Оскільки в цьому році українці вже відзначили 25-річчя суверенітету своєї країни, то не завадило б взяти до уваги, що наступні 25 років будуть набагато важливішими й складнішими, аніж попередній період. Отож, про перспективу України - за обставин постійної російської загрози і політичної млявості Європейського Союзу - розмірковує політолог Олександр Мотиль.
Його стаття, виклад якої Гал-інфо подає нижче, була опублікована на шпальтах американського спеціалізованого двомісячника з питань міжнародних відносин і зовнішньої політики США - у журналі «Foreign Affairs».
Україна проголосила свою незалежність 24 серпня 1991 року, коли настали винятково позитивні геополітичні обставини:
• радянська імперія розпадалася;
• російська держава-наступник СРСР була демократично налаштована і мілітарно слабка;
• Сполучені Штати, єдина наддержава у світі, була сповнена рішучості сприяти розвитку демократії в усьому світі;
• організація НАТО задекларувала свій потенціал і здатність розширюватися;
• Європа була сповнена самовпевненості щодо свого майбутнього, що й завершилось створенням Європейського Союзу.
При таких сприятливих умовах Україна могла собі дозволити нехтувати фундаментальною системною реформою пострадянського державного каркасу і просто плисти за течією світової історії, що вона й робила всі 25 років поспіль.
Проте період сприятливої погоди завершився, насунули грозові хмари, і ці нові реалії будуть вимагати від України чималих зусиль, щоб упоратись із дуже складною загрозою для її екзистенційно-державного функціонування. Щоби вижити, щоб Україна й надалі залишилась суверенною, українцям необхідно буде зробити значно більше, аніж хаотично рухатись далі. Україна повинна продовжувати, із непохитною рішучістю, імплементацію чітко визначеного пакету державних пріоритетів.
Розглянемо зміни, які відбулися в геополітичному просторі навколо України.
Президент Володимир Путін активно проводить політику гегемонізму в «близькому зарубіжжі» до Росії. У сподіваннях відновити, у військовому потенціалі, домінування Росії у Центральній Євразії, Путін витратив величезні економічні ресурси для модернізації російських збройних сил та їх озброєння, а також:
• постійно брязкає зброєю і захоплює чужі території;
• регулярно порушує міжнародні норми і післявоєнний Європейський порядок безпеки;
• значно посилив у Росії апарат внутрішньої безпеки;
• демонтував демократичні інституції РФ;
• створив деспотичний, гіпернаціоналістичний режим, сконцентрований на його культі особистості.
У цьому процесі Путіну вдалося, засобами пропаганди, погроз і шантажу, переконати більшість росіян та багатьох мешканців Заходу, що він здійснює свою політику першочергово в їхніх же інтересах.
У той же час путінська Росія – це крихкий режим, який перебуває у стадії страждання і поглиблення тенденційності розпаду. Це – гіперцентралізоване, корумповане, деградоване середовище, несприятливе для запровадження системних реформ, а відтак і не в стані змінити себе. Хоча сам Путін є надзвичайно популярним, у закостенілому режимі, яким він управляє, помітно виникають тріщини: це видно з рішення Путіна створити потужну Національну гвардію для захисту режиму, а також видимий саботаж виборців під час останніх виборів у Державну думу РФ. Спосіб правління країною, який так фатально залежний від помилкових рішень старіючого лідера, у своїй природі має здатність абсорбувати стратегічні помилки, які раніше чи пізніше, але обов'язково створять дестабілізуючий інцидент для кремлівського режиму як у самій Росії, так і за кордоном. Вторгнення Путіна в Україну у 2014 році, наприклад, не тільки зумовило відчуження Києва від Москви, але і відчуження іншого ближнього зарубіжжя і Заходу. Між тим, це вторгнення не додало Росії жодних зовнішньополітичних преференцій, адже де-факто вона і так мала контроль над проросійськими Кримом і Донбасом.
