Уже більше чотирьох місяців найстарший і найкращий університет України – Львівський національний університет імені Івана Франка – немає керівника. Оголошений Міністерством освіти і науки конкурс на зайняття вакантної посади ректора закінчився ще 10 липня.
Але виглядає на те, що вакантною посада керівника «найбільш бунтівного»університету країни буде ще не один місяць, якщо й не роки. Офіційному Києву вигідно тримати патріотичний ВНЗ у такому «підвішеному стані» якомога довше.
Ректорський фронт – і один у полі воїн
Коли столиця європейської держави ось уже другий рік не має законно обраного мера, то хто звертатиме увагу, скажете ви, на якийсь там «обезголовлений» вищий навчальний заклад. Покричать, погаласують, попікетують, понаписують заяв – і заспокояться. Такою є логіка київських владоможців. Але проблема в тому, що у славному Львівському національному університеті імені Івана Франка ніхто не кричить, не галасує, не організовує пікети, не пише гнівних заяв – засвоїли стару приказку: «Король помер – нехай живе Король!». Тому й тихенько шепочуться в кулуарах, очікуючи прихід нового месії-ректора, що збільшить зарплати, поборе корупцію і залізною рукою введе ВНЗ до світового рейтингу університетів.
Складається враження, що доля університету значною мірою нікого не хвилює. Хоча кулуарна боротьба за вільне крісло ректора одного з найпрестижніших університетів країни вже точиться давно. Неофіційно відомо про п’ятеро кандидатів, які зголосились поборотись за це престижне місце. Але й досі, попри численні запити журналістів, Міністерство освіти і науки «мужньо» блокує оприлюднення цього квінтету професорів, котрі вирішили очолити університет у період не найкращого соціально-економічного стану в державі.
Дехто з претендентів уже розпочав активну виборчу кампанію: працюють штаби, пишуться інтерв’ю, роздаються коментарі, шукаються прихильники, створюються математичні моделі виграшного проведення зборів трудового колективу ЛНУ, шукається компромат на суперників, діляться посади, даються клятви вірності міністрові й президентові, деканам та завідувачам кафедр, «бюстам» і стародрукам. Як розповів мені один колега з університету, він вже у двох претендентів є першим проректором, а ще у двох – проректором. Лише Вакарчук йому нічого не обіцяв, бо сам вибирає зі старих проректорів нову команду. Замість того, щоб займатись розвитком університету, його розбудовою, покращанням наукового та навчального процесу, пошуком ґрантів десятки й сотні умів працівників Франкового університету зайняті вирішенням однієї проблеми – хто буде ректором і що мені з того буде (або не буде). Коротше кажучи: всі пішли на фронт, тобто на виборчий фронт.
Сценарій подій в університеті поволі стає чимось подібний до американського фантастичного фільму-катастрофи режисера Роберта Олтмана«Квінтет». Його сюжет простий: людство, яке вимирає, проводить весь свій час за настільною грою «Квінтет». Одна невелика група гравців вирішує підвищити ставки – залишиться жити лише переможець. Цікаво, хто ним стане з квінтету претендентів на ректорську булаву у сьогоднішніх реаліях: Бойко? Вакарчук? Мальський? Мельник? Реверчук? Саме цій ситуації найбільше відповідає приказка: «І один у полі воїн». Найголовніше, щоб за пригодницькою грою без правил «Вибори ректора ЛНУ» міністр освіти і науки України спересердя не позабирав у всіх гравців куплені ними дорогоцінні фішки.
