Митрополит Львівський і Сокальський Православної Церкви України Димитрій (Рудюк) про місце ПЦУ на Львівщині, посилення впливу, російську церкву та святкування Великодня в умовах пандемії у проєкті #ВідвертаРозмова_з.
Владико, загалом, на відміну від багатьох релігійних діячів Львівщини, ви не є дуже медійною особою, чому так?
— По-перше, розпочнемо з того, що я веду сторінку в Facebook. Я, звичайно, не вважаю себе блогером, але сторінка є. Друге - постійно даю інтерв’ю на сайті “Духовна велич Львова”, там у мене навіть свій блог є. Колись, ще будучи у Києві, я вів блог на “Українській правді”. Але це вже було тоді, коли я переходив до Львова, тому мій зв’язок з УП втратився, хоча можна було і далі писати. Також я часто виходжу в етер на ТБ. Загалом питання в тому, скільки є запиту у Львові на митрополита Димитрія (посміхається). Я стараюся не дуже себе нав’язувати.
Складається враження, що саме у Львові запиту на ПЦУ є доволі мало. І сама церква відіграє дуже пасивну роль, порівнюючи з тією ж УГКЦ, представники якої є всюди: на телебаченні, в радах у ролі капеланів тощо, і їм загалом дуже допомагають. Чому так?
— Їм допомагають, це правда. Розумієте, як складається ця ситуація? По-перше, греко-католиків (на Львівщині, - ред.) є більше, і їм допомагають в якому сенсі? Якщо працівники є греко-католиками, то вони толерують Українську греко-католицьку церкву і їхніх священників. Тому і в міській раді, і в обласній раді, і в інших установах є капелани греко-католики. Це правда. І тому вони більше комунікують із владою.
Але я б не сказав, що у нас у Львові, як у вас, можливо, склалося враження, є непоміченою православна церква. Навпаки, якщо взяти міську владу, то у нас завжди є комунікація з нею. І якщо міську владу в релігійному напрямку представляє, або ж позиціонує “Духовна велич Львова”, то у нас постійно є такий паритет у матеріалах, я це відчуваю. До нас звертаються працівники сайту за матеріалами постійно.
Я вважаю, що це природно, коли греко-католиків є більше, нас - менше, відповідно, і в засобах масової інформації присутність одних є більшою, а інших - меншою. Але це не означає, що ми відчуваємо від усіх упереджене ставлення.
Зараз масмедійний світ вже не такий конфесійно заангажований, як це можна було бачити раніше. Зараз зовсім інша ситуація. Читачі дуже добре розбираються, хто це, що він собою являє і від імені якої конфесії говорить. Усі прекрасно розуміють, що це є УГКЦ та ПЦУ. Тут вже ніхто не скаже, що якась є більш українська, а якась - менш українська. Просто їхня історія була розділена на певному етапі української церковної історії.
Чи можливе в перспективі об'єднання в одну Українську церкву?
— Я думаю, що це не українська проблема. Ми можемо всередині України говорити багато про що, вести діалоги, дискусії, створити комісії, але проблема розділення церков - це проблема вселенського християнства.
Це проблема Вселенського православ’я та Католицизму. Ось там потрібно вести дискусію. Якщо говорити, що колись у майбутньому буде подолане роз'єднання, яке сталося в середині ХІ століття, тоді, думаю, буде подолано розділення в Україні.
Чи відбувається зараз діалог із російською церквою в Україні, адже вона також начебто православна?
— Ми можемо подолати розділення православ’я в Україні, бо ми сповідуємо одну віру. Тільки я сумніваюся, що це найближчим часом може статися. Бачачи ці всі події на Сході України, агресію Росії, швидко так не буде. Коли ще існували УПЦ КП і УАПЦ то у нас було більше спілкування з УПЦ МП. Проблема створення Православної Церкви України і отримання Томосу дуже загострила це питання єдності.
Чому? Раніше УПЦ МП мала дуже гарну причину казати: “Нехай вас хоч одна церква визнає, тоді ми будемо ледь не єдині”. Але коли це сталося, то конфлікт лише поглибився. І не з нашого боку. Вони є винуватцями такого розділення. Нам зараз закидають, що ми, начебто, десь захоплювали храми. Вибачте, люди у парафіях хотіли цього переходу. А вони привозили “тітушок”, і просто заганяли людей у ступор такими своїми діями. Українське село живе відносно мирно, і коли приїжджають якісь бандформування, щоб зберегти парафію у юрисдикції УПЦ МП (РПЦ в Україні, - ред.) і погрожують людям, це неприйнятно і поза законом.
