Директор Благодійної організації «Єврейське відродження», голова представництв Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, голова релігійної громади «Турей Загав» у Львові Мейлах Шейхет в інтерв’ю «Гал-інфо» розповів про відбудову єврейської спадщини на Львівщині, непорозуміння в юдейському середовищі та українсько-єврейські відносини загалом.
Ви вже понад 25 років опікуєтесь питаннями збереження єврейської культурної спадщини. З чого все почалось? Які були Ваші мотиви?
Почалось з того, що у нас був великий біль від численних втрат та руйнації нашої традиції, яку ми сповна осягнули з моменту Перебудови. Саме тоді ми отримали можливість відкрито доторкнутись до долі нашого народу, що був серед інших постраждалих етносів в кривавому 20 столітті, у часі комуністичної та німецької нацистської диктатур.
Власне, до перебудови ми не могли виражати свої етнічні особливості, не було можливості себе позиціонувати відповідно до нашої культури, адже будь-які відкриті дії жорстоко карались радянською репресивною системою. Згодом життя почало змінюватись, тоді ми посилили діяльність, яка спершу була майже підпільною.
У той час я працював викладачем і приховував свої переконання, аби не втратити роботу, оскільки викладачі були зобов’язані захищати форпости комуністичної ідеології, одна з яких – повна заборона релігії.
Я ж виріс у релігійній сім'ї, мої батьки за радянської влади не зламалися. Вони суворо дотримувались релігійних традицій. Наші близькі знали про це, але на роботі я нікому нічого не розповідав. Звісно, тоді я мав типовий вид, такий, як і всі.
Далі разом із друзями я активно долучився до відродження єврейських традицій. Львів був закритим містом, тут особливо слідкували за інакодумцями. Мені розповідали, що одразу потроївся штат департаменту КДБ, який провадив стеження за євреями.
Я тоді часто їздив до Москви, на семінари, де збирались євреї, спраглі відродження єврейських традицій. Особливо запам’яталась духовна атмосфера в синагозі в Мар’яній Рощі (там не було агентів КДБ) та лекції на квартирі Еріки Шаїнської, колишньої дружини відомого композитора Льва Шаїнського.
До Львова почали «прориватись» відомі рабини, глави шанованих релігійних громад із Заходу, котрі були родом з Галичини, Волині, Буковини, Поділля. Подорожуючи численними містечками, я почув від них унікальні історії єврейських громад, що жили на тих землях, порівнював їхні митарства зі стражданнями інших народів, які мешкали, так би мовити, по-сусідству…
І щораз звучала розповідь про спадщину, яка фізично була поруйнована. Я бачив ті руїни на власні очі. Мені було боляче дивитися на кладовища, за якими ніхто не доглядав, на похилі пам’ятники, більшість з яких нацисти сплюндрували і використали, як звичайне каміння, коли мостити дороги стратегічного значення. При цьому будували ті дороги руками ув’язнених в концтаборах юдеїв, які змушені були підкоритись волі нацистів під страхом смерті. Хоча були і без того приречені на смерть: згодом німецькі нацисти їх стратили відповідно до рішення Ванзейської конференції.
Я бачив людей, які подолали величезні труднощі, дістаючи радянську візу, та подолали тисячі кілометрів, аби приїхати на оспівану духовними історіями та легендами Україну. Я чув їх розповіді про вилучені під час перетину кордону молитовники та іншу духовну літературу.Я бачив, як вони щиро молились і плакали над руїнами, і я ще більше полюбив землю, на якій була така величезна єврейська спадщина. І я зустрів багато поважних українців, поляків, які з болем іжалем згадували про життя в добросусідстві з євреями. Вони ніби себе завжди запитували: чому все так сталось? Чому?
Згодом я відчув, що повинен внести свій вклад у відродження єврейської історії в цім краю. Буквально, як казали мудреці у Вченнях Батьків: «Піркей Авот» – «Якщо не я, то Хто?». Якщо не зараз, то Коли? Бо хтось це маєтаки робити, аби зберегти залишки історії юдейського народу, історію добросусідства і відродити чудову гебрайську духовну спадщину, яка тут утворилися завдяки потужним релігійним течіям і традиціям. Я повинен був це почати заради святої пам’яті про моїх батьків, про страчений унікальний людський матеріал, який, якби не був страчений тоталітарними режимами, перетворив би цю родючу землю у квітучий сад Віри. І знаєте, збереження культурної спадщини в Україні важка робота – знищено багато архівних документів, німці вивезли старі карти, де були позначені видатні місця. Радянська влада створила свої карти, на яких ці об’єкти були усунені, ніби не було в цьому краї єврейської історії взагалі… .
