Одним кандидатом в президенти в Україні стало більше. І хоча в інтерв'ю голова НДП Людмила Супрун не зізналася, що вона піде на вибори, однак партійці з Львівської обласної організації вже звернулися до з’їзду про висунення її кандидатури. Воднораз Людмила Супрун не виключає, що в другому турі може підтримати когось з двох фіналістів. Але це буде ані Янукович, ані Тимошенко.
Амбіційні плани на повернення у велику політику Людмила Супрун покладає на парламентські вибори, оскільки, за її словами, майже 70% населення, не хоче голосувати за парламентські партії. Відтак, шанси НДП як ніколи великі за останні роки. Також лідер НДП як системний політик наполягає на реформуванні Конституції, виборчого законодавства та податкової системи. Забезпечити принцип народовладдя в Основному Законі, повернути мажоритарку на місцеві вибори та підняти податки для багатих – такі наміри у Людмили Супрун після повернення у велику політику.
– Пані Людмило, чи висуватиме НДП свого кандидата на посаду президента України?
– Безумовно, я завжди говорила, що НДП висуватиме свого кандидата на посаду президента, тобто, братиме участь у виборчій кампанії 2010 року. На жаль, НДП зробила помилку, коли не взяла участі у виборах 2004 року.
– Це буде ваш власний кандидат, чи партія прийме рішення про підтримку когось із висуванців інших партій чи блоків?
– Партія може висунути власного кандидата, може ввійти у блок. В той чи інший спосіб ми будемо брати участь у виборчій кампанії.
– Можете назвати прізвища кандидата?
– Я думаю, спершу треба створити невеличку зацікавленість довкола нашого кандидата до терміну нашого з’їзду.
– Чи можуть Яценюк, Тігіпко, Супрун домовитися про підтримку одного кандидата?
– Я б не сказала, що до першого туру ми мали б домовитися про підтримку когось одного. Натомість я не виключаю, що у другому турі усі три названі кандидати зроблять ставку на когось одного.
– Хто це може бути, Тимошенко чи Янукович?
– Ще досить багато часу до початку виборчої кампанії. На сьогодні ніхто не може дати інформації, хто в кінцевому варіанті стане учасником другого туру. Нам намагаються нав’язати інформацію, що це буде або Янукович, або Тимошенко, і в цьому є певна проблема.
Зрозуміло, що їхня боротьба почалася не сьогодні і навіть не півроку тому. Вона триває з 2006-го. Спершу Ющенко став президентом, а потім набули чинності зміни до Конституції України. І от тоді розгорнулася жорстка боротьба між парламентськими групами. Вони змагалися за посаду прем’єр-міністра. Основний «слоган» і тоді і останнього місяця – «він або вона». І цей процес, повторюю, започаткований 2006 року, продовжується досі. Але хай хто здобуде переваги – чи Янукович, чи Тимошенко, однаково після президентських виборів в Україні «військові дії» не припиняться – саме такі, як сьогодні в парламенті.
На мій погляд, обрання президента за теперішньої Конституції не відповідає змісту самого голосування. Судіть самі, переможця наділяють повноваженнями, легітимно голосуючи за нього всією країною, а потім за Конституцією обраний президент одержує величезні обмеження, його сфера компетенції – надання військових звань, помилування та нагороди. Водночас за прем’єра ніхто не голосує, його обирає парламент. При цьому у нього величезні повноваження.
Отож, я вважаю, що сьогоднішня система, запроваджена після 2004 року, нелегітимна однозначно. Така Конституція буде руйнувати країну і далі. До того ж нині потрібно бути консолідованими, щоб боротися з кризою, щоб відстояти свої національні інтереси, національний бізнес, свої пріоритети. А наша теперішня система створює боротьбу всередині, яка називається коаліція-опозиція. Народ взагалі усунутий від влади. На нього ніхто не зважає, а еліта між собою свариться. Таким чином ця ж еліта втрачає свої позиції. І не просто позиції – втрачає територію. Румунія через Європейський суд «відкусила» половину шельфу, який належить Україні. Йдуть постійні висмикування величезних обсягів ринку. Простий приклад: ми завозили в Україну приблизно піввідсотка олії, сьогодні завозимо 40%. Поки йде боротьба між кланами, так званими коаліцією та опозицією, Україну виштовхують на узбіччя.
– Тобто, ви вважаєте що потрібна нова конституційна реформа?
– Я вважаю, що потрібна зміна Конституції. Потрібно писати Конституції не під владі групи, а під інтереси держави.
