У суботу, 3 лютого, Львів попрощається з військовослужбовцями Олегом Кретом та Володимиром Вербицьким, які захищали Україну від російських окупантів.
Про це повідомляють на сайті ЛМР.
Чин похорону воїна Олега Крета розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають захисника на Личаківському кладовищі.
Чин похорону воїна Володимира Вербицького розпочнеться о 12:00 у храмі свв. апп. Петра і Павла у Рясному (вул. Лукасевича, 15). Поховають захисника на Ряснянському цвинтарі.
Біографічні довідки захисників
Навчався у Ліцеї «Оріяна» Львівської міської ради. Згодом здобув професію «Електромонтажер з ремонту та обслуговування електроустаткування 3-го розряду» у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійно-політехнічне училище».
Після завершення навчання обіймав посаду електромонтажника у Приватному акціонерному товаристві «Аеробуд» у столиці. Протягом останнього періоду працював електриком у ТОВ «Завод решіткового настилу» у Львові.
У вільний час захоплювався написанням віршів, які, однак, не публікував. Любив тварин і обожнював велопрогулянки навіть тоді, коли цьому не сприяли погодні умови. Його пам’ятатимуть як «доброго, спокійного й усміхненого хлопця, який завжди допомагав тим, хто цього потребував».
У березні 2023 року став на захист Батьківщини від російських окупантів. Сумлінно та віддано боронив суверенітет держави у лавах 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на південному та східному напрямках. За словами його командира, Олег Крет «був сміливим хлопцем.... сильним і витривалим. Ніколи не боявся іти та виконувати нашу нелегку роботу».
У Олега Крета залишилися мама, брат, двоє сестер, племінники та швагри.
Навчався у Середній загальноосвітній школі № 92 міста Львова. Здобув професію слюсаря-інструментальника у місцевому професійно-технічному училищі. Після завершення навчання проходив військову службу в місті Чоп Закарпатської області.
Більшу частину свого життя пропрацював водієм-далекобійником. Обожнював свою справу і був винятково доброю та щирою людиною.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів до лав 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту.
За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та відзнакою Президента України «За оборону України».
У Володимира Вербицького залишилися мама, дружина і 16-річний син.