Над якими проектами ви працюєте тепер?
У нас дуже багато різних напрямків. Я займаюсь збереженням єврейських кладовищ та братніх могил – шляхом створення документації згідно із вимогами законодавства України. Також веду пошук місць поховань видатних рабинів, працюємо над відродженням святих місць, куди приїжджають євреї-прочанизі всього світу.
Водночас наша організація приділяє величезну увагу захисту прав людини, гармонізації міжетнічних стосунків, дослідженню полікультурності української історії, справі дотримання законодавства в сфері культурної спадщини.
Насправді в Україні дуже добре законодавство в сфері збереження культурної спадщини, але,на жаль, воно не виконується. Отож, ведемо численні судові процеси аби привернути увагу Уряду України до невігластва місцевих органів самоврядування, до неухильного збереження культурної спадщини.
Окрім того, займаємось популяризацією єврейського мистецтва, вивченням взаємовпливів між українським мистецтвом та єврейським. Наша позиція взбереженні та реставрації історико-культурноїспадщини є суголосною бачення провідних місцевих діячів в цій сфері. Як зауважила видатна Ірина Калинець: «Культури не воюють …».
Також скажу про те, що нині ми відновлюємо каплички в Жидачеві і Нових Стрілищах, проводимо розчистку надмогильних споруд в Кам’янці-Бузькій – це місця спочинку велетнів єврейської духовності та історії.
У Жовкві є синагога, яка також потребує реставрації.
Я не займаюсь цією синагогою. Я лише сприяв залученню до цієї справи провідного експерта Сема Грубера (Сиракузи, США) та приклався до отримання першого гранту на початок реставрації синагоги у Жовкві, оскільки вона є унікальною спорудою. Нею опікується Державний історико-архітектурний заповідник.
На вашу думку, у Львові та й загалом в Україні є антисемітизм? Ви стикались з проявами цього явища?
Важливим є те, що в Україні немає державного антисемітизму – це явище викорінене, держава суворо припиняє будь-які прояви ксенофобії та розбрату. Типово одягнений я часто чую вітання від незнайомих перехожих словами: Шалом (Мир) або Шалом Алейхем (Мир Вам). Україна пропагує толерантність, гармонію, гуманітарні цінності.
Антисемітизм є продовженням кривавих подій минулого,нетиповим явищем для українського середовища. Якщо зустрічається, то послуговує політичним інтригам, має епізодичний побутовий характер на рівні бізнесової конкуренції, маргінальних елементів…
Під час одного інтерв’ю головний рабин Львова та Західної України Мордехай Болд заявив, що він не бачить особливих перспектив для єврейської общини у Львові. Ви поділяєте такий погляд?
Для єврейської молоді – це важке питання, бо тут повністю відсутня інфраструктура юдейського життя. Вона була зруйнована при радянській владі, але це не означає, що ми не можемо все відродити. Власне, ортодоксальні євреї зі своїм неухильним дотриманням законів Тори – основ соціальної справедливості – є еліксиром для відновлення суспільства, життя в краї.
Власне, перспективи такі ж, як і для інших. Євреї повинні мати свою етнічну структуру життя. Конституція і Законодавство Українидозволяють будувати, точніше відновлювати єврейську громаду.
Звісно, на практиці це зробити не так легко. Якраз навпаки. Скажімо, міськвиконком Львова, як на мене, сприяє нещадному руйнуванню єврейської культурної спадщини. Наведу факти.
Перший. Єврейська частина Янівського кладовища використовується всупереч законодавству України. А саме, на території, що становить понад 70% від усіх єврейських поховань, допоховані громадяни, які до єврейських могил не мають жодного ні етнічного, ні родинного стосунку. Я певен, християнські родини ніколи б не погодились на поховання своїх близьких зверху єврейських поховань, але не знають про це, оскільки міськвиконком безпідставно називає єврейські поховання українським комунальним кладовищем.
Другий. На Старому єврейському кладовищі, де поховані велетні єврейського народу, далі існує ринок і продовжується оренда і приватизація земель поховань, що є грубим порушенням законодавства та міжнародних угод України, суперечить міжнародному Протоколу від 1996р. та взяттю на облік Урядом України від 21-12-2010р. цієї території як об’єкту історико-культурної спадщини України.