Дебіли міністра Табачника
Щире захоплення викликають у народних мас та західних партнерів євроінтеграційні потуги Президента Януковича. Нас вони мають тішити насамперед тим, що українські чиновники навчаться дотримуватись стандартів, а не відповідати на листи «езопівською мовою». Як пише мудра Вікіпедія, «Езопова мова» – це аллегорична мова, де думка ніби зашифрована, не висловлюється прямо. Це «особлива» система облудних засобів», до яких звертаються, коли не можна сказати про щось відкрито»
6 вересня ц.р. на адресу Міністерства освіти і науки України, як людина, якій не байдужою є доля й майбутнє університету, скерував простий і зрозумілий запит. Ось його текст: «Прошу надати перелік прийнятих Міністерством освіти і науки пропозицій щодо претендентів на посаду ректора Львівського національного університету імені Івана Франка та перелік кандидатур претендентів на цю посаду, які відповідають вимогам Закону України «Про вищу освіту»і які будуть внесені Міністерством до вищого колегіального органу громадського самоврядування ЛНУ ім. Івана Франка для голосування на конференції трудового колективу (згідно зі ст. 39 ЗУ «Про вищу освіту»)».
Просте запитання – ще простішою, здавалось би, мала бути відповідь. Але не для українських чиновників, які відписують про те, чого їх не питали. Перший заступник міністра Є. Суліма у відповіді на запит розповів і про закінчення терміну дії контракту І. Вакарчука, і про наказ міністра про оголошення конкурсу, і про вимоги до претендентів, і про необхідні документи, які подавали охочі стати ректором. Навіть додатково повідомив, що «прийняття пропозицій щодо претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу і внесення кандидатур претендентів для голосування належить до повноважень власника». І насамкінець оприлюднив неймовірну таємницю: «Станом на 11 липня 2013р., до Міністерства надійшли документи на участь у конкурсі від декількох осіб (тут і далі підкреслене автором), які наразі перевіряються на відповідність вимогам Закону України «Про вищу освіту».
Але ще 6 вересня в новинах одного з телеканалів міністр Дмитро Табачник заявив: «Ми оголосили конкурс. Провели його. Зареєстровано п’ять гідних кандидатів. Всі плоть від плоті, кров від крові Львівського університету. Пройшли там шлях від студента, аспіранта до доктора, професора, керівника кафедри. Як колектив напише листа, що вони готові до виборів – будь-ласка».
Ну і як це назвати? Моя бабуся на таких людей казала «Йідійоти», себто, якщо висловлюватись по сучасному – «дебіли». Термін цей походить від латинського debilis– «слабкий», «керований», «слухняний», «зручний».
Як кажуть фахівці, легку дебільність важко відрізнити від нормальної психіки на нижній межі норми. Дебіли здатні до навчання, опановують нескладні трудові процеси, можливе їхнє соціальне пристосування у певних межах. Дебіли нерідко виявляють досить високий розвиток мови, їхня поведінка більш адекватна і самостійна, що деякою мірою маскує слабкість мислення. Цьому сприяють гарна механічна пам'ять, наслідування.
Як інакше назвати таку відповідь чиновників освітнього міністерства, як не дебільною? На законний і простенький інформаційний запит вони мали надати лише перелік осіб, що подали документи на посаду ректора і які будуть внесені на розгляд трудового колективу, а не переповідати норми закону. З таким відношенням до виконання своїх обов’язків Україна, говорячи жартома, не те що в Європу, в Митний союз не потрапить. Але при
«слабкій», «керованій», «слухняній», «зручній», тобто дебільній владі, нами керують такі ж президенти, міністри, голови адміністрацій чи рад.
Міністерство ігнорує Указ Президента
Згідно з чинним законодавством усі претенденти на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави, проходять спеціальну перевірку.
Відповідно до норм Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» окрім державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, під таку перевірку підлягають і посадові особи юридичних осіб публічного права.До них відносяться й керівники державних установ, організацій і закладів, що утворені за розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 81 ЦКУ). Таким чином, претенденти на посаду ректора, які очолюють державний ВНЗ, також підлягають відповідній перевірці.