Здебільшого священники УПЦ МП не переходили до ПЦУ і це правда. З тих 500 парафій, які наразі перейшли, можливо, до 50 є таких, які перейшли зі священиками. А решта робили все, щоб зберегти свій статус в РПЦвУ. То, можливо, через це так ускладнені наші відносини. З одного боку є розуміння, що в Україні є РПЦ чи, як кажуть, УПЦ в єдності з московським патріархатом, і є Православна церква України з Томосом, яка увійшла до сім'ї Вселенського Православ’я. А з другого боку є конфлікт та непорозуміння і відсутність всякого діалогу.
Немає діалогу на локальному рівні?
— У Львові ми розмовляємо з владикою Філаретом (Кучеровим), але так не офіційно, коли зустрічаємось, то ж не будемо тікати один від одного. Маємо зустрічі на раді єпископів міста, інколи голови обласних держадміністрацій кличуть до себе. Кажу “голови”, бо вони тут дуже часто змінюються. Не знаю, чому це саме у Львові так є.
Найбільше з усіх голів облдержадміністрацій нас запрошував Олег Синютка. Це були регулярні зустрічі. Маркіян Мальський дуже мало був на посаді, він готувався до цієї зустрічі, але не встиг. А Максим Козицький кликав нас двічі. Це були такі ситуативні зустрічі стосовно коронавірусу, епідемії тощо. Можливо, ми ще зустрічалися в онлайн режимі. Але ми вже нагадували: коли ж ви вже познайомите нас із новим головою?
Як укріпилися позиції ПЦУ за два роки, відколи українці отримали Томос? Зокрема на Львівщині.
— На Львівщині всі ЗМІ чомусь запускали такий меседж, що у нас вже не залишилося парафій московського патріархату. Це неправда, вони залишилися. Вони ще є.
Я можу говорити про територію, якою керую я - Львівсько-Сокальську єпархію. Тут є кілька парафій: Рава-Руська, в Радехівському районі, здається, Стоянів, у Бродах побудований храм на приватній території, в Золочеві, у Львові є три чи навіть чотири парафії, в Червонограді є дві. Також на території Дрогобицько-Самбірської єпархії ще є й інші парафії.
Десь до 30 парафій московського патріархату в області ще є. А перейшла приблизно 20.
А вам не здається, що російська церква в Україні зараз стала більш активною, чим була одразу після отримання Україною Томоса?
— Я це пов’язую з їх фінансовою підтримкою. Відомий депутат Новинський (народний депутат України від партії “Опоблок”, - ред.) весь свій капітал спрямовує на підтримку цієї церкви. Не даремно його там вже висвятили ледь не в першого «архидиякона». Він постійно створює всі ці групи підтримки, дає юридичний супровід там, де відбуваються судові справи. Будують нові храми в тих селах, які вже розділені. У нас вже існує по два православних храми на село. Особливо, зараз це активно почалося на Волині.
В міру того, як Росія піднімає свій голос війни, так і вони напевно очікують визволителя. Я впевнений, що це є та п’ята колона, яка чекає на “благодатний” для них час, коли прийде Путін і їх усіх визволить. Коли Путін каже про “русскоговорящее население”, то має на увазі не лише росіян на Донбасі, а й інші території Україні. Зокрема мова йде і про “обділену” “канонічну” церкву в єдності із московським патріархатом.
Нещодавно у Москві з'явилися цікава стаття такого собі Сергейцева, який в Україні в свій час вів вибори Януковича і Яценюка. Він опублікував дуже промовисту статтю, я хотів би, щоб ви її прочитали. Там є такі абсолютно неспівмірні меседжі, яких ми ще не чули раніше. Там іде мова про ДЕНАЦИФІКАЦІЮ України. Такої риторики щодо нашої незалежної держави ще не було. Це і є такі сигнали, що, мовляв, ось почекайте ще трішки, ми прийдемо і вас визволимо. А хто чекає, той ці сигнали зрозумів.
Ви дивилися новий пропагандиський фільм щодо діяльності РПЦ в Україні? Мова йде про “Паломницу”, де у головній ролі кума Путіна Оксана Марченко?
— Ні, не дивився. Хоча, коли заходжу в Youtube, то він мені завжди там підкидається.
Іронічно якось виглядає, коли відома ведуча спробувала себе в ролі “паломниці”. Вибачте, православ'я себе дуже дискредитує отакими речами. Я розумію, що православ’я відкрите для всіх і всі можуть до нього прийти. Але коли це стосується гри у велику політику, я це не сприймаю. Я навіть не хочу цього дивитися.
