Слухай онлайн
Політика

50 відтінків політичного класу, або тонка межа між владою і опозицією

Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули перетурбації у владі та опозиції, підготовка підозри Порошенку та зростання ризику Майдану, реакція Кремля на миротворчі ініціативи Зеленського.
Петро Порошенко і Володимир Зеленський.

50 відтінків політичного класу, або тонка межа між владою і опозицією

Цей політичний тиждень можна охарактеризувати трьома цитатами.

«Депутати будуть визначатися самостійно відповідно до якості подання й за іншими політичними мотивами», - заступник керівника фракції «Слуга народу» Олександр Корнієнко щодо зняття недоторканності з Петра Порошенка.

«Раз на 5 років Юлія Володимирівна Тимошенко йде в опозицію до чинного Президента, імітуючи турботу про народ… Вона принесла список своїх людей для призначення на «солодкі» місця. А натомість обіцяла протягом року голосувати за всі закони разом зі «Слугою Народу» у Верховній Раді. Зараз їй просто не дають «солоденького», - написав Володимир Зеленський.

«Раз на п’ять років деяким українським Президентам здається, що вони взяли джек-пот! А далі все за сценарієм... Ну ви в курсі... Словом, чекаємо Вас на корпоративах... Можна зі своїм піаніно:)», - написала Юлія Тимошенко.

Неймовірна по нелогічності українська політика. На перший погляд. Прокуратура, яку очолює близький до президента Генеральний прокурор, понад 20 днів тихо тримає підозру Петру Порошенку і не дає їй хід. Після публічного про це оголошення у фракції заявляють, що не будуть заставляти депутатів знімати недоторканність з ніби-то головного політичного конкурента. І забулись вже президентські вибори, і обіцянки під час них. Тепер на порядку денному торги щодо протестних акцій та повернення «фінансової компенсації». Вигода і страх. Що доповнюється «тісною взаємодією». У владних структурах багато посад займають чиновники часів Порошенка. Екс-соратники Порошенка є у керівництві партії «Слуга народу», уряду, Офісу президента. В Зеленського дуже багато в чому ще й продовжують елементи політики Порошенка.

Юлія Тимошенко ж після виборів всіляко підтримувала Володимира Зеленського. Щоб не йти проти 73% його підтримки. Враховуючи тісний перетин їх електоратів. Не вдалось стати головою уряду, не вдалось навіть отримати контроль над держзерновою корпорацією і агентством зон відчуження. Ще й рейтинг Зеленського почав потрохи падати. Настав ідеальний момент для переходу в узгоджену опозицію. Гарна можливість не втратити електорат, що буде відходити від Зеленського. Гарна можливість збільшити ціну голосів за конституційні законопроекти. Гарна можливість перехопити позицію головного опозиціонера в Порошенка і, таким чином, зменшити його вплив. І не буде здивуванням, якщо шоу з взаємними «стьобними» дописами Зеленського та Тимошенко були попередньо погоджені на Банковій. І не менш погоджені в Коломойського. Для олігархічного контролю і влади, і опозиції.

І все заплуталось в українській політиці. Хто є владою, а хто є опозицією? Є Зеленський як «колективний організм», як стабілізуючий механізм складного консенсусу. На нього впливають три групи впливу. «Західні глобалісти», «кварталівські» та «коломойські-аваківські». Їх консенсус є основою функціонування фракції «Слуги народу» та уряду. Їх консенсус, у тому числі, забезпечує Андрій Богдан, що насправді виступає як спільне акціонерне товариство і реальний модератор різних інтересів. В уряді домінують люди Віктора Пінчука і як свідчать останні призначення цей вплив лише зростає. В парламенті поки домінують люди Зеленського. Що зовнішня група Ігоря Коломойського («За майбутнє»), що внутрішня група Коломойського (Дубінський та Ко) виступають в якості внутрішньої легкої опозиції.

Є ніби-то ще й нелегка опозиція. По-перше, парламентська. Порошенко, Медведчук, тепер вже Тимошенко і Вакарчук на півставки. Порошенку це дозволяє торгуватись щодо кримінальних справ та акцій протесту. З Медведчуком спочатку воювали погрозами, а тепер просто гучними словами, без реальних дій, виключенням з мирного процесу. З Тимошенко розігрують опозиційну гру «на двох». З Вакарчуком, а точніше з Пінчуком спілкуються лише деколи і ситуативно. По-друге, є ще опозиція непарламентська.

