Слухай онлайн
Cуспільство

Історія архієпископа Августина

Духовенство. Ми бачимо його представників на офіційних заходах, вони виголошують проповіді перед своїми вірянами, дають релігійні настанови, але всі вони – люди і у кожного своя історія. Які захоплення у цих людей і чим вони живуть? Гал-інфо розпочинає серію розповідей про життя духовенства Львівщини. Розпочинаємо з візиту до архієпископа Львівського і Галицького УПЦ Августина (Маркевича).

Одразу після недільного Богослужіння архієпископ прийняв нас у своїй резиденції. Довелося трохи зачекати, адже після Служби Божої архієпископ, зазвичай, спілкується із своєю паствою.


Владика Августин запрошує нас увійти до єпархіального управління. Маємо піст, отож архієпископ частує нас лише чаєм із медом. Для тих, хто не постить, як зазначив він, принесли цукерки. Далі екскурсія по резиденції, хоч, судячи із розмірів, це приміщення годі назвати резиденцією. Тут і прес-центр, і кабінет, і найцікавіше – кімната з особистими речами архієпископа. Для того, щоб оглянути всю цю величезну колекцію, замало було б і цілого дня.

Кабінет. На одній стіні світлини, де архієпископ під час різних зустрічей та подій. Позаду робочого столу та й на самому столі – ікони. На стелажі та на столі богослужбова література. Владика запалює лампадку над іконою. Пропонує пройти у наступну кімнату. Екскурсію проводить особисто.

Найперше, що впадає в очі, великий портрет Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Архієпископ Августин розповідає, що був його учнем у духовній семінарії та академії. З 1992 року Владика Августин став архієреєм Української православної Церкви.

«Непрості тоді були часи. Якби Блаженніший знав про те, яка тут боротьба велась… Але я колись був військовим, тому все витримав», - каже архієпископ Августин.

Уцій кімнаті зібрані всі особисті речі Владики. Богословська література, раритетні стародруки, великодні писанки, ляльки-мотанки, підсвічники. На стінах висить колекція зброї. Вона невелика, але подивитися є на що: тут і мечі, і арбалети.

«Ці всі речі – це подарунки. Я ціную ці подарунки- це вияв поваги», - каже архієпископ Августин. Під склом – державні та церковні нагороди архієпископа.

Як вже зазначав Владика, він є головним військовим духовним пастирем УПЦ. З 6 грудня 1996 року відповідальний за зв’язки КПЦ з МО, МВС та іншими військовими формуваннями України. З 1999 року – голова Синодального відділу УПЦ із взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Перебуваючи на цій посаді, 8 разів відвідав українських миротворців у гарячих точках, зокрема у Косово, та двічі був в Іраку. Довелося бувати з місією навіть в Африці.

Фото з особистого архіву архієпископа. Ірак. січень 2005 р.

Цікаво, що у 2007 та 2011 роках архієпископ Августин відвідав Антарктиду, двічі перетнув протоку Дрейка. Побував на станціях «Академік Вернадський» (Україна), «Беллінсгаузен» (Росія), китайській і польській станціях, а також на самому материку. Наприкінці березня 2011 року Владика вдруге відвідав Антарктиду, ставши першим священнослужителем, що відвідав континент. Під час останньої поїздки на українській науковій станції «Академік Вернадський» було освячено каплицю святого рівноапостольного князя Володимира, яка є найпівденнішою культовою спорудою у світі (Церква Святої Трійці на російській станції «Беллінсгаузен» та капличка святого Іоана Рильського на болгарській станції «Святий Климент Охридський» розміщені північніше).

Фото з особистого архіву архієпископа. Освячення каплиці на честь Рівноапостольного князя Володимира на антарктичній станції "Академік Вернадський". Березень 2011 р.

Проходимо повз стелажі із сувенірами. Увагу привертає шолом льотчика. «Це подарунок українських військових льотчиків. Ще є костюм до нього, але, самі бачите, місця не так багато, але він є. Шолом я спеціально поставив сюди, адже це приємна згадка», - показує його нам.


«Я відвідував не тільки українські авіаційні частини, а й закордонні, зокрема в Росії, США та Франції», - додає він.

Йдемо далі.«Тут подарункові годинники, від Ю. Тимошенко, від В. Путіна», – перебирає годинники, які лежать на полиці одного із стелажів.


На руці у Владики годинника не було.

