Діти сонця, квітів та свободи. Індивідуалісти, затяті пацифісти та філантропи. Їхнє життя - довга дорога до самопізнання. Власне, світоглядну концепцію хіпі можна коротко назвати філософією любові. І хоча рух хіпі зароджувався за тридев'ять земель від Львова - в США, ця субкультура поширилася і в колишньому СРСР наприкінці 60-их років.
Зародження хіпі-руху в СРСР - це спосіб боротьби із системою
У 1967-1968 роках в Радянському Союзі почали з'являтись окремі групи хіпі. Зародження цього руху в СРСР було таким собі пасивним способом боротьби із системою, це була незгода з панівними канонами та порядками, які штучно нав'язувались. В перші роки представники комсомольсько-оперативних загонів тільки вивчали цю неформальну течію, але вже з 1970-го розпочались репресії. Для нас були закриті вузи та нормальні роботи, але ми настільки любили свободу, що йшли на все. Не думайте, що хіпі це лише квіточки... У той час треба було бути дуже мужньою людиною, щоби відбиватись від міліції, партійних органів... Хіпі тоді були ізгоями, людьми на маргінесі, але йшли на це свідомо.
За довге волосся і подерті джинси в СРСР відправляли до психолога
Хіпі не любили насилля над індивідуумами. Тому, як правило, наші люди не йшли до армії. Ми знали, як "косити" від армії і кожен грав свою роль.
Достатньо було з'явитись у військкоматі в такому вигляді, як у нас, і в них виникала купа запитань: чому волосся таке довге, чому джинси подерті, чому обличчя розмальоване, як в індіанця? "В Радянському Союзі такого не може бути...", – діагностували у військкоматі і ... відправляли до психолога. У 18 років я також отримав таке скерування і майже місяць був на Кульпарківській (Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня). Але це був не перший раз, коли через зовнішній вигляд мене ставили на облік в психдиспансер. Вперше було, коли мав 16 років, тоді робили медогляд перед призовом до військової служби.
Коли мене виписували з Кульпарківської, то сказали, що до армії не йду, бо маю статтю 7-б (шизофренія), а з нею не візьмуть ні до вишу, ні на нормальну роботу. Але ми знали, на що йдемо,бо свобода та любов для нас були понад усе, і це не гучні слова.
В космополітичній хіпі-культурі радянського Львова була присутня нотка патріотизму та національного руху
В СРСР серед хіпі були люди різної національності. Так, в нашому середовищі діяли такі гасла, як любов понад усе, любов до людей, незалежно від расової чи національної належності.
Хіпі-культура є космополітичною, але з нотками патріотизму та національного руху. Зокрема, так було у Львові. Ми не хотіли, щоби нами керували з Москви якісь комуністи, хотіли мати свою вільну державу. Втім, не було й такого, щоби боролись за власне Україну, просто відкидали партійні органи.
Радянські хіпі різнились від американських: боролись за права людини
Рух хіпі в Радянському Союзі та американський чи європейський мають суттєву різницю. Останні жили в демократичному суспільстві, там люди звикли бути незалежними та свободолюбивими. Натомість в нас цього не було. В СРСР суспільство консервативніше ніж на Заході, наші люди як стадо намагалися втиснутися в якісь рамки. Тому й ідеологія радянських хіпі вирізнялася більшою активністю та боротьбою за всілякі права та свободи - в мистецтві, музиці та іншому. За залізною завісою люди були більш згуртованими, хотіли змін, і це був такий собі активно-пасивний протест.
Залишилось дуже мало людей, які живуть по хіпівських засадах, але культура розвивається
Нині залишилося дуже мало людей, які живуть по хіпівских засадах. Втім, культура розвивається серед молоді, музикантів, художників. Люди задумуються над тим, щоби змінити своє життя на краще, щоби з любов'ю відноситись до інших, а хіпі-ідеологія якраз і включає засади любові та братерства, любові та доброти.
В Львівському історичному музеї з'явиться експозиція про розвиток культури хіпі в Львові у 60-70-их роках
У Львівському історичному музеї буде постійна експозиція про 60-70-ті роки. Зокрема, з'являться матеріали про дисиденство, розвиток рок-музики та руху львівських хіпі. Отож, працівники музею звернулися до мене, ми обговорили альманахи (Алік Олісевич є членом редколегії літературно-художнього альманаху «Хіпі у Львові») та мою книгу. Відтак, я надав їм близько 30 фотографій, різні матеріали та документи. Ці факти мають створити уявлення про те, як це було: є інформація про те, скільки хіпі-груп діяло в Львові, як відбувались зустрічі з комсомольськими партійними загонами.
Подібної експозиції у Львові наразі нема. І мені приємно, що ми будемо причетні до її створення. Нарешті цю течію вивчатимуть і історики, і культурологи...
Хіпарський фестиваль Шипіт хочуть перенести в інше місце, бо "спопсився"
Уже цілих 20 років проводять фестиваль Шипіт (неформальне зібрання людей на гірській галявині неподалік однойменного водоспаду біля села Пилипець Міжгірського району Закарпатської області, кульмінацією є свято Івана Купала — 6 липня).
Втім, останні 5 років ведеться мова про те, щоби перенести його в інше місце, яке було би відоме лише "своїм", тому що на Шипоті тепер збирається багато "лівих" людей, які не мають жодного стосунку до хіпі-культури. Дехто, повернувшись звідти, жаліється, що, мовляв, тепер там надто багато "попсових" людей. Але як на мене, чи то панки, чи цивільні, чи буддисти нехай будуть... Мені видається, що це нікому не заважає.
Підготувала Соломія Головіна.
