Львів'янина Володимира Бенька зазвичай можна зустріти на сувенірному ринку "Вернісаж". Там він продає різноманітні напівдорогоцінні камені. Його пристрасть — робити людей щасливішими через знайомство зі світом мінералів і кристалів.
Справа життя
Володимиру — 40 років, 24 з них пов'язані з кристалами й мінералами. Юнаком він здобув магістерський ступінь геолога, але займатися наукою не захотів:
— Геологія — дуже вузька прикладна тема. Коли ти вивчаєш хімічний склад гірських порід, воно нікому не цікаво, окрім тебе і ще якоїсь когорти людей, — пояснює Володимир. — Наука вимагає мати темперамент науковця, а початок 2000-х зовсім не сприяв цьому, бо ця сфера не розвивалась.
У 2004 році після закінчення університету, чоловіку запропонували роботу головним геологом на шахті. Тоді зарплата спеціаліста складала близько 100$ в місяць. Це наче багато, але ти відповідаєш за всіх людей, що опускаються в шахту. А що як щось вибухне, і загинуть люди? — думав тоді Володимир і відмовився. Натомість почав шукати інші способи заробітку. Для цього поїхав до Польщі, але друзі запропонували роботу з продажу каменів.
Довгий час чоловік продавав прикраси з натуральних каменів на різноманітних виставках, базарах, у санаторіях або ходив з прикрасами по офісах. Згодом якийсь час працював очолював фірму, що займалась продажем прикрас.
Утім, Володимир каже, йому завжди хотілось мати щось своє: більш самобутнє й амбітне:
— Я пропрацював на фірмі близько двох років, а тоді вирішив працювати на себе, — пригадує. — З 2012 року я працюю на сувенірному ринку "Вернісаж", а у 2017 році мені вдалось відкрити крамницю прикрас та мінералів на вулиці Краківській. Магазин пропрацював чотири роки, але через локдаун довелось його закрити.
Після цього, зібравшись з силами, чоловік вирішив реалізувати свою давню мрію — і відкрив у Львові гуртівню з мінералами й кристалами.
— У мене з магазину залишилась купа товару, в який було заінвестовано дуже багато грошей. Ти не можеш ніколи мати увесь товар суто на прилавках, повинен бути запас. Щось продається — і ти його доставляєш, — пояснює підприємець.
Під час пандемії якусь частину кристалів співрозмовник збував через Інстаграм, також налагодив доставку напівдорогоцінних каменів з-за кордону, зокрема Німеччини.
— Плюс-мінус все почало налагоджуватись.Мої клієнти теж вийшли на нормальний рівень. А в лютому почалась війна.
І знову штопор: ти не можеш нікуди виїхати, бо військовозобов'язаний, — ділиться Володимир Бенько.
Перші два місяці вторгнення Володимир був зайнятий у волонтерстві: допомагав возити гуманітарну допомогу. А згодом вирішив повернутись на Вернісаж.
— У мене було мало товару, ледве зішкрябав. А потім пройшовшись по знайомих, запаси розрослись до того що є.
Як тільки з'явиться можливість поїхати на виставку, я з радістю щось організую, — ділиться він.
Чоловік каже: для нього спілкування з людьми з інших країн, з інших регіонів — це ще один елемент особистого задоволення.
Де шукати натуральні камені?
За словами Володимира, найпростіший спосіб здобути мінерали чи кристали — відвідати міжнародні виставки. У світі масштабні виставки-продажі натуральних каменів зазвичай проводять тричі на рік. Відповідно підприємці закуповуються надовго і дуже багато. На одній такій виставці чоловік може придбати кількасот кілограмів мінералів і кристалів.
— Найближчі [виставки мінералів та кристалів — ред.] від нас ті, що відбуваються в Європі. До прикладу, найбільша така виставка проходить у Мюнхені. Також щось схоже є в Америці, Китаї, Таїланді, Бангкоку, але там зовсім інший регіон та інші рівні комунікації, — розповідає співрозмовник.
Інший спосіб отримати каміння — від геологів. Такі фахівці є і в нас в країні, і за кордоном.
Володимир Бенько каже, що Україна з погляду геологічної розмаїтості дуже багата на поклади мінералів. Зокрема тут є кварци, агати, топази тощо. Попри це значна частина покладів знаходиться на сході чи в центральній частині країні, через що їх видобуток у зв’язку з бойовими діями призупинений.
Також в Україні відчувається брак спеціалістів, які роблять обкатку, тобто шліфування, натурального каменю.
— У нас нема когось, щоб він робив обкатку аметистових друз. Для цього потрібні спеціальні галтувальні барабани, в яких вони [друзи] мають товктися близько двох тижнів з певними речовинами, які будуть їх зашліфовувати між собою. Є люди, які займаються цим у невеликій кількості. Хтось, до прикладу, огранює камені, але тут більше йдеться про ювелірку і срібло, — пояснює чоловік.
Також Володимир практикує обмін товарами з колегами, які теж займаються продажем мінералів і кристалів:
— Якщо хтось з моїх так званих конкурентів привіз щось цікаве, і я щось маю — ми можемо обмінятись на взаємовигідних умовах і так само мати той товар нікуди не їздячи.