Найяскравіше вираження опозиції – це постійні скандали всередині фракції «слуг», постійні «зливи» компромату через «Джокерів» чи «Темних лицарів» всередині партії на депутатів з конкуруючих груп. Сьогодні в розколі фракції зацікавлені різні сили. І зовнішні опоненти, і внутрішні «друзі». Це боротьба за вплив на президента та інших посадовців. Тому інформації про «криворізьких рішал», «сумнівного орендаря» Руслана Стефанчука, «судимого» Романа Іванісова, «американський паспорт» Давида Арахамії, доплати у конвертах ставатиме лише більше. Проти «слуг» і Зеленського працюють системно. Мета? Моделювання політичної кризи. Дестабілізація фракції. Лобіювання ще одного розпуску парламенту. Президент на зустрічі з дітьми вже заявив: «Нікому не говоріть, пора міняти і цих». Він розуміє, яка влада може стати надто слабкою? З якою знущається, сміється і яку зневажає її народ. Безмежна віра у 73% - це самовпевненість. Фанати здатні розходитись з-під сцени обожнювання.

І як реагують на «опозиційну навалу» та інформаційні викриття на Банковій? Виключати багато депутатів з фракції не готові, бо все це логічний наслідок поспішного і не надто ретельного формування списків кандидатів на виборах. Імперативний мандат не впровадити, бо почнеться бунт, бо «Слуга народу» не хоче бути «рабом президента». Запровадженням анонсованого «кодексу етики» це не вирішити. Так само як і не допоможуть поліграфи з ранку до вечора чи «штучний інтелект». Пора навести порядок у фракції. Але там йдуть банальнішим шляхом. Спробою обмежити можливості ЗМІ доносити правду. Саме так варто сприймати ідеї Олександра Ткаченка та Ко про: санкції проти збиткових ЗМІ, реєстрацію блогерів, реєстрацію онлайн-ЗМІ, соціальних мереж та їх оподаткування, контроль контенту через омбудсмена з протидії дезінформації, посилення відповідальності за фейки і порушення стандартів.

Що в підсумку? Політичне шоу, в якому реальна влада знаходиться в руках людей під штандартами і «влада», і «опозиція». Політичне шоу, в якому реальною опозицією часто є ті, кого більшість вважає владою. Влада і опозиція в українській політиці сьогодні – це як подружжя у період складних випробувань. Живуть разом, ділять бюджет, але в них «все складно».

Дії завжди є красномовнішими за слова. Завжди достатньо діяти як президент України, щоб не доводилось комусь доводити, що ти президент. Завжди достатньо діяти як реальна опозиція, щоб усі розуміли, що ти не напівопозиціонер. Завжди достатньо проводити реальну деолігархізацію та «відлучення» олігархів від влади, щоб не доводилось спростовувати заяви такого як Коломойський чи щоб не доводилось заявляти, що Коломойський не має повноважень говорити від імені президента. Завжди достатньо діяти, щоб не доводилось пояснювати хто кому союзник, а хто кому суперник.

Підозра Порошенку – сигнал очікування нового «Майдану»?

Погодження підозри для Порошенка у ДБР та її надсилання в ГПУ може свідчити про очікування Зе-владою чергового Майдану після 9 грудня. Можливість якого знову була нагадана акціями на Річницю Революції.

Чому підозру підготували у ДБР? Керівник цього органу налякався розгляду законопроекту про ДБР, що може змістити його з посади. Роман Труба захищає свої інтереси. І він має бути звільнений. Не лише за колишні «проколи», але й за сам факт його «договорнякового» призначення за попередньої влади. Ще й на цьому тижні «Трубу прорвало», в мережі купа скандальних аудіо, що дискредитують Трубу і що «підривають» підозру Порошенку.

Якщо в ГПУ, що орієнтоване на Зеленського, погодять підозру від ДБР і почнуть процес зняття недоторканності з екс-президента, то це буде одним з сигналів того, що нас очікує токсичний компроміс щодо Донбасу на «Нормандській зустрічі» 9 грудня. Настільки токсичний, що влада і так очікує серйозних протестних акцій, а тому вже починає превентивно працювати проти потенційних організаторів чи модераторів нового «Майдану». До речі, ситуація навколо демонополізації спиртової галузі теж лягає у цю конструкцію. Також процесуальні дії проти Порошенка – це великий бонус до втримання рейтингів Зеленського, адже ледь не половина виборців підтримувала його для цього.

Порошенко на цьому тижні став не єдиним. Але якщо він підозру поки не отримав, то свої реальні «справи» отримали Олег Ляшко, екс-нардеп «Народного фронту» Денис Дзензерський, Андрій Садовий, мер Дрогобича Тарас Кучма, нові епізоди отримав мер Одеси Геннадій Труханов. Також продовжуються карні активності у сферах: банківській (глави «Укрексімбанку» Олександра Гриценка, екс-заступника голови НБУ Олександра Писарука), спортивній (створення ТСК щодо дій президента УАФ Андрія Павелка), податковій (Роману Насірову обвинувальний акт оголосили за 10 хвилин).