Це дуже дискредитує церкву, коли отакі люди заходять з певною сумою грошей і створюють певні політичні антиукраїнські проекти, використовуючи у своїх цілях почуття віруючих людей.
А не відчуваєте зараз загрозу російського вторгнення в Україну? Православна Церква України також може бути “денацифікована”, адже є прямою загрозою для їх “рускава міра”?
— Дуже важко про це говорити. Хочете чи ні, це є політика. Але ці стосунки України та Росії вже є у площині війни. І тут голос церкви повинен звучати. Я постійно над цим розмірковую, де буде та точка неповернення.
Складається враження, що загострення конфлікту буде, але війни не буде. Але коли ти слухаєш деяких експертів, особливо, військових, то вони відверто говорять, що війна не за горами.
Я не знаю, у що це перетвориться. Але в будь-якому разі Росія програє цю війну, як колись Наполеон їй програв Росії. Спротив українців буде величезний. Якщо цього недооцінюють в Кремлі, то це дуже погано.
Яким би не був цей кінець війни, Росія стратегічно програє і може навіть закінчитись як держава, якщо вступить у масштабну війну з Україною. Це буде не тільки кінець для великих політичних фігур. Це буде кінець Росії з її імперськими мріями.
А де голос їхньої церкви в цьому питанні? Чому церква не закликає припинити військову агресію, тим паче, що усе це відбувається у часі Великого посту?
— Так протодиякон Андрій Кураєв і запитує, а де голос церкви в цьому питанні? Буде етнічна чистка українців за їх патріотизм? Будуть вбивати православних? А для чого тоді така церква взагалі існує?
А хто має вплив на російську церкву?
— Напевно ті органи з якими вона найбільше співпрацювала в минулому і співпрацює зараз.
А вони якось підпорядковані Вселенському Патріархові?
— Ні. Жодна з автокефальних церков не підпорядковується Вселенському Патріархові, як, до речі, і ми.
Але хто там може впливати на церкву? Так зване духовне підґрунтя для тих мілітариських речей, які сьогодні заполонили Росію, повністю сформувала російська церква і, зокрема, Патріарх Кіріл - “скрєпи”, “рускій мір”, “Росія-Україна-Білорусь - это есть святая Русь”. Це все неслося всією Україною у 2000-х роках. Це все перетворилося в такі “отруїзми” - ідеологічну отруту.
Але їхній “рускій мір” зіштовхнувся в Україні з патріотизмом, який уособлює в собі незалежна Українська Автокефальна Церква. Прикро, але цей “рускій мір” досі сидить в багатьох головах українців від Донбасу і навіть аж до Львова.
Ми, до речі, постійно говорили про це: як себе поведе УПЦ МП в разі війни України з Росією. І не треба було багато міркувати для того, щоб зрозуміти, що вона займе антиукраїнську позицію. Це добре сидіти і говорити: “Ми без політики”, - одночасно озираючись на те, що і як скаже Москва.
Я чогось завжди думав, що російська церква під проводом Патріарха Кіріла, який має і розум і, в якійсь мірі мудрість, займе зважену позицію, але, на жаль, він схилився перед тими утопічними ідеологіями і сам продукує їх постійно. Це викликає багато запитань. Зокрема, чи там взагалі є православ’я? І що це взагалі таке, коли політичні ідеології вимивають поняття справжнього православ’я?
Давайте повернемось в Україну до нашої Православної Церкви. Чи можете розповісти, що зараз відбувається з патріархом Філаретом і його позицією стосовно Томосу ПЦУ?
— Патріарх Філарет не змирився з тими положеннями, які є в самому Томосі. Також він не змирився з тим, що не став главою цієї Церкви. Водночас він все зробив для того, щоби ПЦУ стала визнаною Церквою.
Я вже десь говорив, що він нас всіх привів на перон, розкрилися двері вагону, ми усі увійшли, а він залишився стояти на пероні, а потяг поїхав далі.
Все ж таки не забувайте, що Патріарх письмово відмовився від того, що він буде брати участь у виборах Предстоятеля. Але він сам придумав собі цю програму дій, що буде залишатися Предстоятелем всередині Української церкви. Що митрополит Епіфаній, будучи обраним Предстоятелем, буде зовнішньо керувати, представляти Церкву, а Патріарх буде керувати всередині. Коли ми його запитали: “Ваша святосте, як ви це собі бачите практично?” Які два предстоятелі? Де таке є в історії Церкви? Він нас назвав “провінціалами”.
