Відверта розмова з міським головою Львова Андрієм Садовим про бюджет розвитку, вибори 2020 року, відсутність змін в Україні та про зелених у Львівській міській раді.
Планував нашу розмову після остаточного прийняття бюджету розвитку. Але питання затягується досі. Чому така затримка?
60% депутатського корпусу Львівської міської ради не мають досвіду депутатства, але мають досвід в менеджменті та управлінні і всі хочуть запропонувати якісь оригінальні ідеї. Я даю можливість їм це зробити. Щоб детально вивчили кожну статтю бюджету, щоб поспілкувалися з працівниками того чи іншого підприємства. Позитивні кроки є. Ми прийняли загальний фонд бюджету, ми прийняли бюджет розвитку в розрізі гуманітарного блоку і 25-го маємо приймати бюджет з урахуванням всієї потреби міста Львова. І думаю, що проголосуємо.
А чи не є причиною затримки, погано підготовлений бюджет?
Готує бюджет виконавчий комітет, і депутати можуть погодитись або ні. Як правило депутати хочуть більше об’єктів на фінансування і виникає питання, а де ж взяти ті додаткові кошти? І це вже головний біль для чиновників - збалансувати цей бюджет. У всі попередні роки ми знаходили певний компроміс. Думаю, знайдемо і цього разу.
Чи є в нас ще запас міцності для такого вивчення і затягування з прийняттям бюджету розвитку?
Мова не йде про запас. Мова йде про фізичні роботи, які треба починати у квітні-травні, а для того необхідно провести тендерні процедури через “Prozorro”. А це займе півтора-два місяці. Отже, ми затягуємо час початку робіт у місті Львові. І депутати це розуміють, тому на останньому засіданні всі били себе кулаком в груди, що до кінця березня за бюджет розвитку проголосують.
А чи не є бюджет розвитку міста бюджетом виконання вашої виборчої програми і, зокрема, програми “Самопомочі”? І чи не стане місто заручником політичних торгів?
Ви пам’ятаєте програму, з якою я йшов на вибори? “Львів 24/7”. Всі її пункти включали ідеї, які висловлювали депутати під час виборів. І питання закупівлі нового транспорту, і електронний квиток, і реформа медицини, і проблема якісного водопостачання, і проблема гуманітарного блоку, проблема економіки нашого міста. Те, що я пропонував, включає всі ці позиції.
Мені приємно, що мене згадують, що депутатам сподобалася програма, яку я запропонував. Я всім пропоную: друзі, давайте разом мати успіх. Не може бути успіху якогось окремого депутата, чи окремого мера міста. Це має бути спільний успіх громади. Я пропоную, щоб ми йшли разом у цей непростий час, а на нас чекають дуже складні випробування.
Наскільки вам зараз комфортно працювати з таким складом Ради, де більшість становить опозиція до вас?
У нас насправді всі рішення, які ухвалювали за цю каденцію, приймались фактично одностайно. У нас ніколи не було більшості чи меншості. Я завжди стараюсь вибудовувати роботу так, щоб рішення отримували максимальну підтримку всіх депутатів. Хоча в мене були складні періоди в житті, коли під час наближення виборів, депутати починали робити речі, за які їм самим було соромно, і вони потім просили пробачення.
Ви говорите про вибори 2020 року?
Це була найскладніша виборча кампанія у моєму житті. Локальні вибори, які мали загальноукраїнський контекст і на які було витрачено дуже багато ресурсів та грошей - десятки мільйонів доларів.
Я ж доносив до львів'ян свою виборчу програму, і дякую їм за підтримку.
Як так сталося, що ви і ваша партія отримали різні результати? Ви дуже впевнено перемогли, натомість партія фактично програла вибори.
Якщо ви доєднаєте кількість голосів, які отримала партія “Самопоміч”, і голоси які отримав “Голос”, то ви будете мати саме той результат, який “Самопоміч” мала на попередніх виборах. Ось і все.
Ви самі згадали про “Голос”. Тож питання про те, що “Голос” і “УГП” є сателітами “Самопомочі” напрошується само собою.
Ідеологічно - це люди, які близькі, знайомі та комунікують між собою. І взагалі у львівській політиці робити якісь політичні поділи є дуже складно. Багато депутатів за своє життя змінили низку різних партій, деякі більше займаються лобізмом, ніж відстоюванням інтересів громади.
Я би серйозно змінював законодавство, а ідеологічно-партійну прив’язаність залишав би на рівні держави - у парламенті. На локальному рівні ми всі за незалежну Україну, ми всі проти агресії Росії. Немає насправді речей, які б ділили депутатів. Що нас може ділити? Ми всі за НАТО, за Європейський союз і за Україну. У парламенті є “ОПЗЖ”, є “Батьківщина”, яка має свої “цікаві” думки, а тут в принципі всі питання одностайні.
