До парламентських виборів 2012 року залишився рік, а підготовка до них вже кипить. Про перспективи Партії регіонів, Комітету опору диктатурі та львівських політиків в інтерв’ю Гал-інфо розповів політолог, президент Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза" Любомир Скочиляс.
Політичні партії вже почали підготовку до парламентських виборів 2012. Що можна очікувати Партії регіонів від цих виборів?
Об’єктивно результати Партії регіонів на парламентських виборах-2012 будуть значно скромніші порівняно із показниками президентських виборів. Зниження рейтингів пояснюються діями Януковича, які призвели до розчарування, і рикошетом б'ють по самій Партії регіонів. Мова йде про соціальні рішення, зокрема ті, які стосуються пенсійної реформи, податкового кодексу… Можна сказати, що соціальну сферу, що на цей момент найбільше визначає позицію населення щодо політиків та політичних сил, нинішня влада абсолютно провалила.
До того ж, та риторика, яка спрацювала на минулих виборах на користь Партії регіонів і яка стосувалася інтеграції з Росією, вже не буде такою ж дієвою. Тому партія влади, на мою думку, більше не вдаватиметься до такого інструменту мобілізації електорату.
Усе це свідчить про те, Партія регіонів фактично максимально втратила свою електоральну підтримку в традиційних для неї регіонах та не здобула помітного зростання рівня довіри у традиційно не прихильних до неї областей. Так, в експертному середовищі обговорють варіант, що для порятунку ситуації Регіони спробують переорієнтуватися на західноукраїнську електоральну базу. Моя ж думка така – це з розряду фантастики, тому що ця політична сила наразі абсолютно не відзначилася націоцентричними чи проукраїнськими діями та рішеннями. Лише європейсько-інтеграційної риторики, яка нині популярна серед окремих представників Партії регіонів, навряд буде достатньою для здобуття прихильності в Західній Україні.
Якщо політтехнологи Партії регіонів не знайдуть спосіб підняти рейтинг, то єдиним можливим способом здобути перемогу на виборах 2012 року буде застосування адміністративного ресурсу. Партія влади зробить усе можливе, щоб не допустити появи нових політичних опонентів, як-от, Юлії Тимошенко. Саме за таких умов Партія регіонів, значною мірою штучно, зможе сподіватися на успіх.
Чи вигідна мажоритарка для Партії регіонів? Чому так вагаються із новим законом про вибори?
Із законом про вибори зволікають не стільки мажоритарку, скільки із сумнівами стосовно подальшої монолітності Верховної Ради. Якщо в подальшому одна половина Верховної Ради буде мажоритарною, то постане питання в її монолітності. Мажоритарники, як правило, є заможними людьми та бізнесменами, вони намагаються вловлювати політичну кон’юнктуру і орієнтуються на чинну владу. Однак, якщо депутати потрапили до парламенту під прапором партії за суто пропорційною системою, тоді вони значно більше прив’язані до цієї політичної сили і працюють злагодженіше.
Для Партії регіонів мажоритарка є вигідною. Значна частина мажоритарників, які підуть на вибори від неї, - це будуть заможні люди, і власне цей фактор, помножений на адмінресурс допоможе досягти успіху, якщо вибори відбуватимуться і за мажоритарною системі. Не слід забувати, що свого часу від мажоритарної системи відмовились, аргументуючи це тим, що виборчі округи просто купувались.
Яке місце відведуть адмінресурсу на виборах 2012 року і чи слід очікувати зміни губернаторів, зокрема на Західної України?
Однозначно, що адміністративний ресурс на виборах будуть використовувати максимально. Але зрозуміло, що це робитимуть в такій формі, щоб це не викликало обурення з боку демократичних інститутів Заходу, які стежитимуть за виборчим процесом. Ясно також, що успіх адмінресурсу залежатиме не лише від позиції центральної влади, але й від ефективних адміністративних дій на місцях під час виборів. Тому якщо рейтингова ситуація Партії регіонів не покращиться, а й далі переважатиме нинішня тенденція, то перед виборами, приблизно за 2 - 3 місці, можливі заміни теперішніх голів ОДА на більш ефективних політичних менеджерів. Стосовно Львівщини, то я вважаю, що нинішнього губернатора не мали б змінювати, принаймні до проведення Євро-2012, а вже після можна думати про якусь дієвішу фігуру.
Чи здатен Комітет опору диктатурі домовитися між собою, щоб реалізувати домовленості сценарію, або єдиного списку, або поділу мажоритарних округів?