Третій. Виконавча влада Львова без погодження з радою депутатів буквально«загорнула» приватні інтереси чиновників і бізнесу в так званий «Міжнародний конкурс збереження трьох пам’ятних місць єврейської історії Львова», доручивши організацію міжнародного конкурсу австрійському Центру міської історії Центрально-Східної Європи, а згодом Німецькому Товариству Технічної співпраці GIZ (GTZ). На громадських слуханнях засади цього міжнародного конкурсу були жорство критиковані з боку громадськості Львова. Жодні зауваження міськвиконком не врахував.
Як виявилось пізніше з постанови Вищого господарського суду України від 30-07-2013, чиновники не мали юридичного права ні на проведення міжнародного конкурсу, ні на будь-які дії щодо ділянок в зоні «Історичний Центр м. Львова», що є під охороною ЮНЕСКОта регулюються юридично лише Кабінетом Міністрів України. Закладені виконавчою владою хибні вихідні умови конкурсу, які не були погоджені з центральними органами влади України, створили «конкурс», який не відповідає законодавству України. Пафосний зміст назви насправді є наругою над Спільною Пам’яттю України.
В той же час погоджена управлінням охорони культурної спадщини Львівської ОДА, а також Міністерством культури і ЮНЕСКО «Програма регенерації юдейського кварталу між вулицями Федорова, Староєврейською, братів Рогатинців, Арсенальською», розроблена за грантом Фонду Посла США, не виконується через, супротив львівських чиновників і того ж таки управління охорони історичного середовищаЛьвівського міськвиконкому.
Відтак, можливість реалізувати наші домовленості з міжнародними фондами обмежена юридичним протистоянням інтересів єврейської громади, яка діє в співдружності згромадою Львова, проти інтересів чиновників виконавчої влади міста, які вперто планують в юдейській дільниці розвиток конфліктного до історичного середовища ресторанного бізнесу.
Четвертий. Величезну проблему створила львівська влада з огляду на ігнорування проблеми збереження від наруги братніх могил в Лисиничах, Білогорщі, Брюховичах, Винниках, Цитаделі, подвір’ї музею «Тюрма на Лонцького».
До того ж у музеях Львованема постійно діючої експозиції артефактів, які свідчили б про багату історичну і духовну спадщину ітрагедію євреїв Львова, ніби євреїв у Львові зовсім ніколи не було.
Все назване свідчить про відсутність будь-якого справжнього інтересу до збереження єврейської присутності в культурологічному контексті старовинного Львова. Замість цього пропонується сурогат у вигляді вже згаданого міжнародного конкурсу, яким фактично закріплюється-легітимізується експлуатація бізнесом єврейського культурного надбання. При цьому цілком ігноруються вимоги ЮНЕСКО про збереження автентичності архітектурної та археологічної спадщини Львова.
Понад те, ставлення до архітектурного багатства Львова з’їхало до рівня лялькарства, про автентичність ніхто ні словом... Ось висновок з мотивувальної частини Постанови (від 30.07.2013) Вищого господарського суду України, львівський міськвиконком не мав жодного права на будь-які правочини на території «Історичного Центру Львова», що є під наглядом ЮНЕСКО, тобто проблема незаконності дій чиновників є актуальною.
У Львові до наших часів збереглись дві синагоги, але відреставрували тільки синагогу на вул. Братів Міхновських «Бейс Ааронве Ісраель» (у 2007 році) Натомість синагогана вул. Вугільній в плачевному стані. Чому так?
Нам пощастило, що знайшовся спонсор на Заході, для реставрації синагоги на вул. Братів Міхновських. Адже львівська виконавча влада, рівняючись на Краківчи Вроцлав – у важливості збереження єврейської культурної спадщини, ніби копіюючи їхні культурологічні єврейські атракції, в той же час фактично, наголошую ще раз, ігнорує автентичність стародавнього львівського середовища. Не витрачено жодної копійки на автентичнезбереження нерухомої єврейської культурної спадщини у Львові.
Натомість муніципальна влада у Польщі безперервно вкладає кошти у реставрацію і консервацію об’єктів єврейської культури. Повторюю, провідна інтелігенція Львова пліч-о-пліч виборює збереження юдейської дільниці в зоні Світової спадщини ЮНЕСКО, чиновники ж міськвиконкому намагаються знищити залишки об’єктів єврейської культури для задоволення потреб ресторанного та розважального бізнесу.
Розмову вела Марія Роговська.
(Далі буде).
Фото vinnikiplus.in.ua
