Слухай онлайн
Історія

Народжена у криївці: трагічна історія кохання "Сулими" і "Калини"

25-річний Андрій Марійчин тримає в руках документ, який є справжньою реліквією родини. 70 років тому його прадід і прабабуся склали шлюбні обітниці і засвідчили це Актом вінчання.
25-річний Андрій Марійчин - правнук Григорія Вацеби. У руках тримає оригінал документу, який засвідчує вінчання його прабабусі і прадідуся. Фото - Гал-інфо.
25-річний Андрій Марійчин - правнук Григорія Вацеби. У руках тримає оригінал документу, який засвідчує вінчання його прабабусі і прадідуся. Фото - Гал-інфо.
1/1

Текст документу зашифрували, адже йшлося про Акт вінчання відомих діячів  українського визвольного руху з Прикарпаття - подружжя Григорія Вацеби (псевдо "Сулима") і Марії Бабінчук (псевдо "Калина"). Десятиліттями зашифрований документ був загадкою для родини та істориків і лише тепер зміст документу відкрито.

ІСТОРІЯ КОХАННЯ

Про романтичну історію кохання сьогодні вже оповідає їхній правнук - Андрій Марійчин.

Григорій Вацеба (псевдо «Сулима») і Марія Бабінчук (псевдо «Калина»).
Григорій Вацеба (псевдо «Сулима») і Марія Бабінчук (псевдо «Калина»).
1/1

Родина витратила три роки важкої праці. Дослідження та пошуки в архівах принесли результати. Рідним вдалося дізнатися про бойовий шлях повстанців та обставини їх трагічної загибелі.

«Мій прадід Григорій Вацеба був із багатодітної сім’ї. Батько його був ковалем в с. Радчі Лисецького району, що на Франківщині. У прадіда було семеро братів. Василь був найстаршим. Він завжди допомагав батькам і опікувався братами. Коли померла мама, а згодом й батько, то Василь мусив заробляти гроші, щоб прогодувати свою сім’ю. Він працював у школі, керував хором, а у 40-х роках пішов у підпілля. Він керував цілою низкою районних і надрайонних проводів ОУН у Прикарпатті», - розповів Андрій Марійчин.

Його прабабуся Марія Бабінчук походила з с. Стари Лисець. Вона також народилася у багатодітній родині, відтак постійно допомагала батькам, брала участь у культурних заходах, співала українські пісні попри заборони.

Між закоханими було сім років різниці у віці. Познайомились вони ще тоді, коли Григорій керував хором, а Марія співала. Однак стосунки у них розпочались тоді, коли обидвоє потрапили у підпілля.

ВЕСІЛЛЯ 

У підпіллі Григорій Вацеба діяв під псевдо "Варнак", "Сулима", "Бродич", "Орел" та інші. Він добре умів конспіруватися, тому тривалий час вважався невловимим для радянських окупаційних спецслужб.

Марія Бабінчук мала псевдо "Калина", була друкаркою, радисткою та медсестрою.

25-річний Андрій Марійчин - правнук Григорія Вацеби. Зі світлиною свого прадідуся. Фото - Гал-інфо.
25-річний Андрій Марійчин - правнук Григорія Вацеби. Зі світлиною свого прадідуся. Фото - Гал-інфо.
Марія Бабінчук. Фото - Гал-інфо.
Марія Бабінчук. Фото - Гал-інфо.
Григорій Вацеба. Фото - Гал-інфо.
Григорій Вацеба. Фото - Гал-інфо.
1/3

У липні 1950 року біля полонини Плоска підпільники повінчалися.

«Повстанське весілля було в лісі. З цієї нагоди привезли 12 пляшок шампанського та різні смаколики. Вони закликали священика і з місцевої церкви взяли хрест. Після весілля прабабуся Марія власноруч, на друкарській машинці, виконала документ - Акт вінчання. Там вказувалося, хто був свідками на весіллі. Пізніше ми з’ясували, що дружку, навіть, викликали на допит в КГБ», - розповів Андрій Марійчин.

Варто додати, що місце вінчання рідні віднайшли саме завдяки дружці, яка вказала, де саме відбувалося повстанське весілля.  

«Цікаво, що на тому місці ріс барвінок, але він у цій місцевості не роста, тобто його спеціально посадили. Ми викопали барвінок і родичі посадили його біля своїх осель», - каже Андрій Марійчин.

ПОСЛАННЯ У ПЛЯШЦІ

У подружжя народилася донечка, яку при народженні батьки назвали Мотрею. Марія народила доньку у криївці. У пологах їй допомагав чоловік. Щастя материнства тривало не довго. Усвідомлюючи усі ризики перебування немовляти в криївці, на четвертий день після народження, дівчинку віддали на виховання стороннім людям.