Я не можу сказати наскільки Патріарх був упевнений в таких речах. Адже до останнього ніхто не знав, як це все має відбутися. Те, що вибори Предстоятеля відбулися відповідно до прописаного статуту, це також факт. Вони не відбулися так, як хотів Патріарх Філарет. Всі на Об’єднавчому Соборі спочатку прийняли статут Церкви, а потім за цим статутом обрали Предстоятеля.
І для того, щоб виправдати своє становище, Патріарх заявив претензії до цього Томосу, який ми отримали. І я вам скажу, що всі ті претензії дуже просто розвінчуються. Я вважаю, що всі ті аргументи не є суттєвими і не виправдовують повної опозиції Патріарха Філарета до Православної церкви України.
Водночас ми розуміємо, що ми всі є його учні - діти. Діти батька, який це все зробив. Він як ієрарх багато поклав на вівтар того, щоб ПЦУ відбулася як Церква, щоб була визнана. Ми всі сподівалися на те, що патріарх буде разом з нами і він про це неодноразово заявляв.
Я би застеріг всіх від надмірної критики позиції Патріарха Філарета і від надмірного акцентування на цьому. Це його така позиція, ми ж його вважаємо ієрархом Православної Церкви України, і він таким залишається.
Чи можливий приїзд Патріарха Варфоломія в Україну і до Львова зокрема?
Можливий, якщо не буде цієї пандемії, це основна причина. Все буде залежати від того, в якій ситуації відбуватиметься святкування 30-ї річниці незалежності України, і чи Вселенський патріарх приїде на це святкування через можливе продовження лакдауну.
Тому, звичайно, що зараз всі антицерковні та антиукраїнські сили працюють над тим, щоб якщо не відмінити цей візити, то хоча б покрити його медійно проблемами і нерозв’язаними питаннями міжцерковного конфлікту.
Зокрема позиція Патріарха Філарета задіяна в такому руслі, що українське питання нібито досі не розв'язане. Тому позиція Патріарха Філарета, хочемо ми цього чи не хочемо, дуже близька з позицією російської церкви. На жаль.
Багато говорять про впливи на Патріарха Філарета третьої сторони.
— Я думаю, що впливи є швидше через людей, які зараз його оточують. Але, і я знаю, на думку Патріарха важко впливати. Він радше сам собі радить. Особливих впливів не було і раніше, коли він порвав із Москвою. Але в Україні є сили, які проплачені для того, щоб навіть навколо нього знаходитись і, відповідно, нашіптувати, що, де і як потрібно казати.
І знову ж це все узгоджується з тим, як це Патріарх прийме. Я ж це прекрасно знаю. Я неодноразово наголошував, що я був із ним багато років і знаю його позицію, коли він говорить, а коли не він говорить. Патріарха не так легко переконати у деяких речах, потрібно вміти донести до нього таку інформацію.
Ви повинні знати, що Патріарх не читає інтернет, і жодних гаджетів. Тому не він їх пише (заяви, - ред.) і не він виносить їх зі свого кабінету. Я навіть стиль Патріарха знаю: коли це він пише, а коли - ні. Було кілька документів, які були написані ним, а все інше, там є кому писати, і я думаю, що Патріарх це все підписує і робить ці заяви.
Але знову кажу, що вплинути на Патріарха непросто.
Ми вже наближаємось до Великодня і схоже, що знову в умовах жорсткого карантину. Як відбуватиметься святкування цьогоріч?
— Люди вже навчилися жити з пандемією. І якщо минулоріч храми були порожні, і мені дуже запам'ятався цей період, то цьогоріч вже так не буде. Ми дуже гарно спрацювали, навчили парафіян, донесли інформацію, як себе варто поводити у такий час.
Люди, які не ходять до храму, і так вже знайшли собі виправдання. Раніше їх совість заїдала, тепер вони кажуть: “Не йду, бо пандемія”. Якийсь відсоток, думаю, до 40%, не йдуть, бо хвилюються за своє здоров’я. І є треті. Це ті, які чи перехворіли, чи не бояться, і вони прийдуть на Великдень до храму.
Ми ще будемо говорити з владою про цю проблему. Адже ми ще не бачимо якогось покращення з пандемією ні в Україні, ні у Львові зокрема.
А процес освячення паски в нас був дуже добре продуманий і раніше. Святити паску ми починаємо в суботу з першої години дня і до самої ночі. Це дає можливість людям приходити. І я просто сказав нашому духовенству, яке буде чергувати біля храму, не збирати кола з людей. Тільки людина прийшла - виходимо, кропимо, і людина йде додому.
А оці онлайн-освячення і усілякі онлайн-прощення, це так ще, як факсом послати благословення.
