Звернення спортивної громадськості Львівщини до вищих посадових осіб України

 Директор «Карпати Спорт Маркетинг» Ігор Дедишин запропонував присутнім звернутися до Президента України Віктора Ющенка, прем’єр-міністра Віктора Януковича та голови Верховної Ради Олександра Мороза з проханням створити спеціальне податкове середовище у сфері фізичної культури і спорту, аби виправити існуючу ситуацію, коли будучи реально збитковими та отримуючи меценатські кошти, фізкультурно-спортивні організації змушені сплачувати податки за загальною схемою, а також прийняття закону про меценатство та спонсорство із наданням низки пільг та преференцій для меценатів дитячо-юнацького спорту.

В обговоренні взяли участь виконавчий директор регіонального відділення НОК України Іван Яремко, голова баскетбольного клубу «Львівська політехніка-Галичина» Ігор Савицький, призер Олімпійських ігор-1988 з водного поло Микола Смирнов, спортивний директор гандбольного клубу «Галичанка» Ігор Гелета, директор Львівського УФК Степан Родак, головний тренер ватерпольної команди «Динамо» Ігор Зінкевич, президент Асоціації професійного боксу Львівщини Сергій Янчишин.  

У результаті обговорення було прийнято рішення направити лист вищим посадовим особам держави, в якому зазначені пропозиції спортивної громадськості Львівщини (текст листа в повному обсязі подається нижче). Також було створено робочу групу, завданням якої є лобіювання порушених на „круглому столі” проблем.

 

Вельмишановному панові  Ющенку Віктору Андрійовичу, Президентові України

Вельмишановному панові Януковичу Віктору Федоровичу, прем’єр–міністрові України

Вельмишановному панові  Морозу Олександру Олександровичу, голові Верховної Ради України

 

„Вельмишановні панове, підставою цього звернення до Вас стали роздуми, тривога та неспокій за стан та перспективи розвитку українського спорту. Не секрет, що економічні потрясіння 90-х років минулого століття наклали свій відбиток на усі сфери суспільного життя нашої держави. Серйозної шкоди було завдано як спорту високих досягнень, так і масовому фізкультурному рухові. І одна, і друга із цих взаємодоповнюючих ланок були змушені шукати шляхів виживання за умов катастрофічної втрати як фінансової підтримки, так і узагалі уваги з боку держави.

Перехід спорту високих досягнень на професійні рейки був єдиним способом хоч якось вижити, але відбувався в умовах несформованості загального бізнесового середовища нашої держави, критичного зниження купівельної спроможності пересічного споживача послуг, які б мав надавати професійний спорт. Навіть найпростіші традиційні джерела доходів, такі як касовий збір під час змагань, продаж атрибутики, реклами, телевізійних прав і т.д., для українського професійного спорту виявились недоступними. Внаслідок цього фактично визначальним джерелом доходів стала спонсорська допомога меценатів. Це особливо стосується „коштоємних” індивідуальних та командних видів спорту.

 

Безумовно, ми можемо сьогодні послуговуватися ширмою успішної участі Національної команди України з футболу на останньому Чемпіонаті світу, досягнень Яни Клочкової, братів Кличків, Олега Лісогора, Ярослава Поповича, Ірини Мерлені, Івана Гешка, Ірини Краснянської та ще невеликого ряду провідних спортсменів у інших видах спорту, але не можемо не визнати, що це число спортсменів та досягнень просто мізерне для майже 50-мільйонної нації, що кількість українських спортсменів, котрі реально претендують на найвищі нагороди світових спортивних форумів постійно зменшується.

Суть основної проблеми полягає у тому, що усі спортивні організації і до сьогодні не стали самостійним бізнес-середовищем, глибоко збиткові і можуть приносити меценатам хіба інколи емоційну віддачу. При цьому, саме спортивна сфера, у всіх її проявах, залишається однією з найбільших „білих плям” українського законодавства. Державна підтримка та зацікавлена регулятивна політика практично відсутня. Ми повністю підтримуємо висловлювання фахівців, що все частіше лунають з екранів телевізора та газетних шпальт: „нині кошти в спортивні команди вкладають тільки „фанатики”, які окрім проблем нічого не отримують”.

