Про Латвійські уроки для України та спільне минуле як фундамент майбутнього в розмові з доктором історичних наук, професором Ризького університету Еріксом Екабсонсом.
Україна й Латвія: що спільного?
Латвія та Україна розташовані в одному регіоні Європи. Це і лежить в основі нашої спільної історії, сьогоднішніх спільних проблем, союзників та неприятелів. Але і в Києві, й у Ризі деколи забувають, що наші відносини беруть свій початок не з 1991 року, як це часто бачать деякі політики, а значно раніше.
Почнемо з того, що ще з 16 століття латвійці та українці жили у схожих просторах. І, перш за все, мова йде хоча б про Річ Посполиту, коли таким символом є Кірхгольмська битва 1605-го року біля Риги. На місці сучасної Риги три тисячі солдат Речі Посполитої розбили де’ятититисячну армію шведів. Пізніше буде Полтава, але це вже інша війна. Хоча Полтава також була дуже тісно пов’язана з територією Балтії. У цій битві виграли литовці, поляки, білоруси, латвійці і сотня запорізьких козаків.
Потім, окрім Речі Посполитої, ми маємо спільну історію в контексті Російської імперії. Звичайно, окрім Львова. У цей момент ми з’являємось один в одного (українці в латвійців і латвійці в українців).
У 1913 році російська влада заборонила українській спільноті політехнічного інституту святкувати 100-річчя Шевченка. Як відомо, латвійці з великою симпатією ставляться до українського народу. Тому наші газети не мовчали – писали про те, що українцям заборонили влаштовувати заходи на честь Кобзаря.
А потім була Перша світова війна, а згодом й війни за незалежність. Нашими ворогами були місцеві німці, Німеччина, Росія, радянська Росія і більшовики. І, окрім цього, у нас був полковник Бермондт-Авалов, «білий» російський монархіст. УНР воювала зі схожими ворогами.
Вже з грудня 1918 між нашими державами є дипломатичні відносини. А у 1919 році зі сторони УНР Симон Петлюра підписав акт визнання Латвії. А в лютому 1920 Латвія визнала УНР. І в 1918 році УНР послала свого консула до Риги і наші газети про це також писали.
Рижани були дуже здивовані, коли ризькими вулицям їхала машина з дипломатичними номерами і українським прапорцем. Це була перша дипломатична місія в Ризі. Також символічним є те, що багато латвійців воювало в армії УНР і займали відповідальні посади. Той же полковник Радзінш був заступником начальника штабу. Прикладів більше ніж достатньо.
Воля народу як визначний фактор успіху
Для того, щоб країна стала незалежною в політичному, економічному та національному питаннях, потрібне здійснення цілого ряду факторів. Головним, з яких, є воля народу. І латвійці, і українці були готові до «звільнення», але, на жаль, Україна перебувала у гіршій ситуації. Ускладнювало вирішення всіх питань, зокрема, розміри території. До того ж, значна частина населення, здебільшого в східній частині країни, не до кінця спільно співпереживала боротьбу за незалежність від Росії, порівнюючи із західними провінціями. Економічні інтереси Росії були величезними, чого лиш вартує вугілля.
На мою думку, Латвії допоміг ще цілий ряд сприятливих умов. Наприклад, помічні місії як допомога від західних держав. Також в Російській Імперії латиші мали найвищий середній рівень освіти і національна самосвідомість була вищою.
Ми відновлювали незалежність, а ви створювали наново
Наприкінці 1980 років, коли ми рухались в сторону своєї незалежності, у нас була пам’ять про міжвоєнний період, томи ми просто відновлювали, колись вже існуючу, незалежність. Натомість у вас історію України офіційно не пов’язують зі своєю державністю часів УНР. А це потрібно було. І тому ви нова держава, на чому, в тому числі, наполягає Росія.
А латвійці сказали, що ми нащадки громадян і громадянами будуть ті, хто здасть спеціальний екзамен. І це був єдиний вихід. Спадковість також мала вираження і в законодавстві, яке ми перейняли. І тому державна мова одна, як і було написано в Конституції 1922-го року. Але не все ідеально, якби того хотілось. У нас також є мовні питання, зокрема, щодо переходу всіх державних шкіл на навчання латвійською мовою. Окрім 20% часу, коли викладання буде здійснюватись на рідних мовах нацменшин. Зараз пропорція складає приблизно 60% на 40%. У певної частини суспільства це викликає істерію. Подібну ситуація склалась напередодні й в Україні, говорячи про невдоволення Угорщини.
