Про особливий вокально-органний концерт в епоху пандемії розповідають молоді виконавці.
У неділю, 24 жовтня о 14:00, у Львівському органному залі відбудеться концерт “Музика світла”, де органіст Марк-Єфрем Новакович разом з вокалісткою Ілоною Борщ презентують особливу програму.
Ми поспілкувалися з молодими виконавцями, які є студентами Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Вони розповіли про музику, що змушує людину замислитися про своє існування і про те, чи є світло в кінці тунелю.
– Розкажіть, у чому полягає ідея концерту?
Марк: – На концерті “Музика світла” ми запрошуємо глядача до роздумів над поняттями життя і смерті. Ця програма досить філософська, вона піднімає вічні питання: Чи існує життя після смерті? Чи дійсно є світло в кінці тунелю? Чи людина є частинкою Всесвіту, який є вічним? Саме тому твори в програмі підібран так, щоб відобразити стан людини, яка розуміє неминучість смерті.
Ми також побачимо елементи театралізованого дійства. Поки що не можу розкрити секрет – якого саме, але воно відсилатиме нас до сучасної ситуації з пандемією.
Думаю, у часи епідемії коронавірусу кожен з нас замислювався над питаннями життя і смерті.
– Хочеться дізнатися детальніше про програму. Які саме твори ми почуємо?
М.: – Сам концерт розпочнеться із музики, яка характеризує світло. Першою ми почуємо урочисту і піднесену Токату фа мажор Дітріха Букстегуде, а згодом, я б сказав, “космічну” Преамбулу Луї В’єрна, яка, на мою думку, є чудовою ілюстрацією народження світла. Далі, з наступними творами, ми будемо поступово рухатися від самої природи світла до того, що світло означає для людини, сконцентруємося на внутрішьому стані. Ми переходимо від космічних масштабів Всесвіту до мікрокосму людини.
Близько 70% програми складає музика епохи бароко. Це твори Дітріха Букстегуде, Йоганна Пахельбеля, Йоганна Себастьяна Баха.
Але є деякі твори, які належать до пізноромантичної доби і вже навіть до ХХ століття, які в певній мірі перекликаються із бароковими тенденціями. Це музика Луї В’єрна, Марселя Дюпре.
Чому є акцент на бароко? Барокова музика є дуже емоційна, ефектна і дозволяє яскраво розкрити образ героя. У нашому концерті це дуже часто – молитовний образ. Багато творів мають характер заступницької молитви, коли людина про щось просить, найчастіше – про помилування. Засоби музичної риторики, які притаманні музиці бароко, дозволяють цілісно розкрити цю ідею.
І в той же час, ми рухаємося ближче до нашого часу, а антураж нагадує нам, що ми в сьогоднішньому моменті – пандемії.
Останнім звучатиме твір “The Lord bless you and keep you”. Це антем, який написав Джон Раттер на початку 2000 років. Цей твір став дуже відомим після королівського весілля Принца Гаррі та Меган Маркл. Це благословення, в якому говориться про мир і світло. Ми хочемо цим твором закінчити наш концерт, щоб люди виходили з усмішками та з надією.
– Ілоно, які саме арії співатимете? Які переживання та емоції вони в вас пробуджують?
Ілона: – Це молитовні арії. Хочу знайти в кожній цій молитві правильну емоцію, яка би відгукнулася в мені. Молитви бувають дуже різними: ревними, тихими, сповненими болю чи щастя.
– Яка з арій найбільше резонує у вашій душі?
І.: – Це, мабуть, арія Алесандро Страделла "Pieta Signore". Це звернення до Бога і прохання про пробачення та допомогу. Там є такі слова: “Боже, мені боляче". І я просто фізично відчуваю цей біль, коли співаю.
Бувають такі моменти в житті, коли на тебе багато всього навалюється. Тобі боляче, ти вже просто безсилий, ти хочеш просто кричати, бо більше не можеш впоратися. Ця арія передає такий стан.
М.: Хочу сказати про ще один твір, який виконуватиме Ілона. Це “Аве Марія” Й.С. Баха / Ш. Гуно. Ця легендарна арія цікава тим, що головний акцент припадає не на першу частину твору, де йде ангельське привітання Марії, а на другу – де душа молиться про заступництво в годину смерті. “Аве Марія” Гуно повністю залита світлом. Це світло – у кожній ноті акомпанементу, такого легкого і повітряного.
– Ансамбль органа і вокалу зустрінеш в Україні не на кожній сцені. Розкажіть, як вам працюється в дуеті. Які відкриття зробили для себе? Як адаптувалися у залі, в акустиці, у взаємодії між собою?
І.: – Коли Марк запропонував мені заспівати в його концерті, спочатку було дуже страшно. Не уявляла, як буду звучати з органом. Я вже познайомилася з акустикою Органного залу на Літній оперній школі Coloratura Opera Lab. Знала, що є певні моменти, коли в залі мене чути інакше, ніж я себе чую на сцені. Але Марк вміє заспокоїти і вселити віру. На перших репетиціях було трохи незвично. Але зараз ми відчуваємо одне одного.
М.: – Потрібно відчувати дихання вокаліста і дихання органа. Специфіка органа така, що звук іде з затримкою до слухача й органіста. Це вимагає від обох виконавців дуже високої концентрації уваги.