Тут же, на стелажі, висить дивовижної краси ікона, яка одразу привертає увагу – образ Богородиці з немовлям виконаний на обгорілому дереві. «У Польщі є майстер, який пише ікони на уламках згорілих дерев’яних церков… Ця ікона написана в 2008 році на уламку згорілої православної церкви, що була у Польщі в місті Каманчі. На жаль, причини біди нам невідомі. Але в 2010 році на місці згорілої церкви вже освячували нову церкву, збудовану частково коштом ЄС. На освяченні були присутні представник влади, католицьке духовенство. Це дуже тішить, що нині маємо такі добрі стосунки між православними та римо-католиками Польщі. У Львові, до речі, теж між православними та римо-католиками склалися дружні взаємини. З греко-католиками, на жаль, не так. Іде постійне змагання, хто більший патріот», – розповідає архієпископ.


Чи не найбільша гордість Владики – це колекція моделей літаків. Їх у Августина близько – 50.

«Моделі літаків – це переважно чоловічі подарунки. Дарували їх і діти, які займаються в технічних гуртках, дарували й генерали-льотчики – з різних країн світу. Матеріальна вартість їх різна, але вони дорогі мені тим, що це подарунки від щирого серця. Сам я, чесно кажучи, нічого не купував, у мене всі колекції – це подарунки. Особисто я колись збирав марки ті, що приходили мені з листами із різних країн світу. На жаль, нині на це бракує часу», - розповідає архієпископ.

Також є моделі кораблів. Архієпископ розповідає, що йому доводилося навіть бувати напідводнихчовнах та стрибати з парашутом, а також, що він має чинну льотну книжку.

«Скільки б я міг би розповісти Вам цікавих історій із життя, але у Вас, напевне, мало часу», - каже Владика й веде нас далі.

В цій же кімнаті колекція монет. Найцінніша серед них – це римська лепта, найменша монета Римської імперії. Як написано у Святому Письмі, саме таку лепту бідна вдова подала Христу, і він визнав її дар найціннішим, адже вона віддала останнє.

«Монети я теж не збирав. Колекція склалася із того, що Бог мені посилав, що траплялося в моєму житті. Тут монети з різних країн світу, але найбільш для мене цінна – це лепта бідної вдови. Це найменша монета того часу, якою користувалися в часи життя Ісуса Христа. Лепта – це останній гріш, який мало чого вартий, але перед Богом ця пожертва дуже ціннісна, адже це останнє, що вдова віддала Спасителю», - розповів Владика, тримаючи на пальці крихітну монетку.

Нижче розміщена колекція камінців із різних куточків світу. За словами Августина, ця колекція теж зібрана з допомоги друзів, священників, вірян. Тут є камінь із святої гори Афон.

«Мені доводилося там кілька разів бувати. Шкода що туди жінок не впускають, щоб подивитися. Це важко передати словами… Там панує така боголюбива, благодатна атмосфера, яку не можливо висловити. Усі афонські монахи та паломники цілий рік регулярно моляться протягом доби, у тому числі, з третьої ночі до сьомої ранку. Це дуже складно насправді навчитися перебороти своє ранкове розслаблення і найсолодший ранковий сон. А там так і є!», - розповідає Владика

Запрошує нас у наступну кімнату, де чисто та охайно, в кутку камін, який створює атмосферу затишку. Біля каміну – сніп пшениці, обв’язаний жовто-блакитною стрічкою.

«Це сніп з Донецької області. Бачите, попри поширену думку, в Донецьку не лише вугілля, але й гарна пшениця родить», - посміхається Владика.

По середині невеличкої кімнати стіл, на ньому розкладені сотні світлин. «Це все мої фото. Ілюстрації життя, з різних подій та різних країн, де мені доводилося бувати. Їх саме почали сортувати», - запрошує увійти.


З одного боку, стіна біля каміну завішана колекцією розписаних тарілок. З іншого, – ікони святих. Архієпископ показуючи нам два старовинні образи, каже, що мав за велику честь особисто брати участь у їх реставрації. Ще один цікавий експонат в колекції Владики Августина - подарунок брата. Це – рідкісне зображення Адама після гріхопадіння.

«Зверніть увагу на те, що Адам тут зображений з бородою. Як правило, Адама та Єву зображають молодими, а це зображення вже старого чоловіка, який переосмислює свій вчинок, живучи на землі. І, очевидно, він прожив не одну сотню років», - посміхається Владика.

Нашу увагу привертає колекція тарілок, просимо, щоб Архієпископ розповів нам щось про те, як всі ці експонати, а їх там більше як сотня, опинилися у нього.


«Єдине, що я інколи купував – це тарілки. Якщо мені не дарували тарілку з країни, в яку я приїздив, то я йшов і купувати», – розповів Владика Августин.

На стіні й справді зібрана колекція тарілок із усього світу, починаючи від Фолклендських островів і закінчуючи експонатами з Чилі, Аргентини, Святої землі, Камчатки, Ефіопії та з Південної Африки.