У мене є великі сумніви щодо можливості об’єднаної опозиції на базі Комітету опору диктатурі. Шанси, що опозиція зможе виступити єдиним фронтом під час виборів 2012, дуже мізерні. І це засвідчує практика опозиційних об’єднань за всю історію незалежності. Єдиний приклад об’єднання опозиції - це створення блоку «Наша Україна» в 2002 році і підтримка Ющенка на посаду Президента в 2004 році. Усі інші намагання завжди залишалися лише намаганнями, і в нинішній ситуації ми спостерігатимемо аналогічний результат. Чим це зумовлено? Тим що в опозиції немає явного лідера, яким свого часу виступив Ющенко. Також окремі опозиційні лідери вже сьогодні позиціонують себе як єдиний можливий центр тяжіння для решти опозиційних сил.
Фактичне зникнення з електорального простору БЮТу як потужної політичної сили – в разі неучасті у виборах Тимошенко – буде ще однією спокусою щодо ведення самостійної гри провідних опозиціонерів Тягнибока та Яценюка. За таких обставин з’являється ласий шматок електорального пирога, і ось ця спокуса не дозволить Яценюку та Тягнибоку піти єдиним фронтом. Зрештою, якщо ми говоримо про опозиційні центри тяжіння, то Яценюк та Тягнибок – це непоєднувані в ідеологічному плані політичні лідери і, відповідно, уявити собі, щоб вони співіснували в одному середовищі під час виборів досить складно, фактично – неможливо.
Опозиція до виборів декларуватиме прагнення до об’єднання, можливо навіть вийде на варіанти протооб’єднання, але це не буде одне опозиційне утворення. Це буде два, а швидше за все три. Одним із таких опозиційних утворень буде ВО «Свобода», яка йтиме окремо від «Фронту Змін» та решти опозиційних партій. Що ж стосується «Фронту Змін», можливе притягнення до цієї політичної сили ще партій Катеринчука та Гриценка.
Далі ж виникає питання, як буде із НРУ, «Нашою Україною», УНП, «За Україну!» та іншими політичними силами, які самі по собі не представляють якоїсь значимості в електоральному сенсі, але які все ж прагнутимуть зберегти своє значення в процесі переговорів, якщо такі будуть. Відповідно, ці політичні партії можуть трансформуватися у третє опозиційне політичне середовище, можливо, на базі БЮТу.
З огляду на те, що опозиція робить потуги до об’єднання чи можна припустити що литвинівці та комуністи теж приєднаються до партії влади?
Варіант приєднання партії Литвина до Партії регіонів обговорюють досить активно. Такий сценарій був навіяний тим кроком, який задекларував Тігіпко, щодо об’єднання своєї політичної сили із регіоналами. Щодо того, наскільки реальною може бути така перспектива, з одного боку Литвин сам по собі не гарантовано потрапить до парламенту за пропорційною системою. Однак, це ще й залежить від того, який буде виборчий бар’єр, тому йому та ще кільком впливовим політикам з його політичної сили перспектива влиття до Партії регіонів може видатися єдино можливим способом порятунку.
Литвину просто дадуть зрозуміти, куди йому треба рухатися, і таке об’єднання може бути продиктованим бажанням Партії регіонів. Литвин не має простору для маневрів. Якщо зацікавлення буде і з одного, і з іншого боку, то такий розвиток подій є цілком реальним. Але разом із тим постає питання, наскільки це необхідно самій Партії регіонів? Якщо вони вирахують, що Литвин зможе перекрити своєю політичною силою Центр України, тоді об’єднання буде реалізовуватися. Однак, якщо Литвину знайдуть ефективний замінник, як от, наприклад, «реінкарнованого» Мороза та його Соціалістичну партію, яка до наступних виборів покаже певну ефективність в плані електоральної підтримки в Центрі, тоді Литвина спишуть із політичних рахунків.
Що стосується ще одного союзника Партії регіонів – КПУ, то, об’єднання з нею у Партії регіонів не буде. У цих партій зовсім різні ідеологічні позиції, різні вагові політичні категорії, якщо говорити про приєднання комуністів до Партії регіонів, бо про об’єднання мова йти в даному випадку не може. Швидше за все, комуністів таки залишать в активній політиці через представництво у Верховній Раді як певний об’єкт політичної противаги.
ВО «Свобода» вже анонсувала те, що партію перед виборами намагатимуться зняти з реєстрації. Чи можливо, що влада вдруге вдасться до такого сценарію, як це було на місцевих виборах минулого року?
Знімати з виборів на загальноукраїнському рівні якусь конкретну політичну силу – це небезпечно з погляду західної оцінки демократичності виборів. Окрім того, ВО «Свобода» не становить серйозної загрози для Партії регіонів, виходячи з того рейтингу, який вона нині має. До того ж, мінімальне представництво «Свободи» у Верховній Раді була б вигідно Партії регіонів. Адже вони зможуть це використовувати для певної ремобілізації свого електорату, вказуючи на радикальні позиції, що панують в певній частині суспільства.