І.: – Мені треба бути трошки попереду.
М.: – А мені не запізнюватися і не прискорювати.
– Ви наразі навчаєтесь у Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка. Розкажіть про те, як кожен із вас прийшов у музику.
- І.: Я прийшла у вокал майже випадково. У дитинстві я грала на гітарі. Вчилася в школі ім. С. Крушельницької (нині Львівський державний музичний ліцей імені Соломії Крушельницької). В 11-му класі я переграла руку. В мене був вибір: або взагалі йти з музики, або залишатися теоретиком (а я не дуже люблю це), або йти на вокал. Я вирішила бути вокалісткою, хоча на той момент ще не відчувала себе такою. За кілька місяців мені треба було вступати в консерваторію на рівні з тими, хто вже займається вокалом декілька років. Але допомога батьків, Бога і сумлінна праця викладачів допомогли мені в тому, що я тепер відчуваю себе вокалісткою. Мені багато над чим треба працювати. Але я впевнена, що на правильному місці. Не можу жити без співу.
– З Марком ви познайомилися у консерваторії?
І.: – Так. Ми обидва входимо у студентський рух ССХ – Співдружність студентів-християн. Ми почали спілкуватися, були спільні творчі проєкти.
М.: – Але це перший наш спільний концерт. Цю програму ми відіграли у Луцьку 16 жовтня і тепер з нетерпінням чекаємо дебюту у Львівському органному залі. Це дуже відповідально та почесно – грати на тій самій сцені що й визначні органісти України та світу.
– Марку, розкажіть свою історію. Коли ви почали грати на органі?
– У мене дуже цікава історія, подібна до Ілониної. Я почав займатися музикою з дитинства, грав на фортепіано, але, на жаль, були такі обставини, що я був змушений залишити музичну школу. І повернувся туди, коли був уже в 7 класі. При чому я прийшов не як піаніст, а як бас-гітарист. З того моменту я почав слухати багато музики. Моїм улюбленим композитором був і є Йоганн Себастьян Бах. Я вважаю його генієм. З того часу я зрозумів, що без музики я не можу бачити далі своє життя. Я з сім'ї музикантів, моя мама – а на той час лишилася тільки мама, тато помер – запропонувала продовжити навчання як музиканта. Було два варіанти: або хорове дириґування, або теорія музики. Ми порадилися, і я зупинився на теорії музики. Після 10 класу школи я вступив у Волинський коледж культури і мистецтв ім. І.Ф. Стравінського.
Орган я вперше почув у 6 років, у Луцькому кафедральному соборі, і просто назавжди закохався у цей інструмент. Я не знав, чи буду грати на органі, але я розумів, що цей інструмент повинен супроводжувати моє життя. У коледжі я познайомився з органістом і моїм майбутнім викладачем Петром Йосиповичем Сухоцьким. Я йому ставив тисячі питань про орган, всюди, де б не зустрічав його. Якось він сам запропонував: “Марко, якщо ти хочеш трішки опанувати цей інструмент, можу тебе взяти в свій клас. Але за умови, що фортепіано ти цього року здаси на відмінно”. І я здав. Це був найуспішніший екзамен у моєму житті. Я грав Ліста, вся комісія відзначила мою особливу інтерпретацію.
Упродовж двох років я займався на органному факультативі у Петра Сухоцького. А коли вступив до Львова – рік провчився на органному факультативі в Івана Духнича.
Буквально днями органний факультатив у Львівській консерваторії завдяки зусиллям Органного залу знову відновив свою діяльність. У нас вже пройшов перший урок з блискучою органісткою пані Надією Величко.
– Знаю, що ви також цікавитеся органобудівництвом, налаштуванням та обслуговуванням органа.
– Саме з цього і почалася моя співпраця з Петром Сухоцьким. Мрію після закінчення базової освіти поїхати стажуватися за кордон на якійсь органній фабриці, щоб краще зрозуміти специфіку цього інструмента. Це дуже важливо для органіста – зрозуміти, як влаштований інструмент, на якому ти граєш. Який принцип передачі сигналу від клавіатури до труб. А налаштування органа – це по суті є мистецтво.
– Ви також брали участь у майстер-класах закордонних органістів.
– Це дуже цікавий досвід, насправді. 30 хвилин відкритого індивідуального заняття з коучем, на яке приїжджають 15-20 учасників з різних країн, можуть докорінно перевернути твоє уявлення про музику. Таким для мене став майстер-клас австрійського органіста Йоганна Трумера, він звернув мою увагу на правильний підбір редакції нот. Це стало для мене серйозним поштовхом займатися самоосвітою: читати книги, слухати якісні записи та за можливості відвдувати концерти інших органістів.
І другий вирішальний для мене майстер-клас відбувся цього року в рамках Львівської органної резиденції з Уллою Кріґул, фантастичною органісткою з Естонії. Вона цікавиться творчим шляхом кожного музиканта. Її відкритість дуже налаштовує на роботу. А ще сподобалося її сміливе трактування музики. Вона говорила про те, що потрібно давати більше свободи, не бути стягненим рамками, які ми не зрозуміло звідки беремо. Досить часто початкуючі органісти слухаються органа, а має бути навпаки: орган має слухатися органіста.
Спілкувалася Діана Коломоєць