Для того, аби не привертати зайвої уваги окупантів, повстанці організували цілу спецоперацію. Усе мало скидатися на те, наче дитину просто підкинули. Звісно ж ніхто не повинен був здогадуватись чия це донька.

«У Яблуниці саме робили дорогу. Вони підкинули дитину туди. Люди, які забрали дитину, вже знали, що мають її звідтіля забрати. Все мало виглядати так, наче їм просто шкода дитину і вони приймають залишене немовля собі на виховання. Головне було зробити так, щоб заплутати НКВДистів, аби вони не знали, хто її батьки.

Марія і Григорій мали переходити на інший терен. Тому на четвертий тиждень після народження дитини вони прийшли попрощатися. Десь добу вони провели з донькою переховуючись на стриху у людей, які виховуватимуть їх дочку. Там вони писали прощальні листи», - розповів Андрій Марійчин.

Листи і дійсно стали прощальними, адже своєї дитини ані Марія, ані Григорій більше не побачили. Текст листів проймає до глибини душі. Мама висловлює свій біль, а батько – повчання та заповіт.  

Оригінал листа батька до доньки. Фото - Гал-інфо.
Оригінал листа батька до доньки. Фото - Гал-інфо.
1/1

Лист матері до доньки:

Кохана донечко Мотренько!

Хто знає, чи судьба дозволить мені ще раз побачити Тебе в житті.

В таких жорстоких днях, як ми живемо сьогодні, то дуже тяжко. Куди не повернешся – скрізь чатує на тебе ворог.

Кохана дитино! Прийшовши на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, при світлі крізь щілини, хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису.

Кохана Мотренько, коли підростеш і добрі люди дотримають для Тебе цього листа, то прочитай його уважно і зрозумій мамині наболілі серце і душу. Мотренько! В яких тяжких умовах я Тебе носила… то описати годі. Коли ти виростеш і будеш читати історію нашої боротьби з найжорстокішим ворогом українського народу, ти не в одній статті знайдеш подібне. Тоді подумай, що і Твоя матуся разом з Тобою так ішла…

Ти прийшла на світ на вільній землі, де ще донині не ступала нога окупанта. Мотренько, Ти так несподівано з’явилась, що Твій батько, ще з одним другом, були за бабусю-повитуху.

Мотренько, кохана дитино! Які то жорстокі і гіркі були дні для мене і всіх нас. Але як я опам’яталася від болів і побачила Тебе, живеньку, то забула про все горе. Як легко було на душі і серці! Та недовго я тішилася Тобою. На четвертому дні після Твого народження батько з хлопцями забрав Тебе від мене і поніс в село на виховання. Чи можеш собі уявити, як нелегко мені було віддати Тебе у невідоме! Але не було ради: колиба, холодно, молока нема… “Партизанка з дитиною!.. Неможливе…” Я кричала, била всіх, грозила, але тільки в душі, бо коли подумала, що кривда діється тільки для мене, то привела нерви до порядку, помолилась і віддала Тебе на опіку Всевишнього і чужим людям. Ми самі собі не належимо. На четвертому тижні твого життя нам доводиться іти в незнане і ми змушені Тебе залишити навіть на не дуже-то знайомих нам людей. Що буде з Тобою і нами – того не знаю.

Донечко кохана, серце з жалю за Тобою мліє і не дає спокою! Ти така маленька, що з Тобою не можна йти. Так що мусиш залишитись без батька і неньки. Якщо Всевишній дозволить дочекати весни, і ми будемо живі, то понад усе схочемо побачити свою дитину. Тоді візьмемо і Тебе до себе або ми до Тебе прийдемо. А якщо нас не стане, дорогенька донечко, в боротьбі за вільну Україну, тоді, якщо житимеш, знай, що Ти щаслива, бо, напевно, будеш вже вільною у вільній державі, до будови якої Твої батьки докладали цеглини.

Мотрунцю! По мені лишається дідо, бабуня і тети: Ганька, Олеська, Бронечка, Надуся. Але всі вони на засланні, в Караганді. Чому маєш таке ім’я? Найкращим моїм другом у підпіллі була людина, яка називалась Мотря (Демків). Я її звала матусею.

Кохана донечко, коли будеш читати цей хаотичний лист, знай: я така розбита і пригнічена горем, що не можу себе привести до порядку. Запиши собі цього листа в пам’яті від нещасливої мами. Якщо я буду жива, то все буду линути до Тебе. Цьомаю Тебе і благословляю на щасливу путь!

Твоя мати.

25 вересня 1950 року.

Лист батька до доньки:

Слава Україні! Дорога моя дитино Мотренько!

Якщо доля не судила тобі в життю бачити свойого батька, то прийми від нього кілька слів до тебе на четвертому тиж-ні після твого народження.

