У Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові до кінця березня триватиме новий проект-виставка Любомира Медвідя "Ремінісценції".
Ось як на цю виставку відгукнулась кандидат філософських наук Дарина Скрипник-Миська: "Усе велике в мистецтві - драматичне. Уміння переживати життя як драму та відчувати драму в усіх життєвих вимірах - від побутових епізодів до історичних реалій - здатність, що характеризує творчість справжнього Майстра. Драми Л. Медвідя не вкладаються в рамки щоденних та історичних подій, вони - екзистенційні: образи у роботах художника висвічують у життєвих контекстах найважливіші, сутнісні виміри існування Людини.
Новий проект «Ремінісценції», хоча й відрізняється від усього створеного Л.Медвідем раніше, але, безсумнівно, є продовженням тем, над якими художник працював усе життя. Своєрідним стрижнем творчості мистця, як у ранніх роботах, так у пізніших масштабних серіях є тема Блудного Сина, людини як вічного подорожанина. Ця тема виливається в мотив розгубленості людської істоти, що шукає і не знаходить свого місця у Всесвіті, а звідси почуття відчуженості, самотності, нескінченного й безнадійного очікування, страху. Вони епічно розгортаються у численних «Евакуаціях», у циклах «Притчі», «Ессе homo», «Terra incognita», «Периферії»... Ці теми залишаються смисловим осердям і для «Ремінісценцій».
Незалежно від того, як складається індивідуальна доля кожного зокрема, людське життя є засадничо драматичне, бо кожне життя - шлях із неминучою розв'язкою у смерті. Ця відкритість у Ніщо примушує шукати смислу життя, вічних надособових цінностей, ради яких варто не лише жити, але не шкода й віддати життя. Проте саме у XX і XXI століттях ці пошуки усе частіше завершуються констатацією відсутності такого сенсу. Образи, створені Л.Медвідем, власне, і постають як мандрівка у життєвому просторі, позбавленому сенсу, - довша чи коротша, легша чи важча, добровільно обрана чи нав'язана. Тема Блудного Сина вимальовується як узагальнений образ людини, котра втратила зв'язок із отчим домом через вчинення гріха та затьмарення свідомості і опинилася перед лицем абсурду, безсенсовності. Для біблійного Блудного сина ця мандрівка крізь абсурд стає шляхом віднаходження сенсу життя.
Ці образи так само є певною констатацією екзистенційної ситуації абсурду - наслідку гріха та затьмарення свідомості. Але водночас ця констатація - імпульс до пошуку сенсу всупереч абсурду.
Драма «Людського Блудного сина» (Л.М.) у вселюдському масштабі створює певне смислове тло для сприйняття «Ремінісценцій» як цілості - І водночас вона розщеплюється на «малі», індивідуалізовані драми. У диптиху «Земля» це антагонізм Жіночого (чуттєвого, інтуїтивного) та Чоловічого (логічного, раціонального). У диптиху «Дебет-Кредит» це деградація людського існування до певного шаблону, того, що може бути калькульоване, інвентаризоване. У «Персоні з кліткою" - приреченість людини на обмеження та самообмеження власної свободи. У диптиху «Ad ovo» або «Великий соляний стовп» - драма непокори, порушення канонів як точка відліку нової екзистенції. У «Полустанку" та «Шезлонгах» - вічне очікування, начебто беззмістовне, але по суті підпорядковане динаміці і катастрофізму всесвіту.
Творчість Л.Медвідя загалом та його новий проект зокрема - важливий феномен нашого часу. Сьогодні, на жаль, стає нормою творча та професійна неспроможність, замаскована під красивими назвами "нових" мистецьких напрямків та «авторського бачення», що претендує на істинність в останній інстанції та заперечує інші альтернативи. Малярство Л.Медвідя - жива, реальна альтернатива глибокодумним міркуванням про те, що мистецтво, сутність якого визначають категорії Піднесеного, Естетичного, Трагічного, себе вичерпало. Мистецтво мертве лише тоді, коли автору нема що сказати, або ж він не вміє висловитися мовою мистецтва, бо недосконало нею володк.
Проект "Ремінісценції" свідчення того, що у нашому мистецькому житті є місце для Високого, про нього можна сказати так виразно й гостро, як це робить автор. I ми зовсім не приречені упускати у житті і в мистецтві найголовніше те, завдяки чому ми є Людьми: можливість Пошуку Сенсу, нехай і Блудними синами, якими нам ще довго доведеться залишатися".
Фото Йосипа Марухняка.
