У зв’язку з пандемією та з темпами зростання інфікованих, в Україні продовжили карантин ще на місяць – він триватиме до 24 квітня. Враховуючи до того ще й надзвичайний стан в країні, то й у самому Львові зачинили все: починаючи від піцерії, закінчуючи закладами мистецтва.
Аби не сумувати Гал-інфо увірвалось у будні акторів, співака, письменниці та режисера, аби дізнатись, як творчі люди дають собі раду сьогодні та чи вдається їм всидіти на місці, дотримуючись карантину.
- У коментарі Гал-інфо актор Театру ім. Марії Заньковецької Олександр Норчук розповів, що без вистав йому «тоскно». Та, щоб не сумувати він вдома з сім’єю читає книжки, дивиться фільми та збирає складанку («пуцли», «пазли»). Останнє, за словами актора, допомагає активізувати мозок та й загалом відволіктись від поганих думок.
«Ми – люди мистецтва звикли до публічності, тобто до постійного зв’язку з глядачами. Ми звикли до адреналіну, який відчуваємо щоразу, коли виходимо на сцену. Тож, зараз, коли через режим карантину в час пандемії ми цього позбулись, то маємо чудову нагоду переосмислити життя.
На щастя, у Львові живуть свідомі громадяни, які дотримуються режиму карантину. Тож, зичу кожному міцного здоров’я. І до зустрічі в Театрі», – зазначив Олександр Норчук.
- А ось його колега актор та режисер Театру ім. Марії Заньковецької Орест Огородник поїхав з сім’єю світ за очі від міської метушні. Сьогодні він єднається з природою та родиною. Тому переконаний у тому, що карантин – «у жодному випадку не можна назвати бездіяльним або часом простою».
«Враховуючи насичені графіки людей творчих професій, та й певно, що в інших теж так, що через роботу залишається замало часу на рідних та близьких. Наприклад, мої батьки живуть далеко від нас, тому раніше якось не було як навідатись у гості. А от зараз випала чудова нагода загостювати у них цілою сім’єю. І батьки раді, що нарешті побачили онуків, і водночас ми втішені, що зустрілись. Більш того, ось щойно повернулись з прогулянки лісом, де збирали березовий сік. (На диво багато кліщів, тож будьте обережні!!)
Тому це й час у жодному випадку не можна назвати бездіяльним або часом простою.
Я зайнятий зараз не тільки у соціальній сфері, а й у духовній та професійній. Якщо говорити про мене не тільки як про актора і режисера, а й як про автора п’єс, то зокрема тепер, я маю можливість зайнятись цими творами, які у мене наразі ще у стадії розробки. Тож, ось так я сьогодні себе реалізовую у літературній творчості.
На жаль, є й усім відома сумна сторона режиму карантину. Наприклад, у нас призупинилась підготовка до нової постановки. До того ж, враховуючи усі обставини, ми вимушені використовувати якусь частину своєї відпустки, яка могла б стати нам у нагоді влітку.
Хоча з іншої сторони, можливо, зараз ми отримали шанс привезти всі справи та думки до ладу…?
У світі триває війна з коронавірусом, а ми знаємо, коли говорять гармати, тоді музи мовчать. Тож, я наполегливо закликаю наших глядачів дотримуватись правил та рекомендацій ВООЗ, аби не наразити себе та близьких на небезпеку. Сьогодні, як ніколи, все у наших руках – як у прямому, так і у переносному значені», – розповів Орест Огородник.
- У коментарі Гал-інфо акторка Театру ім. Марії Заньковецької, директорка та художня керівниця Львівського молодіжного театру "Melpomena" Анна Матійченко розповіла, що для неї театр – це улюблена робота, яка займала і займає ледве не все життя, тому сьогодні без неї тяжко.
«Під час карантину я відпочиваю, дивлюсь гарні фільми, переглядаю онлайн-вистави. Також проводжу заняття в студії "Melpomena", де займаюсь з учнями акторською майстерністю.
Та понад все мрію повернутись на сцену. Я вже так скучила за колегами, виставами та глядачами. Вже так хочу почути оплески глядачів. Сьогодні мені цього дуже бракує».
Також Анна Матійченко висловила думку про те, що вірус кинув нам виклик і ще один привід задуматись над тим, де ми є сьогодні і куди рухаємось.
«Маємо нагоду подумати про те, які професії будуть необхідні нам завтра, а які підуть в небуття; що відмирає, а що натомість оживе з новою силою. Дуже хочу, аби якомога скоріше закінчився карантин. А принагідно вітаю всіх – і глядачів, і акторів – з Днем Театру, який ми з колегами святкували учора, 27 березня. Міцного здоров’я нам усім!».
