Якщо Галичину перепустити крізь пальці, як пісок, то в долонях залишаться лиш храми і цвинтарі. Саме на вежах костелів і дзвіницях церков тримається високе галицьке небо.
Вижняни – село, що далеко не втекло від Львова, посеред якого височіє дивовижної краси костел.
Сюди маршруткою їхати менше години. В Куровичах треба збочити із золочівського гостинця ліворуч і за якийсь час ви у селі. Дорога наче черкає Вижняни по дотичній і провадить далі. Саме село виглядає радше на містечко. Воно гуртується на горбочку довкруж свого сакрального центру - потужного костелу.
Сказати, що був вражений від зустрічі із цим храмом – це кинути камінчик в озеро, щоб здійняти цунамі. Храм дивовижний. Він стільки разів руйнувався, горів, перебудовувався і добудовувався, що перетворився не в будівлю, а в щось цілком живе і дивовижне. Започаткований ще в 1400-му році, один із найстаріших у Львівській архидієцезії римо-католицької церкви.
А ще в його обрисах – цілковито природне суголосся різних стилів і епох. А ще всередині стінописи славних Романа та Марґіт Сельських. А ще... Доста й цього. Ходив довколо храму, як ґаволов, і дивувався людям, що його століттями будували. І століттями марнували. Нині святиня у не надто доброму стані. Шкода, що не зміг потрапити в сам храм.
Зрештою, костел не справляє враження нензи і розпачу. Його горда вежа видніється ще на далеких підступах до Вижнян. Таке враження, що містечко виросло навколо храму, щоб боронити його від кривд всього світу.
Я сподіваюсь, що прийде час на відродження цієї пам’ятки. Вона надто гарна і значима, щоб її записали в мартиролог втрачених культурних набутків.
Полишаючи Вижняни, я торкнувся хреста біля його брами. На ньому польською і українською вирізано: «Зло добром перемагай». Добре гасло, щоб жити і творити, а не нищити.
Тепер чекатиму нагоди знов повернутись у Вижняни, щоб таки побачити це диво людського таланту зсередини. Я хочу, щоб храм відкрив мені свою душу. А я йому свою...
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
