Слухай онлайн
Політика

Коронавірус, економіка, влада – формула "української кризи"?

Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули інтерв’ю Зеленського західним ЗМІ, поглиблення економічної та коронавірусної загроз та безплідні спроби досягти мирного прогресу на Донбасі.

Інтерв’ю для Guardian та Bloomberg як екскурсія в свідомість Зе

Заміна уряду Гончарука на уряд Шмигаля породила деякі сумніви щодо Зеленського в деяких західних еліт. І мова не лише про «зачистку соросят» (до яких на цьому тижні додався і творець ProZorro Стародубцев, що втратив посаду голови Нацагентства з питань держслужби), але й про невизначеність політики щодо олігархів та МВФ, до прикладу. Відповісти на ці сумніви Зе вирішив у інтерв’ю The Guardian та Bloomberg. У підсумку важливі сигнали отримали не лише Західні еліти, але й усі українці. Виділяю декілька важливих моментів. Окрім аналітичної якості самих матеріалів і, як на мене, нічим не обгрунтованого цькування Зе і Мендель за зроблені журналістами фото.

По-перше, як видається, Зеленський все більше приростає до традицій влади і все більше забуває свою місію з радикального руйнування старої системи влади. Відсутність навіть мінімальних змін у його офісах та на Банковій – лише один з індикаторів. Зе переконує себе, або хтось переконує його, що бути «старим надутим політиком» безальтернативно і ніяк не можна бути хоч трохи «Голобородьком». Хоча від нього очікували «Голобородька». Те, що він звикає до влади по-старому – це найбільша загроза. Бо стара влада – це пусті слова, омана і пропаганда. Без відчутних результатів. А ми хочемо саме результатів.

По-друге, Зеленський позбувається багатьох ілюзій. Щодо легкості вирішення внутрішніх проблем, які з’являються як «прищі у 18-річного хлопця» та «всюди діри, і руками і ногами ти намагаєшся їх закрити. Ось як ми живемо. Ми затикаємо діри. Але ми не тонемо». Насправді ж тонемо, а під впливом вірусів та економічних колапсів це ще легше. Доживають останнє ілюзії щодо управління державою некорумпованими друзями і словами, без професіоналів і без стратегії дій. Одного Зе виявилось мало, бо потрібні тисячі Зе.

І щодо можливості досягнення вигідного Україні миру з російським агресором ілюзії теж гинуть з швидкістю світла. Заяви про дедлайн в один рік для мирного врегулювання щодо Донбасу – це ніщо інше як повернення Зе до реальності, де помирають його ілюзії щодо Путіна, Заходу та міжнародної політики загалом. Усім давно було зрозуміло, що перспективи план А не має, хоча до нього нас намагаються примусити, що Путін, що Меркель з Макроном. Пора йти до Б, В, … Справді, «ніхто не знав, як буде виглядати президентство Зеленського, в тому числі люди, які проголосували за нього». Не знаємо це сьогодні ані ми, ані сам Зеленський. Ми досі не знаємо що таке Зе-режим.

По-третє, Зеленський так і не позначив жодного кроку в сторону найважливішої для країни реформи – деолігархізації. Замість відповідальності та умов для еміграції олігархів залишаються марні надії про можливість з ними домовитись. «Я хочу, щоб у них були ролі, але не головні». Такого не буде. Хребет олігархічної системи або буде зломлений, або олігархічна система знову переможе. Цю систему можна лише знищити. Її неможливо тримати на короткому повідку, вона не може бути ефективною і корисною, її неможливо зафарбувати. Це яскраво доводить і, як кажуть, олігархічний уряд Гончарука, і олігархічний уряд Шмигаля. Своїми заявами про «олігархи не впливають на уряд» він виставляє себе несерйозним. Як і заявою, що в нас ніби-то найкращі кадри країни працюють лише в олігархів, хоча дехто не шукав. Олігархів не треба вішати навіть у президентських жартах. Їх потрібно позбавляти незаконних активів, обмежувати монополії, створювати нестерпні умови для олігархічних впливів у політиці та медіа. І спиратись у війні з ними на народ. Бо будь-які договорняки з ними одразу зроблять президента зрадником. Так, «всі тоталітарні режими закінчуються однаково». І російські, і українські. Так, «якщо ви продовжите затягувати пружину, в якийсь момент вона зламається». І ця пружина – це і податки, і земля, і олігархи, і перехід різних «червоних ліній». Пружини є і в суспільстві, і у західних партнерів. І час Зе швидко спливає. А сигнали поки так собі.