– Яким чином це можна зробити – в парламенті чи на загальному референдумі?
– У нас за Конституцією суб’єктом влади є народ. Тому народ має брати участь і в місцевих референдумах, щоб формувати на основі думок територіальних громад нові пропозиції до конституції.
– Куди зник екс-голова НДП Валерій Пустовойтенко, чи повернеться він у велику політику?
– На жаль, його зв'язок з партією давно втрачено. Він формально є членом НДП, але зв’язок втрачено.
– Яким бачить своє майбутнє НДП – як самостійної партія чи у блоці з іншими партіями?
– Відповідь на це питання пов’язана з тим, що законодавча система сприяє формуванню множинності партій, організацій і так далі. У нас за законом нема можливості об’єднати громадські організації, а партія є громадською організацією. І тому об’єднати різні партії можна лише у виборчий блок. Або ж ліквідовувати одну партію, члени якої вступлять до іншої. У нашій програмі записано, що ми є ядром демократичної системи, представляємо центристську ідеологію. Сьогодні ми ведемо розмову про укріплення Народно-демократичної партії і об’єднання навколо нас тих політичних сил, які мають позицію демократичного розвитку України і мають з нами приблизно одні ідеологічні засади.
– Можете назвати своїх союзників?
– Сьогодні ми працюємо з Демократичною партією, її очолює Сергій Козаченко, який є депутатом Верховної ради Криму, відстоює національні інтереси, входить до нашої фракції в парламенті Криму. До речі, наша партія і Демократична партія, створивши блок, отримали друге місце в Криму, після партії Регіонів, надбавши 8%. Ми співпрацюємо з Союз Чорнобиль Україна, там достатньо непогана організація, люди достатньо мобілізовані, вони брали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дотримуються центристських поглядів. Також Аграрна партія України та Партія промисловців і підприємців.
– Зважаючи на розчарування суспільства у великих партіях та політичних лідерах, які перспективи позапарламентських партій, які ще не мають такого негативу?
– Думаю, що перспективи величезні, бо за останніми опитуваннями, 67% населення взагалі не хочуть голосувати за парламентські партії. В Україні унікальна ситуація. Адже нормальна практика, це коли спершу формується владна коаліція, вона п’ять років працює, потім її змінює опозиція. В Україні ж цей процес замість десяти років пройшов за чотири. Політичні групи «коаліція» і «опозиція» двічі змінили одна одну. Але за цей час ситуація в Україні не поліпшилась, жодних законодавчих змін не зроблено. Я не буду перераховувати, що потрібно було зробити, але люди відчувають: рівень життя падає, перспектив не так багато, а в Україні нікому боротися з кризою ефективними методами. Результат – Україна опинилася на першому місці в світі за рівнем падіння економіки – 32%.
– Яка виборча система, на вашу думку, найоптимальніша для України, говорять про те, щоб повернути мажоритарну на місцеві вибори…
– Я вважаю, що незаконно було змінено систему влади в Україні, коли був поділ на законодавчу, виконавчу, судову влади .Сьогодні є влада і є опозиція, але ця опозиція не має ніяких прав, ніяких повноважень, жодної системи впливу, крім фізичного блокування на трибуні, коли лягають штабелями у сесійній залі Верховної Ради. В цій ситуації система влади не діє, вона призводить до поділу країни на дві частини і, головне, вона вилучила контроль за владою з боку народу. Клани, граючи в опозицію і коаліцію, усунули від впливу на процес громадян. Ніхто не говорить про закони, не дає їх на обговорення, не вважає за необхідне інформувати, які приймаються закони. Як у нас у міській раді Києва, коли приймаються рішення за номером. Ніхто навіть не каже, про що йде мова. Я вважаю, що система влади повинна бути в режимі поділу на законодавчу, виконавчу судову, а контроль за владою повинен буди в руках громадян.
Що ж стосується виборчої системи, то мажоритарна однозначно повинна бути на місцевих виборах, це підтримується громадянами. До речі, коли районні та обласні ради обираються за партійними списками, це суперечить Конституції, адже там сказано, що і районні, і обласні ради представляють територіальні громади.
Натомість вибори до Верховної Ради повинні проходити за відкритими партійними писками. Тому що управління в Україні є предметом колективної праці.
– Ви свого часу очолювали бюджетний комітет в парламенті. Ініціатива Тимошенко реформувати бюджетний кодекс є реальною, чи це політичний піар?
