Вірш німецькою мовою про любов до України віднайшли журналісти Гал-інфо у Центральному державному історичному архіві України у м. Львів.
Архівосховища Центрального державного історичного архіву України у м. Львів зберігають у собі давні документи, які не лише дивують своєю актуальністю, але й відчиняють для дослідників нові горизонти історичних відкриттів.
Невеликий аркуш зі звичною архівною нумерацією, проте з унікальним рукописним німецьким шрифтом, вдалось віднайти журналістці Гал-інфо у фонді архівних документів редакції газети “Діло”. Вірш невідомого автора був схований серед нарисів з історії українських січових стрільців.
Написано поему давнім традиційним рукописним шрифтом німецькою мовою, що ускладнює створення його точного транскрипту та перекладу. Тому для передачі змісту вірша журналісти скористались платформою для переведення рукописного тексту у друкований, а також іншими програмами штучного інтелекту для перекладу вірша з німецької на українську.
Публікуємо повний оригінальний текст вірша німецькою мовою та його адаптований переклад українською. Також закликаємо літературознавців та дослідників долучатись до переспіву поеми та пошуків її автора. Звертатись до редакції можна за електронною поштою: [email protected].
“Україна! Чорна земле,
Ти моє місце туги.
На широкій-широкій землі я там собі думаю,
Де мого батька колиска, де моєї матері могила
І де я також отримав своє перше кохання.
Для мене це ніби уві сні, я знову бачу себе молодим.
Я чую спів пташок, аж до захоплення,
Переді мною вічні гори, могутні карпатські стіни.
На їхніх вершинах відбивається криваво-червоний сонячний диск.
За ними лежить Україна, для мене рай.
З жалем згадую ту годину, відтоді як я пішов невірно,
Місце моєї юності, тепер мету моєї старості;
Подаруєш спокій, який розпався хвилею,
Земля чорнозему, родюча і щедра,
Там лежать долини і пагорби, подібні до морських хвиль.
І коли влітку над землею вітер віє,
Там сяють золоті степи України.
Ніхто тебе не забуде.
Тебе, країно, повну сонячного світла,
Повну радості і повну любові.
Я називаю тебе своєю матір’ю.
Нехай Бог подарує тобі кращі часи.
Україною ти повинна зватися, на віки вічні”.