А найголовніше, що масовий та дитячо-юнацький спорт, який, окрім виконання своєї прямої соціальної функції, має бути базою для спорту професійного, знаходиться у ще критичнішому стані – і передусім у зв’язку із занепадом матеріальної бази. Знову ж таки, визначальною мірою існує він там, де до нього причетна допомога меценатів професійного спорту.

Яскравим прикладом того, як міцно зав’язані вузли проблем українського спорту, є нинішнє становище львівського футболу. Регіон, який виховав таких знаних майстрів, як Андрій Баль, Степан Юрчишин, Олег Лужний, Андрій Гусин та багатьох інших, на сьогодні практично задихається у пошуках шляхів виживання, покладається на доброчинну активність декількох осіб. Прямі фінансові вкладення у провідні клуби Західної України на покриття їх збитковості сягають 30 млн грн на рік, з них близько 2 млн грн – у діяльність футбольних шкіл, при цьому за 2006 рік клубами сплачено сукупно понад 3 млн грн різних місцевих та державних податків, обов’язкових платежів у фонди державного страхування. А у власності всього одне (!) футбольне поле, при тому, що в їх структурі – три команди майстрів та 20 команд вихованців футбольних шкіл. І це при тому, що з колишніх десятків полів міста, котрі знаходяться у комунальній чи відомчій власності, на сьогодні левова частка запущена до крайньої межі, а придатні до гри майже виключно лише ті, за якими з доброї волі, переважно без будь-якого юридичного захисту піклуються два професійні клуби Львова. Доходить до взагалі антидержавної позиції, коли не знаходять відгуку неодноразові клопотання про передачу напіврозваленого санаторію підпорядкованого Мінпромполітики України для організації Львівської футбольної Академії під гарантії завершення коштом клубів 15 років тому замороженого будівництва загальноосвітньої школи.

А хіба по-державницьки, коли для придбання спеціального спортінвентаря, необхідного як для підготовки спортсменів світових досягнень, так і для роботи дитячих спортивних шкіл, і який не виготовляється в Україні, при розмитненні витрачається ще майже 50 % від його вартості?! І в той же час жоден ентузіаст в Україні не може опанувати складне виробництво ультрасучасного знаряддя у тій же гімнастиці, веслуванні, велоспорті, за ліцензією відомих спортивних фірм, адже законодавство в цьому випадку обкладе податками з ніг до голови! Зокрема і через це ми втрачаємо свої позиції у спорті великих досягень, адже спортсмени змушені тренуватися на обладнанні 70-х років минулого століття.

 Ми переконані, що Українська держава та її державні органи уже пройшли шлях становлення та утвердження і повинні повернути собі властиві регулятивні функції підтримки державного інтересу у спорті і, зокрема, підтримки його меценатів. Не йдеться про питання залучення додаткових бюджетних коштів. Йдеться про те, щоб держава зробила реальну оцінку специфіки спортивної господарки, створила максимально сприятливі умови її функціонування та усунула існуючі перепони для розвитку. На нашу думку, першочерговими кроками мали б бути такі:

- створення спеціального податкового середовища у сфері спорту, з виправленням ситуації, коли, будучи реально збитковими та отримуючи меценатські кошти, спортивні організації повинні сплачувати податки за загальною схемою. Можливим вирішенням може бути суттєве (у декілька разів) зниження податкових ставок, але найбільш оптимальним – і державницьким (!) – вбачається варіант, коли податкові перерахування спортивних організацій у повному обсязі повертатимуться на їхні спеціальні рахунки з правом і обов’язком використання виключно на удосконалення матеріально-технічної бази (будівництво, реконструкція, ремонт спортивних споруд; придбання спортивного інвентаря, тощо), розвиток дитячо-юнацьких спортивних структур;

- прийняття законів про меценатство та спонсорство із наданням певних пільг та преференцій, котрі були б максимальними для меценатів дитячо-юнацького спорту; як варіант, пропонується надати право меценатам та спонсорам використовувати певну встановлену частину податкового зобов’язання для прямого фінансування спортивних організацій, подій, команд або окремих спортсменів;

