Нещодавно Руслана звернулась до усіх небайдужих дати свої рецепти виходу із суспільно-політичної кризи. І небайдужі відгукнулись, даючи на гора пункти плану національного порозуміння та порятунку.
Дозвольте, панове, й мені вкинути п’ять копійок до загальної скарбнички варіантів розвитку подій.
Цілком очевидно, що громада Майдану (у найширшому розумінні цього слова) практично не має важелів впливу на цю владу. Можна, звісно, говорити про силу духу й про велику підтримку церкви правильних вимог простих людей, про формування нової нерадянської нації... Усе це так. Але й також варто констатувати, що влада залишається незворушною навіть до найбільших проявів духу!
Звісно, це є очевидним для багатьох. А ще очевидним є те, що протистояння може мати непередбачуваний розвиток. Тобто передбачуваний, але майже ніким не бажаний. Очевидно, розуміє це й президент. Це здається єдине, що змушує його йти хоч на якийсь діалог з опозицією. Не вірите? Придивіться уважніше, він такі кроки робить:
– троє «халатних» керівників, які «допустили» «перевищення» сили, звільнені й під слідством;
- президент послабив віжки силовиків – кільком затриманим змінили запобіжні заходи на більш людяні,
- «форматування» уряду як м’яка поступка опозиції уже почалось,
- заклики спікера парламенту до «ретельної» процедури прийняття бюджету натякає, що ПР готова поступитись частиною бюджетних видатків.
Усе це і є кілька кроків президента на зустріч людям. Хоч як недолуго ці кроки виглядають, все ж їх не варто ігнорувати. Бо ж, гарант може собі дозволити навіть цього не робити. Чому? Ви бачили зазомбованих прихильників «Антимайдану»? А це і є велика частина наших співвітчизників. Вони легітимізують не тільки владу, але й застосування сили.
Звичайно, кроки до розв’язання протистояння зі сторони саме президента вписуються у нормальну логіку вчинків нормальної влади, бо саме у його руках ключі від усіх мирних розв’язків. Не забуваймо, що Майдан виник через недолугі дії влади як у площині економічних та геополітичних прорахунків, так й у площині застосування сили.
Зрештою, Майдан як мирний протест, незаважаючи на усі його гасла, пропонує президентові дієві та законні механізми, які у таких ситуаціях на 100% були б задіяні в демократичних державах – відставка уряду та перевибори.
Але й опозиції треба бути більш відповідальною: фальстарт відставки уряду Азарова робить ведмежу послугу у справі політичного консенсусу й ще більше загострює ситуацію. Ну скажіть, будь ласка, навіщо виносити питання про відставку уряду, не маючи певності, що ця відставка буде підтримана більшістю голосів? Навіщо давати 48-годинний ультиматум президентові, не маючи дієвих механізмів його виконання.
Навпаки, якщо порозуміння є ціллю, опозиції варто ширше задіювати неформальні важелі впливу, як на президента, так і на його оточення, а відтак - досягнути хоча б ситуативної більшості у ВР й спробувати збільшити повноваження парламенту у частині контролю прокуратури та силових відомств, виборчого процесу, витрачання бюджетних коштів.
А ще юридичний та інформаційний супровід справ про побиття мирних мешканців (бо ж у ту злощасну ніч 30 били не тільки протестувальників, але й перехожих). Переконуйте людей подавати позовні заяви!
Але усе це актуальне за умови, що порозуміння є ціллю… Однак доводиться з сумом констатувати, що скоріше верблюд пройде крізь вушко голки…
Роман Веселовський.
Фото - Liga.net
