Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Культура  |  Волинь

Золота галицька провінція: Оброшине - осердя зими

Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
1/11
Дістатись старовинного підльвівського села Оброшиного можна кількома шляхами: найпростіше - маршруткою, можна й електричкою, але від станції доведеться добрий шмат дороги чалапати пішки. Можна й через оброшинський ліс просто з львівської околиці на Скнилові. Щоправда, в лісі можна застрягнути в снігах. А можна все ускладнити, щоб мандрівка була цікавішою.

Отож я дістався села Наварія, потім навідався в Годовицю, до Меретинівського костелу над ставом, вклонився статечній церкві Петра і Павла в Басівці і нарешті ступив на терени Оброшиного. Якихось 9 кілометрів дороги мальовничими місцями. Якби не завірюха і сильний зустрічний вітер - можна було б цілком розслабитись. Натомість, щоб здолати хугу, довелось колядувати у весь голос! Але мандрівка того вартувала, бо в Оброшиному є на що подивитись.

Спершу подорожнього зустрічає бароковий костел Воздвиження Святого Хреста. Вірніше його руїни. Від костелу залишились лише пощерблені стіни. Навряд чи колись тут молитимуться. Будівля, в якій правилось з ХYІІІ-го століття до 1939-го року, доживає віку. Рятувати вже немає що. Та й немає кому.

А поруч - диво предивне! Неймовірної краси церква святого Дмитрія, зведена у 1914-му році перед Першою світовою війною архітекторами будівельної майстерні Івана Левинського. Церква велична і модерна, наче злітає в небо. Дуже незвичний проект, і надзвичайно гармонійний, стильний. Аж не віриться, що його створено на початку ХХ-го століття. Від старої церкви, на місці якої постав новий храм, залишилась дзвіниця. Нову ж звели вже у наш час.

А через дорогу за мурованим парканом з підстінками заснув засніжений парк, крізь який провадить протоптана стежка. Парк величенький, просторий, з алеями що провадять до величного палацу. Дивовижної краси будівля височіє на невеликому узвиччі і наче пливе у повітрі.

Палац збудований у 1730-му році для заміської резиденції римокатолицьких архієпископів за проектом архітектора Юзефа Фонтани. У 20-тих роках ХХ століття палац перебудували у стилі модерн, від чого вигляд його поважчав, проте й досі парадується бароковим франтом. Мені колись довелось побувати всередині палацу, коли він ще використовувався місцевим Інститутом сільського господарства Карпатського реґіону. Нині палац зачинено, і доля його під загрозою. Бо барокова перлина потроху руйнується - обсипається тиньк та ліпнина, нищаться декоративні вази, мокріють стіни і викрешується цегла, чудовий колись ґанок і сходи з виходом в парк облюбували пияки. Фасад ще виглядає парадово, а от за ним розбиті вікна і понищені стіни...
Від палацу Архієпископів через парк можна навідатись у невеликий зоопарк, полюбуватись плямистими оленями, журавлями, лебедями і чудовими краєвидами. Це трохи відволікає від сумних думок про долю палацового комплексу. Такий вартісний спадок заслуговує на опіку та збереження. Палац Архієпископів в Оброшиному занесено до Державного реєстру національної культурної спадщини України. Але сам запис його не врятує.

Попри те, я люблю навідуватись сюди саме взимку. Чарівний таємничий парк, пташині крики посеред зими, олені, вишуканий палац, дивовижні скульптури на парадній брамі, білий сніг, іскристе небо - раптом відчуваєш себе у позачассі і спокої, які так важко зустріти в наш метушливий і нервовий вік.

Богдан Волошин, проект Локальна Історія

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