- Сумує за театральним життям і акторка Львівського молодіжного театру "Melpomena" Маргарита Білик. Дівчина переконана, що карантин – це не привід розслаблятись та опускати руки, карантин – це ще одна нагода переосмислити своє «Я».
«Життя без театру – жахливе. Страшенно сумую за цією мистецькою атмосферою. Направду, важко дати собі раду в чотирьох стінах, без живого спілкування. Водночас, такі обставини вчергове підтверджують, що театр для мене – це невід’ємна складова життя, адже він допомагає мені відчувати життя і відчувати себе живою.
Акторка розповіла, що займає думки корисною інформацією.
«Прокачую скіли, стараюсь з максимальною користю провести час карантину. А ще завантажую до голови приємні враження від прочитання книг та переглядів фільмів. Намагаюсь надихатись від кожної дрібнички. Ось, до прикладу, зараз ви мене застали за обробкою музики, аранжую пісні. Це мій звичний стан – часто проводжу багато часу за музичними інструментами.
Також виконую фізичні вправи, аби не втратити форму. Думаю, що кожен з цих пунктиків важливий, аби після виходу з карантину – ми не відчували емоційне вигорання», – розповіла Маргарита Білик.
Також Маргарита Білик поділилась своїми роздумами про «кібер-святкування» Дня театру та загалом про роль, місце та долю.
«Шкода, що цьогорічний День театру ми святкуватимемо вдома або в режимі онлайн. Це підштовхує нас до думки про те, наскільки для нас цінне живе спілкування, відчуття дотиків та поглядів – вдихнути знову життя на повну.
Театр – це важливий інструмент, який допомагає достукатись до людської свідомості. Тому театр переможе. Проте, у якій формі – питання залишається відкрите».
- Колега Маргарити акторка Львівського молодіжного театру "Melpomena" Ольга Леньо розповіла Гал-інфо свій рецепт щастя під час самоізоляції.
«На карантині творчій особистості треба черпати енергію та натхнення з тих джерел, які доступні. До прикладу, можна медитувати, слухати заспокійливу музику, впускати в мізки свіже повітря, робити щось таке, що збудить нейрони. Важливо засинати та прокидатись з позитивними думками. А ще танцювати під улюблену музику».
- Як рятуватися від нудьги на карантині знає і акторка Львівського молодіжного театру "Melpomena" Юлія-Анна Химчук. Мисткиня переконана, що хобі та кохання – роблять людину надщасливою, а відчуваючи себе в гармонії зі світом тобі всі море по коліно.
«Театр – то любов! Але сказати, що без нього життя не існує – це неправда. Існує, просто нещасливе. Для мене театр – це любов з першого погляду, це мій маленький Всесвіт. Це місце, в якому поруч тебе неймовірно глибокі, цікаві та особливі люди.
Чи сумую я на карантині за театром – звісно. Але може не так за сценою, як за процесом репетицій, спілкуванням і навчанням. Коли «народжується» п‘єса, а саме таке слово досить точне, щоб пояснити процес репетицій, всі актори стають однією родиною. Не завжди дуже міцною, часом з непорозуміннями чи сварками, але справжньою родиною, про яку кажуть, якщо що – вона прикриє. Я люблю такі процеси народження п‘єс найбільше. Люблю людей з якими працюю, і саме цього зараз дуже не вистачає!
Як я рятуюся на карантині? Все просто – роблю улюблені справи. Читаю книги, вчу ролі, проходжу майстер-класи у великих людей кіно, сама дещо пишу, займаюсь фітнесом, йогою та приділяю час коханому. Мені здається, що будь-що подолати просто, якщо бути і відчувати себе щасливою. І такою мене роблять такі прості речі, як кохані люди та справи, що захоплюють».
- Яке воно - життя без театру розповіла акторка Львівського молодіжного театру "Melpomena" Віра Проців.
«Воно існує, але з відчуттям, наче від тебе відірвали шматок тебе... Особливо, як це у моєму випадку, якщо це улюблена справа. Уявіть, що ви не можете займатись тим, що робить вас щасливим... Не надто приємні відчуття, часом і дихати важко (звичайно, в переносному значенні) і хочеться стати бунтівником (та свідомість бере гору). Проте оптимізм живий і нікуди не зникає! Зустріч в театрі не за горами!
Як творча людина дає собі раду на карантині? З'явився час перечитати і передивитися те, що може тебе прокачати. Можна покопатись у своїх думках, щоб знайти гармонію з собою. Можна структурувати, наскільки це можливо для неструктуровних за природою людей, свої ідеї, бажання, скласти список того, що робитимеш, коли з'явиться змога.