Дивно виходить, що таким як Сергій Пашинський чи Ляшко інкримінують другорядні справи. А не ті основні оборонні, корупційні ті інші зловживання, за які їх так часто критикували. Це може бути частиною «договорняка». Не менш дивно, що за так багато років «бурхливої діяльності» перша підозра зустріла Садового аж в 2019 році. Там велика черга давно назрілих інших справ. Перша влада, з якою мер Львова поки не домовився. Це частина політики влади щодо звільнення під вибори великих міст від чинних нелояльних мерів. Голова фракції Арахамія ще й публічно заклик збирати компромат на місцеву владу.

Зеленський ж поки і ніби не залучений до жодної корупційної схеми і не отримує від них жодної копійки «дивідендів». Але є спроби покривати і захищати «зашкварених» членів власної команди, якою є і фракція «Слуги народу» у парламенті. Така позиція Зеленського деструктивно впливає на правоохоронно-антикорупційні органи. Чому? Тому що не видно реальних процесів та результатів допитів «слуг» у корупційно-поліграфному скандалі. Вже усі забули? А де реакція відповідних органів на «цукрову» переписку, де реакція на розслідування про тютюнову корупцію, де реакція на численні заяви про «зарплати в конвертах» для депутатів президентської партії? В кінці кінців, де заява щодо затримання на корупції співробітників Офісу президента? Мовчання тут цілком недоречне. І шкідливе. Бо влада розбещує, але ще більше розбещує безкарність при владі. І цього навіть було б мало. Бо всі маємо розуміти: боротьба з ТОП-корупцією в Україні навіть офіційно не розпочата поки не вручена підозра у карній справі хоча б одному українському олігарху. Бо ж люди хотіли, щоб олігархічної системи не було, а не щоб вона позеленіла.

В Кремлі хочуть дотримання старого, а не обговорення нового

В Володимира Путіна декілька місяців «свистіли» нам у вуха, що на «Нормандську зустріч» нема сенсу їхати, якщо зустріч не буде підготовлена. І ось Зеленський підготувався: виконав три принципових технічних вимоги щодо «формули Штайнмаєра» та двох розведень сил, встиг збудувати міст у Станиці Луганській, спростив через уряд процедуру перетину лінії розмежування та підготував власну формулу ревізії Мінську-2 з декількома альтернативами.

І як на всю цю ініціативність команди українського президента відреагували у Москві? Вирішили, що нічого нового, включно з Кримом, на зустрічі бути не має. Що сконцентруватись варто лише на виконанні антиконституційного Мінську-2, адже Путіна цей підписаний з Порошенком документ цілком влаштовує. Також в Кремлі не хочуть нового закону про особливий статус, а хочуть сконцентруватись на продовженні чинного антидержавного закону про статус, який роками голосували провладні фракції у парламенті.

Додати вони в переговори хочуть лише питання газових контрактів. Тиснути пакетом. Як свідчить останнє збільшення обсягів прокачки газу в Європу, з нового року шанси на контракти зменшуються. Україна вже накопичила, а Європа почала накопичувати газ на випадок «газового новорічного клінчу». До польського СПГ-терміналу у Свіноуйсьце прибуло судно, що привезло американський скраплений природний газ для України. Наші економічні справи ще й ускладнює «клінч» з МВФ, загрози зростання енерго-тарифів та ін.

Деструктивна позиція Кремля має стати інформаційним надбанням світу. Зеленському і Європі пора почати це педалювати. І використовувати це для того, щоб звинуватити Росію у зриві зустрічі. Бо це останній шанс уникнути зустрічі, токсичного компромісу, зробити винною в усьому російську сторону і уникнути дестабілізації в процесі нереального втілення компромісу Мінськ-3.

Росія передала Україні кораблі, що були захоплені нею під час актів російсько-керченської агресії, щоб перехопити «мирну ініціативу» в України. Кроком з кораблями Росія підтверджує значні шанси на проведення «Нормандської зустрічі». Цими псевдопоступками вони закладають підвалини для послаблення санкцій і створюють передумови для підтримки європейцями власних антиукраїнських токсичних пропозицій щодо особливого статусу, амністії та місцевих виборів. Загрози зростають. Проблемою є очевидна наївність президента. Наївність на здатність передипломатити досвідченого кгбіста.

Олексій Роговик,

політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,

спеціально для «Гал-Інфо»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");