Таїнства покаяння і свячення, різні обряди, вони потребують праці, все це потребує якогось зближення з Богом. Людина повинна зібрати кошик і прийти до храму. Потрудіться, люди добрі. Зараз церкви у кожному дворі. Потрудіться вийти, одягти маску і покропити паску. І ніякого зараження ніхто не отримає, якщо дотримуватися правил і усе робити згідно із карантинними вимогами.
А що можете сказати про вакцинацію і ставлення церкви до неї?
— Я би провакцинувався. Але мені ніхто не пропонував і не казали: “Владико, прийдіть”, хіба натякали, але люди, які прямого медичного відношення до цього не мали.
Мені телефонували з Києва, оскільки я там все-таки 22 роки трудився, і пропонували, щоб я прийшов на вакцинацію. Але я сказав, що не можу, бо я тепер у Львові.
Однак, враховуючи, що я перехворів у жовтні на коронавірус і поки маю достатній рівень антитіл, нагальної потреби у вакцинації наразі у мене немає.
Загалом я раджу вакцинуватись. Це єдиний спосіб залишитися здоровим, живим. Не дбати про своє здоров’я - це великий гріх. Якщо людина дуже недбало ставиться до свого здоров’я, або через якісь придумані для себе “релігійні мотиви” (відмовляється від вакцинації, - ред). Часом ми і лікування від коронавірусу самі собі придумуємо бо щось суперечить вашим переконанням. Це фактично те саме самогубство, тільки розтягнуте в часі.
Оскільки ми живемо у світі, де є небезпека для людини від різних вірусів, це означає, що ми повинні себе оберігати і дбати про своє здоров’я. Це як з гріхом боротися: так само і боротися зі своєю байдужістю щодо свого здоров’я.
Я, до речі, у проповідях говорив, що до лікарів треба звертатися, як до Божих людей, які поставлені для того, щоби нас лікувати. Такі професії, як медицина, це є від Бога, тому не можна ігнорувати ці речі, це є величезний гріх.
Тому я кажу, що вакцинуватися потрібно.
Якби у нас не було вакцинації змалечку, то людство вже би давно вимерло. Не можна так несерйозно ставитися до цього питання. І цим грішать навіть високі церковні чини. Браття ви хочете жити? Запитайте будь-яку людину і вона скаже: “Хочу”. То чого ви такі немудрі?
Зараз усі ми переживаємо складні часи. Пандемія, російська агресія і усе це в час Великого посту, напередодні найсвітлішого свята усіх християн. Що б ви побажали і порадили нашим читачам?
— Коли людина знаходиться в часі Великого посту, є миті, коли потрібно бути ближчим до Бога. Для цього існують усілякі аскетичні вправи. Потрібно поститися, якнайменше слухати всього і читати аскетичну літературу. І не просто читати, а через розум впускати зміст прочитаного до глибин свого серця.
Інформації зараз є лавина. Ви можете такого начитатись, і все це дуже тривожить. Мені здається, що зараз настає якась нова епоха. Можливо, саме зараз десь зародилась така подія, яка переверне в майбутньому весь світ, просто ми її не помітили. Але ця епоха, в якій ми живемо, дуже руйнує людину. Вона її поставила у відчуття постійної тривоги. Хто з нас хоче війни чи поголосу про війну? Але усі проблеми, які на нас звалилися, і ті чинники, які збоку не дають нам добре жити, тримають у напрузі.
Зараз ми повернулися навіть не в 90-ті. Ми знову десь відкинуті невідомо, на який період. Мене колись запитали, що Україна зараз переживає, який період пов’язаний з історичним? Я одразу відповів: українська революція 1917-1921 років, а саме завершальний етап - період Директорії. Але не варто забувати, що це була втрата української державності, поширення більшовицької влади в Україні, смерті і репресії. Нам треба це все пережити. Від нас залежить, чи повториться віха історії.
Коли я на це все дивлюся і аналізую, мені здається, що зараз Україна просто переживає один із дуже глибоких драматичних етапів, не більше, і вона з цього етапу вийде. Ці усі випробування для України минуть. В мене таке враження. Тому треба дякувати за все Богові і знати, що на це все, що нас тривожить, ще є Бог. Його рука буде над цим всім. І повірте, що Він не дасть кожній людині загинути, ось це найголовніше.
Навіть якщо буде ще гірше, думайте постійно, що і це ми переживемо. І це минеться, і те минеться, і нічого немає нового під сонцем. Все це було в історії. Наші люди і не таке переживали. Все буде добре!
Розмовляв Андрій Маринюк