Але нюанс полягає в тому, що терміни такої перевірки чітко визначені у нормативно-правових актах. Указ Президента України «Про проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування» чітко встановлює час, упродовж якого така перевірка повинна бути проведена: на це дається 15 днів! Відповідний запит повинен бути скерований наступного робочого дня після отримання згоди претендентів на здійснення такої перевірки. Тобто, кінцевою датою коли Міністерство освіти й науки мало б завершити перевірку претендентів на посаду ректора є 29 липня! Якщо б навіть застосувати у цьому випадку Закон «Про звернення громадян» (а претенденти на посаду ректора є громадянами, які звернулись із заявами щодо розгляду їх питання участі у конкурсі), то визначені ним 30 днів минули ще 10 серпня. Сьогодні на календарі вже 24 вересня! Тому складається враження, що міністерство Табачника має глибоко десь Укази самого Президента, чинне законодавство, європейські стандарти правової держави, не говорячи вже про багатотисячний колектив Львівського національного університету.
До речі, за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» настає й цілком реальна юридична відповідальність. Загальні положення юридичної відповідальності визначені у статті 24 Закону. Ненадання інформації за запитом – це надання відповіді на запит, проте неповідомлення запитуваної інформації. Зокрема, стаття 22 Закону говорить, що відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Такі дії мають чітко виражені фінансові санкції. Кодекс про адміністративні правопорушення містить статті, що стосуються державних службовців, які порушують Закон. До прикладу стаття 212-3 «Порушення права на інформацію». У ній чорним по білому написано: «Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи…, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Ба більше, бездіяльність міністерства у справі внесення до трудового колективу ЛНУ кандидатур для голосування може мати ознаки й кримінальної відповідальності чи службової недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов'язки. Складається враження, що бездіяльність міністра Дмитра Табачника у даній справі є чітко усвідомленою. Тобто, висловлюючись юридичною термінологією, вона є вольовою поведінкою, яка здійснюється під контролем свідомості та спрямовується певними спонуками. І якщо така поведінка є суспільно небезпечною і протиправною, можна вести мову про наявність злочину.
Але тут вже питання до органів Прокуратури, які здійснюють нагляд за дотриманням законності й повинні відреагувати на порушення закону посадовими особами. До речі, матеріали в ЗМІ є підставою для початку перевірки.
«Чорна» вчена рада і сценарії апокаліпсису
Апелюючи у згаданому телесюжеті до колективу університету міністр Табачник відверто кинув виклик громаді ЛНУ, який можна ретранслювати словами: «Напишіть своєму «нелюбому» міністрові листа, відважтеся нарешті, попросіть, і миподивимось, чи дозволити вам обирати ректора».
Але минуло вже майже 20 днів від месиджу міністра освіти і науки, а відважних в університеті не знайшлося. Можливо завтра, 25 вересня, на своєму засіданні Вчена рада ЛНУ прислухається до закликів Дмитра Володимировича і, як колегіальний орган управління університетом, прийме відповідне і гідне професорів Франкового університету звернення.
Бо в іншому випадку процес повільного упослідження ЛНУ й далі буде продовжуватись. Гасло «Поділяй і володарюй!» київські владоможці засвоїли добре. Безсумнівно, що в Києві є свої сценарії «примушування до миру»: це і закінчення продовженого терміну акредитації; і можливість призначення виконувача обов’язків ректора; і визнання незаконним проведення зборів трудового колективу; і зменшення квот прийому студентів; оприлюднення матеріалів КРУ і їх «потрібна» інтерпретація правоохоронними органами тощо.
Але всі ці сценарії можна звести нанівець лише за однієї умови – коли колектив і претенденти на посаду ректора Львівського національного університету імені Івана Франка об’єднають зусилля заради рідного університету й створення стратегії його розвитку. Мудріший має відмовитись від амбіцій, старший – стати почесним ректором, найсправедливіший – подати в суд на Табачника, найдипломатичніший – забезпечити міжнародний розголос й піар, а найекономічніший – провести грамотний SWOT-аналіз. І тоді незабаром, всі разом зможуть з гідністю і честю заспівати слова Франкового «Вічного революціонера» де «Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля»!
Андрій Болкун, заступник голови Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України.
Фото - samara.in.ua