Коли виростеш і будеш читати цей лист, мене тоді вже не буде на світі, але ти зрозумієш його і відчуєш обставини, в яких ми знаходилися.

Знай: ти прийшла на світ в час найжорстокішої боротьби українського народу проти північної Москви…

Вже шостий рік в нерівній боротьбі з большевиками день у день кладуть свої голови за ідею Української Самостійної Соборної Держави (УССД) найкращі сини нашого народу – українські революціонери і повстанці.

Їх осталась вже тільки горстка, а між ними – твій батько і мати.

Докладаємо нелюдських зусиль, щоб зберегти свою екзистенцію і продовжити боротьбу. Ліс – наш батько, а ніч – мати. Але й вони не дають нам повної безпеки. І треба ховатися під землю…

В таких обставинах однієї серпневої ночі, в темному глухому лісі, прийшла ти на світ.

Не було коло тебе ані лікарської допомоги, ані бабусі-повитухи. В простій партизанській колибі появилась ти на світ, але пам’ятай: те місце – святиня партизанська, вона не осквернена ногою окупанта.

Ти прийшла на світ вільною, а не рабою. Четвертого дня я забрав тебе від хворої ридаючої матері і відніс у село до чужих людей на опіку.

Сьогодні ми прийшли відвідати тебе – може, останній раз в життю, бо відходимо в інші терени. І тільки Всевишній знає, чи колись ще побачу тебе…

Залишаю на твоїм чолі батьківський поцілунок і благословляю тебе! Хай Всевишній обереже тебе своєю опікою і дозволить дожити до волі, якої ми так прагнемо! Останні мої слова до тебе – це заповіт:

Добро нації – найвищий наказ! Для неї маєш віддати свої сили, розум, життя – так, як ми з матір’ю кладемо свої голови на її жертівник.

Якщо ти зрадиш український народ, то я прокляну тебе, і дух мій не дасть тобі спокою ніколи!

Прийми останній гарячий поцілунок. З болем серця залишаю тебе. Прощай!

Твій батько.

25 вересня 1950 року.

Полишаючи доньку підпільники заховали листи, Акт вінчання, посвідку про народження та світлини у пляшку, яку закопали під липою біля хати, де й зростатиме їх дитина.

«Бабуся розказувала, що дуже любила бавитися під цією тополею. Сама не могла пояснити, чому так тягнуло її до того місця», - каже Андрій Марійчин.

Дівчинка стала називатися Ганною і коли їй виповнилося 16 років названа мама передала їй пляшку із документами. Так Ганна-Мотря дізналася правду про своїх батьків. На дворі був 1967 рік.

Посвідка про народження доньки. Фото - Гал-інфо.
Посвідка про народження доньки. Фото - Гал-інфо.
Документи. Фото - Гал-інфо.
Документи. Фото - Гал-інфо.
Книга про трагічну долю подружжя повстанців Григорія і Марії. Фото - Гал-інфо.
Книга про трагічну долю подружжя повстанців Григорія і Марії. Фото - Гал-інфо.
Фото - Гал-інфо.
Фото - Гал-інфо.
1/4

СМЕРТЬ

Що ж сталося із подружжям підпільників, коли вони полишивши найдорожче, і продовжили боротьбу? Доля склалася трагічно. Вони саме переходили на інший терен, в Калуський район. Через рік, у липні 1951 року на хуторі Ловаги Рожнятівського району, що на Франківщині підпільники потрапили у засідку та загинули в нерівному бою.

«Вони мали під час переходу поїсти, відпочити і набрати припаси, але їх там зрадили. Із архівних документів ми довідались, що на місце засідки прибуло 25 солдатів та 7 оперативників КГБ. Їх оточили. Почався бій. Повстанців було лише п’ятеро. Вони відстрілювалися, але коли залишилося мало набоїв, то підірвали себе гранатою», - розповів Андрій Марійчин.

Інформація про те, як загинула група
Інформація про те, як загинула група "Сулими". Фото - Гал-інфо
1/1

Так завершився останній бій легендарного "Сулими", його дружини та бойових побратимів. Однак, радянським карателям цього було замало.  

Мертві тіла повстанців прив’язали до машини і протягнули селом залишаючи по собі кривавий слід.

«Мертвих повстанців відвезли у відділ КГБ в Перегінськ. Декілька днів тіла лежали просто неба, начебто на розпізнання. Потім тіла хотіли вкинути в колодязь, але він вже був переповнений трупами. Тому їх завезли на місцевий цвинтар, там дуже великі поховання повстанців були, скинули туди. Усі документи і матеріали, які нам вдалося зібрати вказують саме на це місце поховання», - розповідає правнук повстанців.