– Насправді це політичний піар. Тому що для зміни системи не треба було чіпати закон, досить було змінити постанову Кабміну, яка стосується розподілу грошей. Просто більше грошей давати районам. Це суцільна піар-економіка, і вона є шкідливою, бо зруйнує насправді нормальне фінансування територій. Один приклад: у нас є так званий транспортний збір, його намагалися збільшити, але він завжди залишався на місцях. Тепер породжено величезну проблему. Раніше транспортний збір розподілявся районами –відповідно до кількості доріг. Нині пропозиція Кабміну – залишати його за місцем реєстрації. Скільки у Львівській області районів? Двадцять? Районів 20, а пунктів реєстрації 6. І от у тих районах, де є пункти реєстрації, будуть гроші. Що робити іншим 14. Тобто таки «шапковий» підхід призводить до повного безглуздя. Думаю, що зміни не пройдуть, слід буде змінювати зміни, це суцільний піар…
– Чи можна ці зміни назвати підкупом місцевого самоврядування? У травні Кабмін збільшив оклади чиновникам місцевого самоврядування, а тепер хоче дати такі великі фінансові потоки на рівень села, селища, міста….
– Насправді жодні потоки нікуди не передаються. Просто ті ж самі гроші будуть йти тепер на місця. Збільшують кількість людей, які зможуть отримувати зарплату в органах місцевого самоврядування, і на це виділяється 700 мільйонів гривень. Це втричі більше, ніж на всі заходи, пов’язані з придбання ліків для онкохворих.
Що ж стосується грошей на місцях, то це безглуздя. Наприклад, є школи, які перебувають у підпорядкуванні районів, вони фінансуються з району, а до школи ходять діти 6-7 сіл. То що, в кожному селі буде невеличка частка грошей на утримання школи? Це ж вийде у семи няньок дитя без ока. Тому я це рішення розцінюю лише як хабар органам місцевого самоврядування. Як і іншу пропозицію – продовжити всупереч Конституції повноваження для представників органів місцевого самоврядування ще на рік, тобто, відкласти вибори. Це також хабар, тільки політичний, а то був економічний.
– Заступник голови Секретаріату Президента Шлапак, перебуваючи у Львові, сказав, що на 2010 рік в проекті бюджету немає коштів на захищені статі, немає з чого їх фінансувати. На вашу думку, цій ситуації можна зарадити?
– Я вважаю, що через бюджет йде розбазарювання коштів, він є непрозорим, значна частина грошей буде розподілятися виключно в ручному режимі за постановами Кабміну. Я цього не підтримувала і ніколи не підтримаю.
З іншого погляду, витрачати позики чи кошти від приватизації на те, щоб викупити у банкірів збанкрутілі банки, – це безглуздя. Такі банки повинні фінансуватися Нацбанком: під 1% на 15 років, гроші повертаються громадянам, банківська система працює. Нам не потрібна така кількість державних банків. Це просто спосіб державними грішми, народними грішми викупити збанкрутілі установи. 50 мільярдів гривень на це направляти – це безглуздя. Зверніть увагу: уряд намагається залучити у вигляді запозичень 47 мільярдів. Тобто, все, що залучать, витратять на банки, а борги повісять на український народ.
– На вашу думу, як подолати матеріальне розшарування, яке спостерігається в Україні. Середнього класу нема, є багаті, або дуже бідні?
– Економічна стратегія подолання давно прописана в світі. У Польщі, наприклад, всі, хто заробляє понад 150 тисяч доларів, платять більші податки. Хто менше, той і платить менше. Таким чином люди мають можливість перейти до середнього класу. Власне, у Польщі вважають, що середній клас – це той, хто заробляє в середньому 150 тисяч доларів.
У нас же сьогодні знущаються з підприємців, намагаються загнати в тінь. Досі не прийнято закон про зміну системи оподаткування. Все приймається на рівні декрету, який написав свого часу – 11 років тому – президент Кучма, декрету, який складається з одного аркуша. Це все, на що спромоглися посадовці!
Середній клас з’явиться тоді, коли він буде підтриманий. За такою системою нині працює Китай. Вони поставили питання про створення середнього забезпеченого громадянина і досить швидкими кроками до цього рухаються. В принципі, для України є можливості, але чому не працює ця система? Тому що надто велика концентрація ресурсів в державі, знищується малий та середній бізнес. Наприклад, приймається рішення що установи повинні отримувати гроші на охорону. А охоронна структура повинна мати відділення у всіх областях України. Тобто, це робиться під якусь конкретну структуру. Інші за таких умов не мають жодного шансу вижити, і це призводить до того, що в одних є все, в інших – нічого, навіть не залишається простору для нормального життя.
