії, так як давно вже працюють на ринку, але інвесторів це може відлякувати.
Сергій Стуканов: На першому етапі реформування, який прописаний в стратегії до 2035 року, йдеться, що енергетична система України повинна бути підготовлена до роботи в синхронному режимі с енергетичними системами Європейського Союзу. Про що тут йдеться?
Остап Єднак: Це якраз може дати можливість Україні здійснювати імпорт електричної енергії з Європейського Союзу для диверсифікації поставок електроенергії. Для цього нам потрібні інвестиції для модернізації нашої системи, для підключення до європейської мережі потрібно близько 200 мільйонів євро.
Анастасія Багаліка: Коли Україні не потрібно буде вугілля, щоб генерувати електроенергію?
Остап Єднак: Атом і вугілля – це два великих питання для України і для довкілля. По цих обох напрямках нам потрібно рухатися. Я був декілька місяців тому на Слов’янській ТЕС й вони планують модернізувати своє обладнання для того, щоб меншу шкоду завдавати довкіллю. Навіть на Слов’янській ТЕС це десятки мільйонів доларів додаткових інвестицій в більш сучасне обладнання, в установки, що будуть фільтрувати викиди. Я думаю, що мінімум 10-15 років ми будемо залежати як від атома, так і від вугілля. Але якщо вже в нас є атомна енергетика, вона повинна слугувати перехідним періодом до відновлювальних джерел енергії, тобто якщо ми плануємо цей перехід, то принаймні, нам не треба нарощувати не вугільну, ні атомну. Атомна повинна забезпечити постійний баланс, вугільна – маневрений, щоб знімати пікові навантаження.