На місці останнього бою групи "Сулими" нині встановлений Пам’ятний хрест.

Фото - Гал-інфо.
Фото - Гал-інфо.
1/1

МОСКОВСЬКІ ОКУПАНТИ ЗАВЖДИ БУДУТЬ ОКУПАНТАМИ

«Зараз ми маємо повторення історії. Важливо не забувати те, що було на нашій землі 70 років тому. Неможна вірити тим людям з якими ми зараз воюємо. Росія і московські окупанти завжди будуть намагатися загарбати Україну. Пройшло сто років, але нічого не міняється. Я їм не вірю. Це бандити, злодії і підлі люди. Ця історія моїх рідних важлива тим, що вона лише підкреслює – з російськими окупантами не можна мати справи. Не можна забувати, хто ці люди і як треба з ними поводитись. Вони завжди були і завжди будуть ворогами Україні», - заявив Андрій Марійчин.

***

Розгадка таємниці

«Ми довго намагалися самотужки розшифрувати прихований текст Акту вінчання, але нам не вдавалося. Спершу думали, що там зашифровано текст присяги, але це було не логічно. Бабуся навіть знайшла батькового охоронця і просила допомогти розшифрувати. Він пояснив, що це був особистий шифр кожного надрайонного провідника і ключі до нього знали лише ті, хто зашифровував», - розповів Андрій Марійчин.

25-річний Андрій Марійчин - правнук Григорія Вацеби. У руках тримає оригінал документу, який засвідчує вінчання його прабабусі і прадідуся. Фото - Гал-інфо.
25-річний Андрій Марійчин - правнук Григорія Вацеби. У руках тримає оригінал документу, який засвідчує вінчання його прабабусі і прадідуся. Фото - Гал-інфо.
1/1

Також він додав, що у захованій пляшці був ще один загадковий документ виконаний на тонкому папері. Цей листок паперу був повністю заповнений цифрами. Разом із ним був маленький листочок схожий на карту. На жаль, ці документи десь зникли.

Дослідник історії українських спецслужб, працівник Служби зовнішньої розвідки Олександр Скрипник. Фото - Гал-інфо.
Дослідник історії українських спецслужб, працівник Служби зовнішньої розвідки Олександр Скрипник. Фото - Гал-інфо.
1/1

На зашифрований текст звернув увагу дослідник історії українських спецслужб, працівник Служби зовнішньої розвідки Олександр Скрипник.

«Цей документ багато років досліджували історики, його можна зустріти у багатьох найкових роботах і монографіях з історії визвольного руху ОУН і УПА. Документ трактували, як один із небагатьох унікальних, виготовлених власноруч, документів шлюбної культури», - розповів Олександр Скрипник.

Він наголосив, що цей Акт вінчання є єдиним таким документом із відомих дослідникам, який виконаний методом зашифровування персональних даних. 70 років текст документу залишався нерозгаданим.

Акт вінчання Григорія Вацеби і Марій Бабінчук. Фото - Гал-інфо.
Акт вінчання Григорія Вацеби і Марій Бабінчук. Фото - Гал-інфо.
Підписи молодят і свідків на оригіналі зашифрованого документу Акту вінчання. Фото - Гал-інфо.
Підписи молодят і свідків на оригіналі зашифрованого документу Акту вінчання. Фото - Гал-інфо.
1/2

Як зазначив Олександр Скрипник, фахівці СЗРУ встановили, що для закриття інформації, яка містилася у документі, підпільники використали шифр пропорційної парної заміни, а в якості ключа використовували так званий «квадрат».

Криптоаналітики Служби зовнішньої розвідки України дешифрували текст унікального документу періоду періоду українського визвольного руху на Прикарпатті у 1950-ті роки. Фото - Гал-інфо.
Криптоаналітики Служби зовнішньої розвідки України дешифрували текст унікального документу періоду періоду українського визвольного руху на Прикарпатті у 1950-ті роки. Фото - Гал-інфо.
Дешифрування тексту Акту вінчання. Фото - Гал-інфо.
Дешифрування тексту Акту вінчання. Фото - Гал-інфо.
1/2

Після дешифрування відкрився текст, який має таке прочитання:

«Дня 6.VІІ.1950 року звінчались: Григорій Вацеба син Василя і Анни ур 23 1 1917 в Радчі Лисецького району Станіславської области грекокатолик силянин вільний і Марія Бабінчук дочка Степана і Параски ур 10 4 1924 в Старім Лисці Лисецького району Станіславської области грекокатоличка медсестра вільна».  

Так через багато років відкрилася ще одна таємниця для доньки відомих повстанців Ганни Марійчин. Зараз їй 70 років і вона зберігає родинні реліквії, серед яких і оригінал Акту вінчання її батьків.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