Поки що головне і єдине досягнення Зеленського перед його виборцями, що він зробив неможливим другий президентський термін Порошенка і що зробив неможливим потрапляння до парламенту більшості старих політиків. Малий список досягнень з огляду на значний термін перебування у владі. Тим більше, від стилю, спадку та навіть кадрів Порошенка Зе так і не позбавився. Далі олігархічні торги за посади, далі кулуарні домовленості, далі намагання видати бажане за дійсне, далі спроба бути розумнішим за народну інтуїцію, далі плідна співпраця з Аваковим, що виражається у черговому спільному публічному заході (щодо запуску системи відеофіксації порушень на дорозі). Чергову судову реформу вже нової влади частково скасовує Конституційний суд.

Справа тепер не в тому, що новий міністр спорту фігурує у справі про мільйонні розкрадання. І не в тому, що ніби-то «зачищені соросята» почали послідовно повертатись, але вже на нові/старі посади в уряді та в Офісі президента («послідовне» призначення екс-міністерки соціальної політики уряду Гончарука заступницею Єрмака). І навіть не в тому, що керівником міністерства енергетики став екс-менеджер «ДТЕК» Ахметова. Це вже давно не дивує. Складається враження, що в Україні нема ані влади, ані опозиції. Бо справжня влада завжди має власну суб’єктну суверенну реформітську стратегію. А раз у влади такої стратегії нема, то і опозиції нема, бо їм нема чому опонувати. Так і живемо: ані альтернативних політиків, ані альтернативних масових суспільних запитів. Бардак і хаос. А потім здивування чому країна в умовах зовнішнього управління чи шантажу.

Коронавірус, економіка, енергетика – формула «української кризи»?

Коронавірус, світова економічна-криза через медичні та торгівельні фактори, стрибкоподібні аномалії на світових енергетичних ринках, що помножені на українську політичну нестабільність, ускладнення відносин влади з народом та МВФ? Можна лише здогадатись що буде, якщо все у підсумку «бомбане» щодо України. А хто у владі над цим усім думає? І чи думає якісно та системно? Відправити Скалецьку у обсервацію – явно не системне рішення. Ми досі не побачили реальної стратегії протидії ані економічним, ані медичним загрозам.

Коронавірус у купі з економічними, енергетичними та валютними «гойдалками» посилює залежність України від необхідності траншу МВФ. Що створює для Фонду можливість висувати додаткові вимоги окрім прийняття «антиколомойського законопроекту», законопроекту про ринок землі та підвищення тарифів. А це все може мати не лише серйозні політичні наслідки для рейтинги влади, але й для зміни конструкції влади. Зрозуміло, що прийняття «банківського законопроекту» закріпить розкол між Зеленським і Коломойським, що запустить якісно нову владну, урядову та загальнополітичну кризу. І відмова від урядових премій тоді нікого не врятує. Тоді буде ще одна хвиля ротацій. І все на фоні усіх згаданих міжнародних ризиків.

Запровадження загальнодержавного карантину повністю і однозначно підтримую. Навіть якщо будуть запроваджені ще більш жорсткі його формати. Перш за все, треба обмежити зовнішні ризики масового проникнення вірусу в країну. Краще вжити превентивних заходів, аніж мати «італійський сценарій», коли наступають грандіозно-негативні і медичні, і економічні наслідки.

Превентивних заходів варто вжити і щодо українського парламенту. Невеликий карантин для ВРУ може бути навіть корисним для країни, особливо якщо ізолювати депутатів з партії Медведчука. У жарті Богдана про «карантин на Печерських пагорбах» є навіть раціональне зерно. Це було б гарне доповнення до чинного карантину, кампанії з інформування, заходів безпеки на лінії розмежування, обмеження пересувань та авіасполучення, стабілізації ситуації на ринку захисних засобів. З чим ми явно запізнились, то це з поширенням і застосуванням тест-систем для виявлення коронавірусу, адже проблема не зникає, якщо її не фіксувати чи підміняти коронавірус на пневмонію. Зафіксовано вже 3 випадки захворювання, а подальше зростання є неминучим. Від ефективних дій влади залежить наскільки великим і загрозливим буде це поширення. Залежить наскільки вчасну і повноцінну медичну допомогу отримають інфіковані. Усі мають ввести персональний «надзвичайний стан».

Політичних авантюристів та інших шкідників, що планомірно сіють паніку, треба «бити по руках». Запровадити штрафи та інші механізми покарання за поширення штучної паніки. І для всяких «Кернесів», що не виконують державних рішень на тему. Владі ж, у свою чергу, треба бути максимально прозорою і чесною, щоб уникати простору для маніпуляцій в умовах дефіциту обізнаності. Мусимо розуміти, що торгівельна, валютна та інформаційна паніки можуть завдати нам більше шкоди, аніж саме поширення коронавірусу в країні.