Ми маємо хороший приклад такої співпраці, коли кандидатка від “ЄС” знімає свою кандидатуру на користь кандидата від “Свободи”.
Та бо вони на одному рівні і фактично на одному електоральному полі борються. Ну не потрібно в Україні стільки політичних партій. В Україні має бути 3-4 партії максимум. Але це мають бути не олігархічні партії. У нас сьогодні більшість партій на місцевому рівні - це є франшизи, які місцеві бізнесмени купують, для того, щоб вирішувати ті чи інші свої проблеми.
У Львові трохи інша ситуація. Я все таки стараюсь, щоб депутати працювали для громади, а не для того чи іншого багатого чоловіка.
І скільки за такого скорочення партій їх залишилось би у Львові?
Я думаю, що дві-три. Консервативна, ліберальна і, можливо, зелені посередині.
Зелені?
Ідеологічно. Які підтримують екологію. Я бачу, що в Німеччині в одному з регіонів перемогла партія зелених, а в іншому - соціал-демократів.
Вам також закидають співпрацю з центральною владою та партією “Слуга народу”. А чи може взагалі міський голова обласного центру бути в жорсткій опозиції до влади в державі?
Це було б нерозумно щодо городян. Досвід, який я маю з 2015-го по 2019-тий рік, є унікальним. Коли я одночасно був міським головою і лідером загальноукраїнської партії, то будь-яка активність моїх колег із “Самопомочі” у Верховній Раді відразу викликала зворотну реакцію і це било по мені та по Львову. Підпал полігону у Грибовичах, сміттєва блокада - це все є результат політичної незалежності “Самопомочі” у парламенті. Тому я став виваженішим.
Андрій Садовий 2020-го року і Андрій Садовий початку своєї каденції - це зовсім різні люди?
Та люди не сильно міняються. Люди отримують досвід, отримують додаткові знання. А сама людина якою народилась, такою і залишається на все своє життя. Більш досвідчений - так.
Я пережив дуже непрості періоди. За моєї пам’яті: Революція на граніті, де було багато моїх друзів, Помаранчева революція, Революція Гідності, сміттєва блокада, перемога Зеленського на виборах. У неї ніхто не вірив, але він переміг, адже такий тренд був у нашій державі. Це насправді карколомна історія нашої країни.
Вам прогнозували не менш карколомні можливості стосовно президентського крісла.
Адже я повірив у зміни. У 2014 році я повірив, що країна змінилася, і цей проміжок від 2014-го по 2019-тий роки - це така мандрівка крізь ілюзії. Я розкрився, я став відвертим, я говорив те, що я думав, і за це я “получив по повній програмі”. Тому що олігархія нікуди не поділася, і ті люди, які впливають на політичний процес, вони і далі це робили. А кому була потрібна незалежна політична сила “Самопоміч”? Кому був потрібен незалежний політик Садовий, який не координує свою роботу з тими чи іншими багатіями? У країні це не прийнято, у країні прийнято, що ти мусиш мати залежність. Тоді тебе підтримають медіа.
Спробуйте сьогодні виграти вибори, якщо ви не маєте підтримки центральних каналів. Плюс 30 мільйонів доларів покласти! Ви не виграєте вибори.
Ситуація зміниться через 5-10 років, коли кардинально зміниться інформаційне поле. Коли соціальні мережі будуть мати настільки велике поширення, що телебачення відійде в минуле. Контент хороший залишиться, але сама кнопка відійде в минуле.
Я, наприклад, телевізор вже не дивлюся. Мої діти не дивляться. Мама - дивиться, тесть - дивиться, хвилюються.
“Не дивлюсь телевізор”, - ви маєте на увазі в інформаційному значенні?
Ну так. Є екран, вибрати і подивитись фільм можна однозначно, але без реклами. Бо реклама виводить з рівноваги.
Давайте що трохи про господарку. У Львові є дуже багато “програм”, які практично не виконують. Зокрема, наші читачі просили згадати про спорткомплекс на Сихові. Яка його доля?
Він буде, але він не буде настільки масштабним. Ми планували дуже потужний комплекс, вартість якого доходила до мільярда. На сьогодні держава такі кошти не може вкласти, а місто не може витратити на нього половину всього бюджету розвитку. Тому ми коригуємо проєкт, ми сподіваємося, що буде співфінансування і спортивний комплекс на Сихові збудують. Сихів - це 150 тисяч людей, це маленьке місто, це фактично Тернопіль чи Франківськ. Там має бути комплекс. Так само, як мають бути нові басейни у Львові.
Ви говорили, що їх буде 6.
Так. І ми їх зробимо. Я вже бачу, де вони можуть бути.
