У гінекологічному відділення Львівської обласної лікарні вже третій місяць не спроможуться відремонтувати другий туалет. Підрозділ розрахований майже на сто пацієнтів. Здебільшого це вагітні жінки. До їх послуг тільки два унітази.
Річ у тому, що у відділенні – два крила. Їх з’єднує довгий та ламаний коридор. Уздовж розміщені палати, де зазвичай нема вільних ліжок.
Так от, туалет працює тільки в одному крилі. Цей санвузол відремонтовано, хоча вже оббито одвірок. Це і не дивно за такої інтенсивної експлуатації. Завжди хтось або заходить, або виходить. Двері не зачиняються. Вловивши слушну мить, забігають чоловіки. Прийшли провідати своїх жінок.
Є душ, але гарячої води нема. Зламався бойлер. Кушетка, щоб робити клізму. І два умивальники. Хтось чистить зуби, хтось – підмивається. А комусь у тапок через необережність медсестра вилила решту з кухля Есмарха. І це скандал.
Для вагітних з дального кутка, тобто, з іншого крила, де вже третій місяць ремонтують туалет, подорож сюди – це як марафонська дистанція. Не кожна подолає. А жінки при надії, щоб ви знали, бігають до виходку дуже часто. Метикуватіші з них пісяють просто в палаті – у пластмасову посуду. Це, звісно, дозволяє оптимізувати процес задоволення природних потреб, але проблеми цілком не розв’язує.
Тому час до часу доводиться збиратись у далеку дорогу. Саме збиратись, бо ті два крила поєднані між собою сходинковою площадкою, на якій дме сильний холодний протяг. Уявіть собі, ви вдома пилинки здуваєте з вагітної жінки, а в лікарні її буквально штовхають напівголу на холодні сходи. І так вже триває понад три місяці.
Зате всюди написи, що без бахіл і халата – ані носа покажи. Більше того, просто на цій сходинковій площі влаштували молитовний куточок. Молитись в лікарні на протязі – чи це не є неповагою і до обряду, і до медицини. Але уникаючи суперечки щодо канону, зауважимо: в адміністрації гінекологічного відділення щохвилини є нагода засвідчити побожність, виявивши милосердя до своїх пацієнтів. Було б бажання.
Наразі все навпаки. Власне, ми не будемо описувати, чим годують у цьому відділенні вагітних жінок, які мають народжувати громадян України. Раціон підібрано так, щоб споживачі якомога рідше користувались туалетом. Тут усе логічно. Але нація таку логіку не визнає і бореться з нею, як може. Це ми про вервечку родичів із сумками, що енергійно видираються на четвертий поверх гінекологічного відділення, споглядаючи обдерті страшнючі стіни, уражені сирістю та, очевидно, грибком.
Так само не будемо розказувати про те, що для гінекологічного відділення останнім часом, схоже, не закупили жодної пігулки, жодної ампули бюджетним коштом. Хоча б за скло поставили б, як музейний експонат-нагадування про сплюндровану Конституцію. А два знищених тонометри на все відділення! Це вам як. Але повернімося до туалету.
Так от, в єдиному робочому туалеті гінекологічного відділення Львівської обласної лікарні насправді є три унітази. Два з них у режимі вільного доступу, про особливості якого ми вже повідомили, а один – суто для медиків, він замкнений на ключ. Сто вагітних жінок ходять на два унітази, а якихось два десятки медиків на чолі із завідуючою мають свій окремий унітаз. Стоп. Завідуючої Ліліани Петрівни Кропивницької у цьому туалеті ніхто з опитаних пацієнток не бачив. Та хай там куди вона ходить, але ж де справедливість? Катма. Натомість у бюджетній установі людей поділили на перший і другий сорт за ознакою доступу до унітазу. З цим треба покінчити. У лікарів та їхніх пацієнтів повинні бути спільні унітази. Тоді буде порядок.
На завершення додамо, що в.о. директора департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Ірині Микичак не треба готувати проект інвестиційну програми для завершення ремонту туалету у гінекологічному відділені Львівської обласної лікарні. А Львівській обласній раді не треба затверджувати цю програму. Понад те, не треба шукати закордонних партнерів, і просити гроші в уряду не слід: у гінекологічному відділені є внутрішні резерви. Прохання до головного лікаря Львівської обласної лікарні Михайла Гички: проконтролюйте, щоб вони були задіяні якнайскоріше.
Пацієнти готові надати докази, що гроші мають бути, а також висловлюють щиру подяку тим лікарям, медсестрам та технічним працівникам, які в умовах гострого дефіциту ліків та унітазів залишаються людьми. Також дякують за тепло в палатах, яке, на жаль, вивітрюється скрізь прогнилі вікна. І за світлий коридор з гарними панорамними фото щасливих вагітних жінок на фоні дикої природи, яка не знає, що таке коли сидиш о третій годині ночі на унітазі і не можеш зосередитися – кожні 5 хвилин хтось смикає за ручку.
Андрій Возний.