Я не бачу сенсу у знятті ВО «Свобода» із реєстрації, а от що стосується ВО «Батьківщина», то цей сценарій, влада вже на 99% реалізувала. Якщо Тимошенко не братиме участі у виборах, то «Батьківщина», як політична сила в кілька разів втратить свій результат та скотиться до розряду третіх партій, перестане бути головним конкурентом для Партії регіонів. Тому влада та адмінресурс будуть задіяні в тому, щоб не допустити створення єдиного опозиційного фронту, тому що це гіпотетично може становити певну рівноцінну противагу Партії регіонів, принаймні під час виборів. Навіть якщо під час виборів не вдасться забезпечити розпорошеність опозиційних сил, хоча я думаю що сама опозиція допоможе це завдання здійснити, то в процесі роботи Верховної Ради опозиція не обов’язково працюватиме єдиним фронтом.
Варто відштовхуватися від того, що може бути змішана виборча система, а з мажоритарниками працювати значно ефективніше, в плані схилити їх до вигідної для влади позиції. Українські опозиційні сили завжди ефективно працювали проти чогось, а коли йшлося про конструктивну роботу за якісь певні позиції чи рішення, тоді цей запал чомусь вщухає. Навіть за умови створення єдиної опозиції в подальшому – під час роботи Верховної Ради – ця єдність легко розсіється.
Останнім часом на ВО «Свободу» викинули дуже багато компромату. Це відіб’ється на її рейтингах?
Майже не відіб’ється, адже «Свободу» її прихильники підтримують не з позиції оцінки конкретних дій, а з позиції оцінки її політичної риторики. А також не з позиції підтримки конкретних осіб, а з погляду підтримки політичного бренду партії, який уособлює насамперед Тягнибок та ще кілька відомих представників партівї. Тому «підмочена» репутація якихось менш знаних політиків від «Свободи», які були звинувачені у якихось кримінальних чи не етичних діях, особливого впливу на позиції цієї політичної сили не буде мати. За відсутності повноцінної «Батьківщини» – в теперішньому політичному просторі, і, швидше за все, – в подальшому на парламентських виборах – «Свобода» на Галичині та Західній Україні залишається єдиною протестною політичною силою, альтернативи якій нема. Адже «Фронт змін» позиціонується в дещо іншому ключі. Його електорат не є категорично протестний. Якщо ці протесті не підтримувати Тягнибока, то більше нема кому. Така позиція буде домінувати під час виборів, а не те, що дії якихось представників виявилися неприйнятними
Львівські депутати почали звітувати. На вашу думку, є чим пишатися?
Тут складно сказати, адже треба детально аналізувати ситуацію в місті та області, але як на мене, то якихось серйозних зрушень у вирішенні глобальних проблем не спостерігається. Очевидно, що при бажанні звітувати завжди знайдеться за що. Однак, якісного прориву влади в місті не спостерігається і для цього не потрібно бути фахівцем з міської господарки чи аналітиком, щоб це констатувати. Звичайно, можна говорити, що повсюди ремонтують дороги, однак це не заслуга міської влади, це ситуація, яка зумовлена загальнодержавною програмою, і на це йдуть кошти з держбюджету.
Як вважаєте, міський голова Львова Андрій Садовий балотуватиметься в депутати Верховної Ради в 2012 році?
Я не бачу особливого сенсу в тому, щоб Андрій Садовий мав змінювати посаду міського голови на крісло нардепа. Це було б мотивованим, якби він перебував у кардинальній обструкції з боку депутатів міської ради. Якби вони щоразу ставили питання про дострокове позбавлення його повноважень, або якщо б «Свобода», як вона це заявляла до виборів, лобіювала відставку Садового, та й взагалі, якби ці обіцянки, заяви, погрози періодично декларувалися після виборів, то, можливо, для більш спокійного політичного життя, Андрій Садовий міг би прийняти рішення йти в депутати.
Ще однією причиною такого рішення могла б бути тенденцію до формування антипатії з боку громади, як це було із Буняком, коли він абсолютно втратив підтримку за дуже короткий період часу. Якби тут повторилася така ситуація, то можна було б подумати про те, що можливо краще добровільно піти з посади міського голови. Або якби центральна влада дала йому зрозуміти, що вони на посаді мера хотіли б бачити іншу людину, тоді Садовому не було б сенсу пручатися.
Керувати таким великим та цікавим містом, як Львів, і бути одним із 450 рівних – це трохи не рівноцінні речі. Отож, на цьому етапі я не бачу передумов для того, щоб це рішення було якось мотивованим. Можливо, більше ніж за рік часу щось і виникне. Наприклад, після Євро-2012, якщо воно виявиться провальним, то доведеться на когось покласти відповідальність... Але станом на тепер всі важливі моменти, які характеризують політичний стан Садового - щодо відносин з місцевою громадою, депутатами-свободівцями, центральною владою - свідчать про те, що причин йти з посади заради крісла нардепа у Садового не має.
Анна НОВИК.