З одного боку - це бізнес, який готовий інвестувати кошти, а з іншого - це місто, яке готове інвестувати кошти. Також кілька басейнів ми збудуємо через приватно-публічне партнерство.
Зараз ми хочемо концептуально змінити сам підхід до басейнів. Ми маємо басейни у школах, це невеликі 12-ти метрові, у закритих приміщеннях, які використовуються тільки для маленьких дітей. Ми сьогодні хочемо перший басейн збудувати на Левандівці, біля старої школи. Це буде 25-ти метровий басейн на відкритому повітрі.
А яка ситуація з басейном на Стуса? Ми неодноразово писали, що місто готове його відновити.
Я вже декілька разів брав участь у перемовинах із “Динамо”. Вони дуже цікаві люди. Вони хочуть, щоб їм дали дуже багато грошей, і вони самі там щось зроблять. Проте вони самі нічого не зроблять. Місто готове реалізувати цей проєкт, але за умови, що цей басейн буде належати громаді і ми будемо його контролювати.
Чи можете ви назвати хоча б 1-2 проєкти, у яких є чітко визначені дедлайни їхньої реалізації?
У часи пандемії озвучувати конкретні дати - це нечесно. Все змінюється. Ми з вами сьогодні говоримо, але є така ситуація з коронавірусом. За тиждень може кардинально все змінитися, і ми будемо мати інші думки, іншу тематику розмови.
Глобально, все те, що записано у програмі “Львів 24/7” я маю твердий намір зреалізувати. Це і завод з переробки відходів, і рекультивація полігону, яка, до слова, повним ходом здійснюється, і електронний квиток. Але я думаю, що наприкінці цього року - на початку наступного він вже буде впроваджений у життя. Це і купівля нового транспорту, і нові електробуси, і багато інфраструктурних проєктів. Ті ж самі вулиці, які ми почали, і вони чітко рухаються. Зокрема, вулиця Богдана Хмельницького, зараз будемо закривати другу ділянку вулиці Бандери, з квітня будемо продовжувати роботи на вулиці Шевченка. Якщо за бюджет проголосують то, можливо, нам вдасться почати у цьому році вулиці Грінченка і Мазепи. Будемо викуповувати землю на Ряшівській, щоб добудувати дорогу до аеропорту і фактично з'єднати вузол Наукова-Кульпарківська з летовищем.
Проспект Вернадського?
Проспект Вернадського - дай Боже зробити проєкт і потім його можна буде реалізувати. На цій вулиці заплановане будівництво великої лікарні. Нещодавно відбувся аукціон щодо права оренди ділянки. Цей район активно розростається, там багато усього потрібно зробити.
Сьогодні, знаєте, головне - вижити. Ми говоримо про плани на завтрашній день, а ніхто не планував, що буде в Україні та світі коронавірус, який кардинально змінить все.
У будь якому випадку, виконання всіх планів та проєктів - це не тільки гроші, а й також люди. Маю питання стосовно Вашої команди. Складається враження, що у вас до них безмежний кредит довіри. Як ви оцінюєте їхню роботу? І де межа довіри?
Ось мені приємно, що зараз виходить на передову цей пласт, який вже пройшов вишкіл у міській раді. Яскравий приклад - Андрій Москаленко, який прийшов до міської ради ще студентом економічного факультету ЛНУ ім. І. Франка. Був на стажуванні у міській раді і пройшов усі етапи: керівник сектору, керівник відділу, керівник управління, керівник департаменту, заступник з розвитку і зараз він є першим заступником. Я вважаю, що це правильно, коли ми самі готуємо кадри.
Я також вважаю, що практика залучати людей з інших міст має право на життя. Той самий Самчук, якого ми взяли з Ковеля. За рік часу лікарня зробила настільки карколомні кроки, що їх не було зроблено впродовж минулих 20-ти років. Сьогодні це лікарня, яка є прикладом динаміки розвитку в Україні.
Це все залежить від людей. Ти можеш написати дуже хорошу програму, ти можеш зробити красиву посаду, але якщо там не буде людини, то ти нічого не зробиш. Адже люди творять справи. Тому я все своє життя шукаю людей. І це, мабуть, єдине вміння, яким я більш-менш володію. За всіма іншими напрямками я завжди шукаю, тих, хто може краще за мене зробити ту чи іншу роботу.
Та ж сама Маруняк, яка має найбільший досвід роботи в міській раді. Адже вона в міську раду прийшла після університету, працювала юристом в юридичному управлінні, а потім пройшла всі етапи і зараз на ній вся комуналка міста.
Ви загалом вірите людям?
Так, звичайно.
Не доводиться потім розчаровуватись?
Доводиться, але я далі вірю.
Розмовляв Андрій Маринюк
