Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Золота галицька провінція: Миколаїв

Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія.
1/14
Це була одна з найцікавіших і найемоційніших мандрівок останнього часу. Вибрались з друзякою перейтись вершинами затишних Гологорів. Погода тішила - дмухав лагідний вітер, пекуче сонце надійно заховалось за ослоною хмар і не доймала спека.

З маршрутки вийшли акурат на повороті зі вказівником “Миколаїв - 3 км” і занурились у хвилясті вруна стиглої пшениці. Через кілька метрів від нас із чагарів вискочила наполохана сарна і зникла поміж трав. Добрий знак, хіба нє? З нами погодився навіть бузько, що повагом дибав стернею. 

Було пречудово насолоджуватись простором, вітром і новенькою асфальтівкою. Чомусь зайшла мова про те, що спонукає до мандрів. Зійшлись на тому, що головне - побачити щось нове і несподіване. За якийсь час ця теза успішно підтвердилась. На узбіччі гостинця в затінку високих берез білозубо світилась пам’ятка - дивовижний багатораменний хрест. Він був водночас схожий на квітку і на дубовий лист. Але ніяк - на придорожній хрест. Та саме ним він і був! Дивовижна пам’ятка! 

Далі дорога помалу здіймалась на щит і здалеку було видно ошатні куполи церкви. Ми одразу впізнали руку знаного галицького архітектора Нагірного. Так і є - увійшли в село Миколаїв і побачили храм Покрови Пресвятої Богородиці, збудований 1903-му році за проектом Василя Нагірного. Довкруж нього косарі обкошували старовинний цвинтар, на якому побачили хрести, витесані з каменю із дивовижними орнаментами. 

Неподалік, на межі села, височіла висока символічна могила, увінчана пам’ятним хрестом та фаною. Від підніжжя копця відкривався дивовижний краєвид на всю долину аж до гологірських пагорбів, порослих лісом. 
На лавиці біля обійстя бабусі із зацікавленням спостерігали за двома невідомими, що зачудовано милувались довколішньою панорамою.

- Слава Ісусу Христу! - привітався до стареньких.

- Слава навіки! Чи ви часом не маєте якої фузиї?

- А то пощо вам рушниця?

- Та в нас страшні зайці завелисі! Ніц сі не боят! Пожерли всю капусту і моркву! То може б їх троха настрашили стріляниною...

Зайців нам лякати не було чим, тож продовжили мандрівку Миколаєвом. За кілька кроків побачили традиційну галицьку хату і просто вклякли. Вона була прикрашена дерев’яними розмальованими ангеликами!

Трохи далі, за скрутом з’явився ґмах будинку “Просвіти”, збудований ще у 1934-го року і школа. Миколаїв заснований у 1647-му році. Колись у 1909-1944-му роках тут проходила залізниця Львів-Підгайці. Тепер її можна розгледіти лише завдяки порослим травою насипам.

Уже за Миколаєвом чудова асфальтівка раптово обірвалася і довелось чалапати розбитою польовою дорогою, якою важко перевалюючись, як баржі в розбурханому морі, обережно повзли автівки. Попереду підпирало небо темне пасмо Гологорів. Вони вабили кучерявими вершинами і прохолодою. І лиш думка про ненаситних вуханів-зайців, що не дають спокою ґаздиням з Миколаєва, трохи тривожила душу. А ну ж вони вже стали людожерами і нападуть на двох зморених і беззбройних подорожніх?..

Богдан Волошин, проект Локальна Історія.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");