"Я не знаю, чи Олег Мужчиль був агентом російських спецслужб. Зараз йде слідство і, вважаю, докази мають бути оприлюднені", - Дмитро Ярош.
"При цьому, хочу зупинитися на декількох важливих деталях.
• Існуюча влада настільки втратила довіру українського народу і, в першу чергу, активної його частини, що будь-які спецоперації по захисту державності та протидії терористичним загрозам людьми сприймаються як протидія законним прагненням українців мати свою Національну, Соборну Державу.
• За останні два роки ми всі бачили тисячі прикладів справжнього Героїзму: хлопці та дівчата з Грушевського, які перші пішли в бій проти озвірілого «Беркуту»; Небесна сотня; Добровольці, які зупинили російсько-терористичний наступ на Сході; одесити, які не дали сепарам захопити українську Перлину на морі; бійці та командиру ЗСУ, Нацгвардії, СБУ, МВС, які протистояли і протистоять російській навалі; Волонтери, Журналісти, без забезпечення яких матеріально-технічним та інформаційним ресурсами військових дій, неможливо було б стримати наступ сатанинської московської імперії… Список цей можна було б продовжувати.
Але, на цьому героїчному тлі, ми всі бачили й зради, підлість, непомірне бажання влади і власного збагачення, мародерство, добровольців, які приїжджали на «сафарі» пофотографуватися, УБД тиловим пацюкам за три дні тощо. Тобто, однозначностей в цьому світі не існує.
• Олегу Мужчилю не довіряв ніколи – на те були свої причини. З ним на війні зіткнувся один раз. Був серпень 2014року, ми тільки вийшли з-під Савур-могили і він з’явився на базі 5-го батальйону ДУК ПС. Сказав, що має бажання долучитися до нашої фронтової діяльності. Мене це зацікавило, бо він був місцевий і люди зі знаннями терену були дуже потрібні.
Якраз прийшла розвідувальна інформація, що в районі Оленівки катаються російські «Тигри». Відповідно, було прийняте рішення відправити у цей район нашу ДРГ для влаштування засідки на російських окупантів. Почалася робота: група вийшла, Олег пішов у головному дозорі й десь загубився… Завдання виконане не було.
Після цього, разом зі зброєю та ПНБ, які йому були виділені, він зник. За деякий час з’явився в тилу на наших вишкільних базах і був залучений посадовими особами ДУКу до розгортання відділу розвідки. Успіхів у нього на цьому поприщі не було…
Але спостерігав інше: непоборне бажання перевести ДУК ПС з боротьби із зовнішнім ворогом (для чого Корпус і створювався) на терористично-диверсійну діяльність проти існуючої влади, тобто знищити унікальне добровольче загальнонаціональне явище.
Окрім того, після поранення, лежачи в лікарні, я почав відстежувати цілеспрямовану роботу, яку він вів по дискредитації керівництва ПС, сіянню розбрату, плетінні інтриг тощо. Ось така правда життя.
Хтось із нього зараз буде ліпити «безкомпромісного борця» і «революціонера». Це ваша справа… Я його таким не бачив.
• Революційні зміни в країні потрібні. Без них держава не виживе, а отже майбутнє української нації знову стане бездержавним і безперспективним. Але головним завданням українських націоналістів є не «терор і диверсії» в мирних українських містах (якраз цим посилено займаються російські спецслужби), а «Боротьба за душу кожного українця» (С.Бандера), створення всеохопного національного руху, який і стане основним революційним і державотворчим чинником. Замикання ж у політичному сектантстві, творення касти «найрозумніших, найкрасивіших і найправильніших», яким все можна – це шлях в нікуди.
• Тільки єдиний Народ (інтелектуали, студенти, робітники, селяни, військові, спецслужбісти, медики, вчителі, поліцейські, підприємці, чиновники тощо), не розділений по партійній ознаці, об’єднаний Ідеєю державності зможе виграти Війну із зовнішнім ворогом, зберегти існуючу державу та здобути для себе омріяні Свободу, Справедливість і Добробут.
• І останнє. Вчора з ранку, дізнавшись про загибель підполковника Андрія Кузьменка, я приніс співчуття начальнику ЦСО «Альфа» генерал-майору Олександру Устименку. Говорив щиро, бо переконаний, що Офіцер, який віддав своє життя в бою, до кінця виконав Обов’язок перед Нацією і Державою. Царство Небесне і Слава Героям!", - написав у своєму блозі Дмитро Ярош.