А що з економікою? В Україні вперше за 49 місяців зафіксували падіння ВВП, котирування єврооблігацій і ВВП-варантів України знову обвалилися, Національний банк змушений «вкидати» на ринок сотні мільйонів доларів золотовалютних резервів, щоб поки безуспішно зупинити «валютне падіння».

Уривчасті фрази голови уряду та міністрів щодо підвищення соціальних виплат та коригування держбюджету – це ще не стратегія. Загальні фрази про промисловість, експортний потенціал, податкову політика та інвестиції – це ще не стратегія. Тим більше не стратегія, коли Зеленський «виторговує» у міністра інфраструктури держзамовлення на вагони для Крюківського заводу.

Тим часом, як зазначає радник Кабміну, вже 19-20 березня у парламенті можуть ухвалити законопроект про ринок землі. Про те, що голосування швидще за все буде результативним свідчать слова президента: «Земельна реформа – це реформа і президента, і уряду – ми всі несемо відповідальність. Ми закінчимо цю реформу». За час «земельних баталій» останніх місяців Зеленському та владі не тільки не вдалось збільшити кількість прихильників ринку, а вдалось на 8% збільшити кількість його противників. Тепер таких аж 72%. І це більш ніж достатньо говорить не лише про комунікацію та ефективність влади, але й про суспільну оцінку корисності та легітимність пропонованого рішення.

Ілюзія примирення на фоні чергових кривавих наступів ворога

На цьому тижні відбулась чергова серія кривавих наступів російських окупантів на Донбасі. Лише у вівторок троє українських Героїв вбиті. З-за спин цивільних, які стали «живим щитом». Російські окупанти також атакували машину військових медиків шляхом скидання гранати з безпілотника, обстріляли з ПТРК вантажівку військових. Росія продовжує знищувати політичні права в Криму, відбулись чергові незаконні обшуки та затримання. Паспортизація триває, інформаційне фіаско триває, усі інші злочини тривають. Путін дав доручення щодо спрощення прийому в громадянство РФ осіб «з країн, близьких соціокультурно». У РФ схвалили закон, який визнає українців «носіями російської мови». РФ здійснює «примус до миру» і підриває та дискредитує миротворчу активність Зе задля дестабілізації ситуації в Україні.

Що ми маємо? РФ не виконала жодного пункту «Нормандського комюніке». Теми для чергової розмови у цьому форматі нема, бо окрім колективної спроби примусити нас до антидержавного Мінського плану нічого нема. Не дивно і добре, що «Норманді» відкладається. Зеленський сам розповів, що на сьогодні його заставляють проводити місцеві вибори без контролю над державним кордоном України і без виведення російських військ. Єдиним реальним і корисним для нас процесом є обмін полоненими, що планується у березні. Добре, що до списків нарешті включені 86 кримських татар. І це питання більш ніж повноцінно вирішується у Мінську. «Норманді» не в наших інтересах.

На жаль, безплідні спроби замиритись з російським агресором тривають. Тривають і по лінії Офісу президента на офіційних майданчиках, і по неофіційній лінії радника РНБО Сивохо в частині платформи «примирення». А з ким «замирюватись»? З Путіним, що отримав завдяки змінам до Конституції РФ змогу безперешкодно правити ще 16 років, а тому малі надії 2024 року померли? З Путіним, якого прямо звинувачують у співучасті у варварському збитті пасажирського лайнера МН17 над Україною? Ворогом?

Зеленський та Ко намагаються створити цілком хибне враження, що щось кудись рухається. Останні події більш ніж переконливо розвіюють міф про перспективність пари Єрмак-Козак. Міф, бо Росія не хотіла, не хоче і не хотітиме миру в Україні. Це яскраво доводять чергові «Мінські муки». Це яскраво доводить черговий підривний візит проти інтересів України Медведчука до Путіна. Тому реакція на «діалоговий майданчик» Сихово надмірна в сенсі застосування сили, але від того більш прийнятними цілком неприйнятні «формули Сивохо-Єрмака» не стають. Будь-які діалогові-консультативні майданчики за участі суб’єктів з окупованих територій, до завершення деокупації, означатимуть лише легалізацію російських окупантів та їх окупаційних адміністрацій на Донбасі. Під виглядом «примирення» РФ, як мінімум, спробує протягти свою давню мрію про прямий діалог Києва з окупаційними органами на Донбасі. Це було б великою поразкою України.

Олексій Роговик,

політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,

спеціально для «Гал-Інфо»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...
");