За його словами, добути напівдорогоцінні камені також можна власноруч. Але це трапляється доволі рідко, бо така робота потребує багато часу і зусиль. А отримана річ не завжди може бути такою, якою її б хотіли бачити люди.
— Я обираю шлях посередника між красивими "камінчиками", які хтось може зробити, а я їх можу знайти, і людьми, — додає він.
Львів’яни люблять камені
Як не дивно, каже Володимир, основними його покупцями завжди були українці.
— Люди, які цінують красу тут. Це твої сусіди, твої львів'яни, чи люди з інших міст. Звісно, коли є турист, тоді цікавіше, через більше розмаїття людей. Турист може зацікавитись додатковими видами товару, які, наприклад, постійний клієнт не купуватиме. Натомість гість міста Лева куплятиме щось простіше, але систематичніше”, — ділиться спостереженнями торговець.
Зараз серед іноземних покупців багато військових інструкторів, волонтерів, учасників міжнародних благодійних організацій, логістичних компаній, велика частина яких базується у Львові. Місто знаходиться найближче до кордону, є найбільшим хабом, куди все звозиться, і тут відносно безпечніше ніж, до слова, в Одесі чи навіть Києві, зауважує він.
До локдауну серед тих, хто цікавився мінералами, також було багато туристів з Туреччини.
— Вони [йдеться про турків — ред.] — специфічні покупці, бо хотіли бурштин. А я його не продавав. Мені попросту не подобаються люди, які є в цьому бізнесі. Зазвичай я просто пояснюю, що не люблю цей товар через знищену екосистему. Це бізнес, який не сплачує жодних податків, не приносить користі державі, суцільна контрабанда через кордони. Зараз це вже трохи прикрито, але це ніколи мене не приваблювало, — каже Володимир Бенько.
Самі львів'яни також люблять камені, але не можна конкретно назвати якийсь один мінерал чи кристал. У топі традиційно — аметист, рожевий кварц, гірський кришталь, пірит, місячний камінь і бурштин.
Ці мінерали на вершині. Їх всі можуть впізнати, ідентифікувати.
— Геологія — дуже вузька спеціалізація. Наприклад, більшість називає мій товар каменями. Хоч це не зовсім правильно. Коректніше вживати кристали й мінерали. Мінерал — це хімічна сполука, яка створює певні хімічні зв'язки й утворює кристали. Вони можуть мати різну форму, вигляд, бути зашліфовані, мати зріз тощо, — пояснює Володимир.
Працюючи на Вернісажі, він зрозумів, що, окрім естетичного задоволення, у людей виникає енергетична тяга до природних речей. Каже: сучасний світ став дуже пластиковий і не тактильний. Усі "живуть" в телефонах і бачать картинку, якої не можуть торкнутися.
— Що мені ще подобається в такому живому спілкуванні з людьми? Ти можеш дати людині відчути, чи він [мінерал, кристал] не заважкий чи не залегкий, не замалий чи не завеликий, не загострий чи не занадто зашліфований, чи він є настільки рожевий як на фото. Цей процес діє як терапія. Це тактильні відчуття, і люди, яким цього бракує, приходять просто потримати ці мінерали в руках. Вони приходять і отримують задоволення від спілкування з кристалами, — зауважує він.
Володимир пояснює, що в час війни, кристали не є товаром першої чи навіть другої необхідності. Їх можна віднести до товарів розкоші, хоча ці речі не є супердорогими Але вони приносять людям позитивні емоції:
— Мені подобається, коли люди бачать красиве і хочуть собі взяти це додому. Я від того отримую більше задоволення ніж від якихось дипломів чи грошей за наукове дослідження.
Вернісаж не зовсім базар, це специфічний ринок
— У чужій справі завжди все виглядає просто ззовні. Але якщо заглиблюватись і прагнути досягнути в ній успіху, ти повинен володіти інформацією. У моєму випадку дуже важливо вміти спілкуватись з людьми, знайти правильний підхід, — розповідає про свою роботу Володимир Бенько.
Помічає, що в суспільстві з радянських часів вкорінився міф, що ті, хто стоять на ринку це "базарні торговці", які купили річ, продали її, забули й пішли додому. Робота на ринку теж може бути справою життя, якою людина марить і думає як зробити це краще.
— Важливо розуміти, що Вернісаж не зовсім базар. Це специфічний ринок, яких не так багато в Україні, — пояснює свою позицію Володимир. — Часто можна почути від людей "блошиний ринок", "барахолка", "п'ятачок", і тому подібне. Але він має свою власну назву "Вернісаж", з якою він зжився.
Звісно, ти не знайдеш там супервитворів мистецтва, абстрактних робіт, бо їх ніхто не купить. Туди ходить клієнт, який має намір придбати Оперний театр, Площу Ринок, природу, львівські сюжети, інколи портрет намалювати. Потрібно розуміти, що там виникає відповідна пропозиція, зважаючи на те що хочуть люди.
Кожного дня Володимира можна знайти на "Вернісажі" і поспілкуватись як з ним, так і з кристалами.
— Я не стараюсь продавати суперколекційні невідомі мінерали. Просто мені не цікаво продавати якийсь мінерал, який має страшну назву з хімічною формулою на три сторінки. Мені подобаються гарні камені й задоволення від того, що людина отримала гарну річ, — додає він.
