Андрій Демчук – успішний спортсмен, чемпіон Паралімпійський Ігор у Ріо-де-Жанейро. Попри заняття спортом, він працює асистентом кафедри інформаційних систем та мереж інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій НУ «Львівська Політехніка». У рубриці «Дізнайся про все» від управління спорту Львова Андрій розповів про все, що цікавило людей.
Андрію, чи здивувало Вас перенесення Паралімпійських Ігор?
Це очікуване рішення. Зараз дуже велика частина світу потерпає від цієї зарази, тому ми очікували відтермінування. Чимало атлетів зараз відірвані від повсякденних тренувань і це також є однією з важливих причин.
Як зміниться Ваша підготовка, зважаючи на перенесення Паралімпіади?
З однієї сторони у тебе появляється ще один рік, але з іншої сторони це й Демчук (сміється) на один рік постаріє. Звісно, ми готувалися на Паралімпіаду саме цього року, але так склалися обставини: ми є заручниками цієї ситуації. У нас з’являється більше часу на підготовку. На усі речі стараюся дивитися позитивно. Сподіваюся, час, який з’явився, допоможе мені якісніше підготуватися до Паралімпійських Ігор.
Тішить те, що своє звання Паралімпійського чемпіона зумію втримати мінімум ще один рік. Звучить, можливо, трішки кумедно, але це, повірте, радує. Вірю, що знову зможу піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. Зараз головне, щоб світ поборов цю пандемію.
Повернімось до Паралімпіади у Ріо. Яке відчуття було після останнього «золотого» уколу?
За рахунку 14:7 розумів, що перемога від мене вже нікуди не дінеться. І тоді з’явилося бажання завершити все красиво. До того не думав ні про що, окрім перемоги. Отримав восьмий укол і зрозумів «так Андрію, потрібно зібратися». Я сентиментальна людина, тож після останнього уколу емоції «пішли». Перш за все потиснув руку суперника, привітав його зі сріблом. А потім тішився здійсненню дитячої мрії: я спортсмен, який носить форму збірної та прославляє честь країни. Ось цей момент, момент останнього уколу, я з радістю би повторив.
Наскільки складно знайти мотивацію вдруге боротися за «золото» Паралімпіади, коли максимуму вже досягнуто?
Справді, досягнувши максимуму в якійсь справі буває важко рухатися далі. Та, чесно зізнаюся, що я не до кінця вірив у 2016 році у свій успіх. Багато було подій, які могли стати на заваді, однак все це переважила віра близьких у мене, їхня підтримка та Божа допомога. Далі займаюся тому, що, по-перше, мені подобається фехтування. Погодьтеся, це один з найкращих видів спорту (усміхається). По-друге, я вірю, що можу ще чогось досягнути: ще не був чемпіоном світу в особистих змаганнях, тому ще є що доводити.
Сім’я з двома дітьми, викладання, професійний спорт… Як все встигати?
Можу доповнити ще цей список: також займаюся адаптуванням фільмів для людей з вадами зору. Це теж моя діяльність, якій я приділяю чимало часу. Обом дітям ще немає й 3 років, тому часу їм треба приділяти багато. Особливо це відчувається зараз в час карантину. Тепер сповна розумію дружину: перебування з дітьми 24/7 нітрохи не легше, ніж поєднування викладацької діяльності та спорту.
Яким заняттям присвячуєте себе на час карантину?
Діти, діти, діти, діти… Діти. І ще декілька годин сну. Також намагаємося працювати на дистанційному навчанні. Стараюся кожного дня виділити і на себе, адже фізичну форму варто підтримувати. Головне, що я для себе виділив: кількість прийомів їжі змінюватися не повинна. Ось ці під’їдання, походи до «білої шафи» можуть мати згубні наслідки.
Чи бачите своїх дітей у спорті?
Вважаю, що дитині варто дати спробувати декілька видів спорту. Якщо це її, вона залишиться і сама буде проситися на тренування. А ще це – здоров’я та, як би банально не було, спосіб дозвілля. У ранньому віці хорошими для фізичного розвитку дитини можуть стати плавання або художня гімнастика.
Чи є ризик втратити частину наших спортсменів-паралімпійців у зв’язку зі зниженим фінансуванням, пов’язаним з боротьбою з коронавірусом?
Наскільки я знаю, то ще ніяких документів не підписано. Зараз йдуть «торги», якщо їх можна так назвати. Гроші хочуть забрати і в культури, і в спорту. Читав інтерв’ю нового міністра спорту Вадима Гутцайта. Він заявив, що всі кошти, які не будуть витрачені на боротьбу з пандемією, у спорт повернуть. Грошей, можливо, і стане менше. Та куди важливіше їх раціонально використовувати. Думаю, що наявний потенціал вдасться зберегти і ми підійдемо до Ігор в Токіо в оптимальній формі.
На останок ще запитання: як, на вашу думку, можна заохотити молодь в Україні до занять спортом?
Велику роль тут відіграють батьки. Я би хотів, аби вони давали можливість своїм дітям спробувати себе у спорті, і не в одному. Також цьому сприятиме і власний приклад абсолютно кожного, як і трансляції різних спортивних подій. Будь-яка згадка про спорт у будь-якій формі сприяє популяризації серед молоді.