 - проведення аналізу законодавства та внесення належних правок до нього з метою створення максимально сприятливих умов та стимулювання перетворення спортивних організацій у господарські товариства відкритого типу із залученням до них занедбаних та не використовуваних за призначенням об’єктів формально різних форм власності, в т.ч. комунальної та державної;

- прийняття та коригування ряду інших законодавчих актів, що регулюють суть спортивного життя, з усуненням безглуздих суперечностей між українським національним та спортивним законодавством, зокрема, йдеться про створення системи спортивного правосуддя в Україні, визнання рішень міжнародних органів спортивного правосуддя, врегулювання цивільного аспекту продажу-купівлі трансферних прав на послуги професійних спортсменів, встановлення критеріїв допуску та спрощення процесу працевлаштування спортсменів-іноземців та ін.

- прийняття ряду законів, які б сприяли формуванню спортивного бізнес-середовища, зокрема, закону про телевізійні права та ін.

- створення державних фондів та політики спортивно-соціальної реклами, інших реальних державних програм по розвитку спорту.

Впевнені, що Уряд і народні депутати України цілковито сприймають окреслені проблеми, і сьогодні саме той час, коли потрібно від слів переходити до справ, тобто до реальних законодавчих ініціатив та змін.

Для більш детального формування таких пропозицій та напрацювання відповідних законодавчих проектів слід якнайшвидше створити спеціальну групу фахівців, які впродовж останнього часу набули практичного досвіду менеджменту та юридичного регулювання професійного спорту.

Переконані, що це єдиний шлях досягти значних зрушень та переламати негативні тенденції спортивного життя України. На сьогодні ми далеко не єдині, хто зацікавлено зустрічається з подібною проблематикою, і не сумніваємось, що висловлені пропозиції знайдуть широке розуміння та підтримку не тільки серед інших меценатів спорту, його професійних працівників та самих спортсменів, а й у суспільстві загалом”.

 

Підписалися:

 

- Марія Гавелко, заслужений тренер України зі стрільби з луку, найкращий тренер Європи-2005 з підготовки молодих спортсменів;

- Олександр Єфремов, генеральний директор ФК «Карпати»;

- Ігор Зінкевич, заслужений тренер України, тренер збірної України з водного поло, головний тренер команди «Динамо» (Львів);

- Ігор Гелета, спортивний директор гандбольного клубу «Галичанка»;

- Петро Король, заслужений майстер спорту, чемпіон світу, Європи, Олімпіади-1976 з важкої атлетики;

- Андрій Котельник, заслужений майстер спорту, срібний призер Олімпіади-2000 з боксу, чемпіон Європи, інтерконтинентальний чемпіон з професійного боксу за версією WBO;

- Ігор Кульчицький, капітан легендарної футбольної команди «Карпати» 1969 року;

- Богдан Макуц, заслужений майстер спорту, чемпіон Олімпіади-1980, чемпіон світу та Європи зі спортивної гімнастики, суддя міжнародної категорії;

- Ірина Мерлені-Мельник, заслужений майстер спорту, олімпійська чемпіонка з боротьби 2004 року, триразова чемпіонка світу;

- Степан Родак, директор Львівського училища фізичної культури, почесний працівник фізичної культури і спорту;

- Ігор Савицький, голова баскетбольного клубу «Львівська політехніка - Галичина»;

- Микола Смирнов, чемпіон світу та Європи з водного поло, бронзовий призер Олімпіади-1988, президент Федерації водного поло Львівщини;

 - Іван Яремко, виконавчий директор регіонального відділення НОК України;

 - Сергій Янчишин, президент Асоціації професійного боксу Львівщини; 

- Ігор Дедишин, директор «Карпати Спорт Маркетинг»;

- Вадим Бондарець, директор Львівського шахового клубу;

- Віктор Первачук, голова Львівської обласної ради ФСТ «Спартак», президент федерації вільної боротьби Львівщини, заслужений тренер України;

- Василь Тріска, голова Асоціації спортивних журналістів Львівщини.