Якщо коротко, то реально націлюєшся на власну прокачку. Правда, довго утримувати все в собі буде неможливим, настане момент, коли ууух, як треба буде вилити назовні всі ті ідеї, дослідження, спостереження. Прийдемо до гіперперегрузу розуму, якщо реалізації не буде. Ми – актори – такі емоційні люди.
Що робити, аби не знудитись? Задати собі питання: що я хочу? І з усього перерахованого обирати ті пункти, які можна за цих умов виконати. Головне, роботи собі в кайф. Якщо хочеться цілий день провалятись в ліжку, дати собі змогу це зробити. Важливо себе чути і розуміти. Це дасть заряд для подальших справ, навіть зарядить до того часу, коли обмежень не буде. А там вже...на повну!
А з нагоди дня Театру хочу запевнити усіх, що Театру бути! Він завжди був, є і буде, адже тільки у ньому є змога торкнутись до живих, реальних емоцій. Театр нічим не замінити. Любий Глядачу, відправ краплинку своєї позитивної енергії в космос, щоб той поділився з нами усіма цим зарядом! Творимо наш енергетичний клубочок».
- А ось на соліста Львівської національної опери Володимира Шинкаренка режим карантину повипливав по-особливому, наштовхнувши на філософські роздуми.
«Для початку потрібно запитати у себе, що таке Театр? Для чого він потрібен людині? І, мабуть, найголовніше: що є людина? Чи є людиною те, про що ми говоримо у «науковому» плані про неї, як про примата, ссавця, як "написано" у деяких книжках, і як деколи трактують себе певні особи? Примат означає ссавець — як «написано» в книжках. Ось це справжнє торжество дарвінізму… Звичайно, ніхто не має нічого проти дарвінізму як такого, але чи особисто Людині має бути цього твердження достатньо?
Справа не в тому, що потрібно відмовитися бути в цій чудовій команді живих істот, яка до своїх ланів включає і ссавців, — а в тому, що тоді я не розумію самого себе.
Що означає «ссавець»? Це слово досить специфічно відбиває нашу «сутність»: попоїв, попоспав і …помер! Якщо чесно, то виглядає вбого. І коли розумієш це, то зіштовхуєшся з необхідністю в переосмисленні цих речей, потрібно придивитися: можливо, людина має якісь інші підстави існування, окрім фізіологічно-соціальних, наче ми зробилися людьми, бо працювали, для того щоб прогодуватися, і так далі.. Як бачимо, як звідси виразно промовляють «ссавці»?
Якщо зазирнути в історію появи людей на Землі, серйозно звернутися, наприклад, до знахідок Луїса Лікі та його наукових нащадків, поглянути передусім на те, чим займалася «мавпа», коли стала людиною, — тоді відкриємо для себе, наприклад, вражаючий факт. Виявляється, що флейта і людина майже одного віку, бо з цим же віком у печері «Trois freres» у Франції археологи знаходять навіть геніальні малюнки — вони досі збереглися і свідчать: у розумінні сутності людини треба йти від того, коли вона почала сприймати прекрасне.
Людина сприймає світ і себе так, ніби творить усе це, причому творить свідомо, і чим більш усвідомлено, тим більше вона людина. Щодо тварин – це відбувається лише підсвідомо, і якщо вона і «творить» щось, то тільки задля «свого продовження» — щоби зберегти свою «лінію життя».
Театральне мистецтво — це підтримка Людства (у достеменно величному та повноцінному значенні цього слова) у їхньому психофізичному розвитку, усвідомленні себе, формуванні особистості та ставленні молоді до важливих процесів у суспільстві, у державі й навколишньому світі.
Театр рівноцінно необхідний як для актора, так і для глядача, тут відбувається самобутня реальність, бо діють живі люди, об’єкти, фігури, що безпосередньо доторкаються до людських душ, вселяють естетику, а вона, у свою чергу, породжує етику, загальний рівень культури, якої так не вистачає в українському житті.
Через карантин, оголошений в зв’язку з пандемією коронавірусу, в Україні заборонені масові заходи. Найперше це вплинуло на концертні зали та театри, які змушені запроваджувати нові форми діяльності. Частина світових закладів культури викладають у відкритий доступ в мережі трансляції своїх концертів та вистав. На щастя, і для улюблених глядачів Львівської Опери є можливість переглянути і насолодитися виставами онлайн, зокрема актуальною програмою розвитку Львівської Національної Опери “УКРАЇНСЬКИЙ ПРОРИВ” Василя Вовкуна, де є творчий прорив із залученням талановитої молоді українського оперного мистецтва у європейський контекст з його різноманітними формами і стилями, викликами і провокаціями. "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОРИВ" – це вихід з театру-музею, в якому завмер світ і відсутні будь-які живі рефлексії.
