Сьогодні, 1 жовтня, у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького (вул. Стефаника, 3) відбулося відкриття виставки «Торкаючись – бачу», яка дає можливість незрячим «побачити» портрети кінчиками пальців. Цей проект є першим досвідом такої співпраці Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького та Львівської національної академії мистецтв, а також першим кроком до відкриття експозиції галереї для людей з обмеженими можливостями, повідомила прес-служба Львівської міської ради.
Ідея експериментального проекту «Торкаючись – бачу» полягає в адаптації виставки живописних творів з галереї мистецтв для експонування і можливості тактильного сприйняття для людей з вадами зору. Портретні образи з ряду картин втілені в об’ємні скульптурні портрети.
«Музей – це закрита зона для незрячих, і нам хотілося зробити цю зону доступнішою. Для проекту обрали саме портрети, оскільки їх легше зобразити у тривимірному просторі. Перед студентами Львівської академії мистецтв постало завдання не лише зобразити портрет людини у скульптурі, але й передати також техніку, в якій написано цей портрет, щоб незрячі теж могли відчути різницю між стилями. Студентів ми вирішили залучити для того, щоб цей проект був живий, а молоді скульптори спробували себе в цьому нелегкому завданні – перенести двовимірне зображення у тривимірну скульптуру.
Виставка триватиме щонайменше до Нового року. Далі скульптури перейдуть у власність «Ротаракт клубу». Очевидно, що проект можна буде повторювати. Оскільки експозиція нашої галереї оновлюється, ми плануємо оновлювати і експозицію в рамках цього проекту.
Портрети дуже різні, виконані у різних стилях. Для виставки ми намагалися підібрати якомога яскравіші образи. Звичне розміщення портретів ми не змінювали, таким чином намагаючись гармонізувати простір у галереї для зрячих і незрячих. Зрячі також можуть спробувати відчути портрет на дотик, і це якраз є основною відмінністю від традиційної експозиції, адже ми порушуємо основний музейний канон - «не можна торкатися експонатів», - розповідає мистецтвознавець, автор ідеї, куратор проекту від Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. ВозницькогоАнастасія Сімферовська.
Це перший у Львові проект, націлений на підвищення рівня доступності національних музеїв для людей з вадами зору та незрячих. Проект «Торкаючись – бачу» запланований як своєрідний експеримент, у рамках якого 12 живописних портретів з експозиції галереї мистецтв ім. Б. Возницького будуть відтворені у іншому, несподіваному матеріальному вимірі – скульптурі. Таким чином, незряча людина вперше у львівському музейному просторі отримає можливість, доторкнувшись до скульптури та «роздивившись» її кінчиками пальців, уявити людину, яка постає перед нею на портреті.
«Цей проект унікальний не лише для Львова, але й для всієї України. Вартість цього проекту сягає 200 тис. грн., але нам вдалося його досить швидко організувати. До організації проекту долучилися: Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького, Львівська національна академія мистецтв та «Ротаракт клуб Львів», який допоміг покрити практично усі витрати. Нам вдалося виготовити 12 скульптурних моделей. Для молодих скульпторів це не лише новий виклик, але й змога долучитися до соціального проекту. Сподіваємося, що проект розвиватиметься, і плануємо організовувати щорічні виставки картин для незрячих», - зазначив викладач Львівської національної академії мистецтв, організатор проекту, куратор проекту від ЛНАМ Василь Одрехівський.
Це не єдина особливість скульптурних «копій», адже завдання студентів полягало не лише у відтворенні фотографічної схожості рис обличчя портретованого, але і у намаганні передати стиль самого портрету як твору мистецтва. З огляду на це, автори проекту обрали різні за стилем і технікою виконання живописні портрети: від традиційно-академічних до модерних і аванґардних. Відтворення у скульптурі характеру творчої манери кожного з авторів портретів допоможе незрячій людині зрозуміти, у чому полягає різниця художніх стилів.
Скульптури будуть розміщені в залах постійної експозиції відділу Європейського мистецтва ХІХ-ХХ ст. серед інших музейних експонатів, у безпосередній близькості з оригіналами, для того, щоб інші відвідувачі могли порівняти технічний рівень виконання копій.
«Ще півроку тому ми не могли пов’язати такі поняття, як незрячий і театр, кіно, музей. Тепер же ця зона табу відкрита для таких людей. Важливим є те, що ця ініціатива пішла не від товариства незрячих, як це зазвичай буває, а від організаторів проекту. Було б добре, якби поруч з львівськими архітектурними пам’ятками були їх зменшені копії, щоб незрячі також мали змогу уявити, як ці споруди виглядають», - додає громадський діяч, автор проектів з адаптації життєвого простору для осіб з порушеннями зору Оксана Потимко.