Правило «золотої середини»: догоджаючи сусідам, не зашкодь собі
Польський уряд зараз доволі різко загострив відносини зі всіма сусідами через питання історичної пам’яті та інколи це йде в розріз із сусідами, зокрема Литвою. Але я думаю, що це можна перебороти. Наші непорозуміння завжди використовувались тими ворогами, які хотіли купою знищити всі наші держави, підпорядкувавши собі. Історія циклічна, не забуваймо про це. Та я впевнений, що українці, латвійці та поляки знайдуть спільну мову.
Здоровий пошук компромісу
Кожна держава повинна йти на можливі поступки в питаннях розгляду своєї історії для того, щоб дійти до загального компромісу. Але варто дотримуватись правила «золотої середини», щоб догоджаючи сусідам, не зашкодити своїм громадянам. Постає питання в тому, що таке компроміс. Обидві сторони повинні розуміти, що є святим для іншої сторони.
Свого часу ми мали проблеми з Естонією та Литвою при створенні кордону в 1919-1920 роках. Із Литвою навіть був невеликий збройний конфлікт у вересні 1920 року і загинув один литовський солдат. Але, на щастя, сьогодні у нас немає якихось серйозних невирішених питань, як в українському випадку.
Щодо Польщі, то в Литві є польська культура, але при тому Литва залишиться Литвою. Так само українцям не слід говорити про те, що у Львові немає сліду польської культури, він є. його не можу не бути, так вже склалась історія. Водночас полякам не варто говорити про те, що Львів є лише польським містом. Адже це вже не компроміс. А у всіх питання варто шукати компроміс.
Лекція в Львівському національному університеті ім. І. Франка
Свій виступ перед академічною спільною я планував присвятити латвійській війні за незалежність: головні риси, особливості, особи та відносини з УНР. Але потім я зрозумів, що є ще багато невивченого, мало дослідженого. Тому я трохи змінив тему в інше русло: презентував загальний огляд про те, хто такі латиші, познайомив з нашою історичною ситуацією і, звичайно, не оминув вищезгадані мною тези щодо війни за незалежність.
На нашій території воювало одинадцять армій і ще шість національний об’єднань інших армій. Ми воювали з російською Червоною Армією, більшовицькою Латвією, місцевими німцями, німецькою армією і ще й з «білим» російським монархістом Бермондтом. Через останнього латвійська армія втратила найбільше громадян.
Наука для студентства
Я регулярно викладаю в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі історії. Уперше приїхав туди восени 2014 року. Помітив те, що в нас, латишів, значно виріс інтерес до України з лютого 2014 року. Ми співпереживаємо разом з Україною. І навіть моя восьмирічна донька в березні 2014-го року просила мене включати їм гімн України і сказала, що це найгарніша пісня яку вона знає.
Наші студенти масово почали вступати у спеціальні військові сили Латвії, куди студент може ходити на вихідних, але залишаючись звичайним громадянином. Я ставлюсь до ваших студентів з величезною симпатією і завдяки ним мені хочеться приїжджати сюди знову і знову. Зауважив, що українські студенти більш відкриті. Можливо тут дається в знаки різниця в історії формування характерів. Вони шукають відповіді на ті питання, які їх цікавлять, дуже відкрито ставлять питання.
Українське молоде покоління в Києві та Львові (мав нагоду викладати тільки у цих містах) мені дуже симпатизує. У моїх очах ваш народ є надзвичайно героїчним і він заслуговує не просто на свою державу, а на сильну незалежну державу зі свідомою нацією. І я думаю, що у вас це буде. Варто тільки пам’ятати про те, що знання історії – це один зі способів зрозуміти своє походження, нагода віднайти фундамент майбутнього. Не забувайте про те, що Україна – це ваша держава, яку потрібно оберігати, де ви є господарями, які повинні побороти корупцію та інші негативні явища.