Карантин за жодних обставин не стане на заваді для творчої, креативної особистості. Кожній людині час карантину має дати нагоду краще пізнавати себе, відсторонившись від себе – поглянути на себе, як на зовнішнє явище. Це чудова можливість займатися самоосвітою. Аби не знудитися є маленька, але дуже важлива порада, потрібно робити лише те, що цікаво. Хтось запитає: а де ж я візьму ту цікавість? Відповідь проста: зробити її самостійно!
Усі прекрасно знають, що не можна не цікавитися коханою людиною. Але також помічаємо, що іноді коханий або кохана наче обридає. Дивишся на нього чи на неї — і ніби любиш, але… обрид, і все. Це відчуття підсвідоме, і його можна назвати дуже простим терміном, як адаптація, тобто, звикання аж до такої міри, що не помічаєш. Цікаво, чи не так? А не помічаєш — отже, не викликається справжній, живий, органічний інтерес — і тоді нудьгуємо з тією улюбленою людиною. Люблю все ж таки, а нудьгую, бо в той момент не відчуваю чогось справжнього.
То ж не допускаймо до вигорання наш життєвий інтерес від наших улюблених людей та справ. В нагоді стане вивчення іноземних мов, читання різноманітної літератури, намагатися замінювати розумову працю фізичною. Обов'язково перемикатися з одного виду діяльності на інший в той самий момент, коли нам буде нетерпимо гаряче від цікавості. Запалюймо серця і з любов'ю будуймо нашу рідну Країну».
- І на десерт Гал-інфо для своїх читачів поспілкувалось зі знаною львівською казкаркою, провідною редакторкою театру ім. М. Заньковецької, кандидаткою наук із соціальних комунікацій Лесею Кічурою.
«Мені годі уявити своє життя без театру, адже провела у ньому понад 16 років. Відразу після закінчення університету прийшла сюди на роботу, це було в далекому 2004 році і от… промайнуло 16 років… Це ж практично половина свідомого життя! За цей я народила двійко дітей, здобула вчене звання кандидат наук, понад 7 років викладала в національному університеті ім. Івана Франка, вела як головний редактор декілька всеукраїнських видань та започаткувала власний соціально-книжковий проєкт… але театр у моєму житті був на першому місці!
Всі ці роки для мене театр – це магія! Магія умінь людської особистості володіти тілом, голосом, рухами, мімікою. Коли ти читаєш спершу п’єсу, балакаєш із режисером, аби зрозуміти його рішення цього твору на сцені, а потім, відвідуючи щоденні репетиції, помічаєш, як маленькі мізансцени та монологи зростаються в єдине цілісне театральне полотно – це неймовірне відчуття.
З роками ти помічаєш як кристалізуються акторські таланти, як змінюються самі персонажі у кожного виконавця. Ти бачиш як кожен актор «обростає» своїми «театральними фішками» – голос, міміка, пластика – усе це неймовірно важить в акторській професії. Ти помічаєш, що, вчорашні випускники факультету акторської майстерності перевтілюються у сміливих та відкритих героїв на сцені… і неодмінно навчаєшся у них – показувати себе, виступати перед публікою, не боятися аудиторії.
Щороку ми дуже яскраво відзначали Міжнародний день театру у колі заньківчанської родини. Це були веселі концерти та святкові дійства. Капустяники – це взагалі окрема тема акторської майстерності, адже на нього мріяли потрапити усі-усі, хто любить наш театр і це дійство не мало жодного повторення! Тож пропустити вручення «Оскара по-заньківчанськи» не міг собі дозволити жоден справжній поціновував театрального мистецтва. Звісно, цьогоріч карантин, на жаль, наклав свій відбиток. Та театр живе і має великі плани на майбутнє. Тішимося з того, що нарівні з іншими театрами України у соцмережах маємо нагоду викладати відео-версії своїх вистав, які були дуже популярними серед сотень глядачів, а зараз уже списані. Маємо до перегляду також вистави із актуального репертуару.
Працюючи дистанційно під час карантину я активно проглядаю, прочитую та прослуховую всі театральні групи, сайти та сторінки. Попри карантин та продовження його терміну, пам’ятаймо – надворі весна… і все погане неодмінно завершиться, а вже тоді театр дивуватиме вас тим, на втілення чого саме зараз приходять креативні ідеї!».
Команда Гал-інфо приєднується до усіх побажань львівських митців і закликає мити руки та сидіти вдома.
- Додамо, що стала відома статистика щодо захворюваності на коронавірус у Львові станом на ранок 08:00 28 березня. Відповідна інфографіка з'явилась на телеграм-каналі "Львів vs Коронавірус".
Львів vs Коронавірус: статистика станом на ранок 28 березня
У Львівській області підтвердили вже 5 випадків захворювання на COVID-19