Архієпископ Августин розповів нам історію, як він вирішив випробувати себе у ролі шахтаря. «Я вперше побував у шахті у Соснівці, на глибині 500 метрів. Коли вибрався звідти, то сказав: Перед тим, як балотуватися в депутати, призначати губернатора чи на інші посади у державні, треба, щоб ця людина хоча б два дні в шахті посиділа. Шахтарі заперечують: «Ні, Владико, кілька тижнів». А я їм відказую: «Ні, хоча б два дні». (Сміється) Щоб кожен знав, який це важкий труд. Уявіть собі ризик, коли ти починаєш свердлити, а біля тебе падає шмат вугілля. Я це бачив. Люди щодня ризикують життям, а їх праця належно не цінується», - зазначив Августин.

Фото з особистого архіву архієпископа. В шахті "Надія".

Рухаємося далі, наче в музеї, роззираючись довкола. Владика показує портрет Михайла Грушевського. «А ви знаєте, що цей храм і ці покої будував Михайло Грушевський?», - запитує у нас архієпископ. «Так, саме він будував. Мало хто про це знає», - каже Владика.

Стосовно єпархії, Августин розповів про один загадковий факт. Виявляється, з книги записів православної церкви (Святогеоргієвський храм на вул. Короленка у Львові, - ред) хтось вирвав кілька сторінок. Книгу вели з 1901 року. «Є свідчення, що у 1915 році до Львова приїздив російський імператор Микола Романов і залишив запис у цій книзі. (Владика розгортає книгу та показує записи та склеєний розрив). Дивно, що запис з 1914 року присутній, а далі книга склеєна і наступний запис лише від 1917 року. Чому так зробили – не знаю. Можливо, польської влади боялися…».

Архієпископ розповідає, що проходив службу в навчальному залізничному полку, здобув там професію старшини-моториста суден річкового та озерного флоту. Але оскільки закінчував медучилище, то пізніше став старшим фельдшером окремого понтонного залізничного батальйону, згодом закінчував курси офіцерів СЦБ і зв’язку залізничного транспорту, має також спеціальність помічника військового коменданта залізничних станцій. Від військової служби залишилася й тяга до літаків.

«Самому навіть доводилось бувати за штурвалом, - розповідає Владика. - Я задоволений, що в моєму житті була армійська служба, армія мені багато чого дала, але в кожної людини своє покликання. Згодом навчався в духовній семінарії, а відтак, і в академії, нею на той час керував Блаженніший митрополит Київський Володимир, який нині є очільником Української Православної Церкви. Майже всі наші студенти мали досвід служби в армії. Згодом служба в армії згодилася мені у капеланстві», – розповів архієпископ.


Фото з особистого архіву архієпископа.

Він переконаний, що бути священиком – це покликання. Розповів, що йому дуже подобалась медицина, займався живописом, два роки навчався іконопису, займався радіосправою, навіть власноруч збирав радіоприймачі у старших класах школи.

«Я сьогодні намагаюсь пояснити молодим хлопцям, що в семінарію йдуть не тому, що батько священик, а тому, що таке веління серця і це твоє покликання», – каже Архієпископ Августин.

Спілкуватися з архієпископом дуже просто. Перед візитом ми чули багато різних думок, аленатомість побачили дуже енергійного та абсолютно відкритого до спілкування чоловіка, який демократично поставився до наших фотозйомок та розпитувань. На завершення вирішили поцікавитися у Архієпископа, що він думає про розкіш в житті духовенства.

«Це мені нагадало, як кілька років тому, випадково, в іншій країні, я почув прямий ефір за участі двох протестантських проповідників.Вони почали приводити приклад, що у одного ієрарха дуже дорогий годинник, а інший ієрарх, Царство йому Небесне, патріарх Сербський Павел їздив до собору трамваєм. І вони дійшли висновку, що і одне, й інше – це крайнощі. З одного боку, є сан, а тому повинен бути рівень, але з іншого боку, – все повинно бути логічно і пов’язано із загальним рівнем життя народу. Правим є Блаженніший Митрополит Володимир, коли каже, що священик на парафії повинен мати зарплату відповідну до середнього рівня в регіоні. Але якщо такий час, коли сама країна бідна, то є нелогічним коли священик багатший за вчителя чи за лікаря. Найперше, треба мати здоровий глузд та совість. Все повинне бути по-людськи. Для мене позиція номер один: як це сприймається в світлі Євангелії. Позиція номер два: як це сприймають віруючі і народ нецерковний. Коли віруючі не сприймають, а народ нецерковний дорікає, тоді треба це взяти до уваги, навіщо людей вводити у спокусу. Я думаю про це не слід соромитись говорити, тільки щоб це не булозловтіхою», - сказав архієпископ Августин.

Анна Новик.

Фото Сергія Бобри.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...