Після геополітичного фіаско в Україні, у самій Російській Федерації виник процес наростання дефрагментації стосунків між центром, тобто Москвою, та периферією РФ, між політичною елітою і не елітою, між росіянами і неросійськими етносами. Не реформована економіка РФ увійшла у тривалий період спаду. В той час хаотичні зусилля Путіна з метою модернізації своїх збройних сил і намагання захопити на території колишнього Варшавського договору стратегічну ініціативу, зумовили острах у раніше проросійськи налаштованих сусідів РФ, віддалили від Росії більшу частину цивілізованого світу, а водночас відновили доцільність існування організації НАТО швидкого нарощування її збройних сил. І чим довше Путін залишається при владі, тим більша ймовірність, що кремлівський режим упаде з непередбачуваними наслідками для своїх порубіжних сусідів – від громадянської війни і до маси російських біженців.
Статус США, як наддержави, незаперечний як і раніше, проте готовність американців до взаємодії зі світом значно зменшилась після невдач в Афганістані, Іраку і погромів у Сирії. А ще гіршу ситуацію створює кандидат у президенти від Республіканської партії Дональд Трамп, зокрема його рефлекторна риторика під час дискусій, яка, ймовірно, може позначитись поширенні серед населення США чималих ізоляціоністських тенденцій навіть незалежно від того, хто остаточно переможе під час виборчих перегонів у листопаді цього року.
Як уже було сказано, організація НАТО, яка втратила значення своєї місії після закінчення «холодної війни», знову активізувалась на агресію Путіна в Україні. Проте військовий потенціал Альянсу, на жаль, недостатній для повноцінного протистояння зростаючій російській загрозі. Західні політики знають, якщо Путін захоче протестувати військову готовність НАТО шляхом російського вторгнення в Естонію, то Альянсу буде важко захистити цю країну. Для НАТО ще потрібні роки, щоби належно підготуватися і відповісти на такий виклик.
Врешті, Європейський Союз також має чимало внутрішніх труднощів. У першу чергу це вихід Великобританії із ЄС, це не спадаючий потік біженців, це формування антидемократичних і пропутінських політичних сил у Франції, Нідерландах, а найтривожніше – у Німеччині. Оскільки європейці замикаються на вирішенні власних проблем, а можливості проросійських політичних сил, які можуть прийти до влади, зростають, тому здатність ЄС підтримувати єдиний фронт проти Путіна піде на спад.
Незалежно від того, якими будуть – посиленими чи зменшеними – вище зазначені тенденції, їхня комбінація позначиться на геополітичному просторі в Центральній і Східній Європі впродовж наступних 5-10 десяти років. Для України найгіршим настане варіант, якщо США зосередиться на своїх внутрішніх проблемах і зовнішніх невдачах, Європа буде слабкою, Росія – сильною і агресивною, або хтось із них обох почне розпадатися. Кращою обставиною було би мати сильний Захід, який зробить усе, що відбувається в Росії, менш загрозливим. На жаль, остання політична модифікація схожа на малоймовірну, отож Україні варто готуватися до гіршого варіанту.
Враховуючи майбутню невизначену тенденційність, політичному керівництву України необхідний потужний пакет державних пріоритетів, щоби впливати на неї.
По-перше, Київ повинен зробити своє виживання – як незалежної, демократичної держави – найважливішим стратегічним пріоритетом. Всі інші питання повинні бути похідними. Це означає, насамперед, прагматичне зміщення політичної уваги із питання окупованих Криму і Донбасу на головне державне питання – побудову нації у вільній Україні. Це не означає визнати анексовані українські території за Росією, але Київ повинен навчитися жити із тимчасовою втратою цих регіонів. Або, як варіант, із їхньою квазі-реінтеграцією на конфедеративних умовах, щоби зосередитись на складних і важких, але так давно назрілих питаннях реконструкції залишків пострадянської держави, щоби зробити європеїзацію України незворотною, а її вразливість для російської агресії – мінімальною.
По-друге, Україна повинна зрозуміти, що вона сама несе відповідальність за своє виживання. Хоча Європа і Сполучені Штати повинні визнати, що путінська Росія стала смертельною загрозою для всього континенту, у даний час жодна країна Заходу не готова відмовитися від свого сподівання на економічне зближення з Росією та воювати з нею від імені України. Звісно, ця тенденція може зазнати змін, якщо Путін знову вчинить жахливе злодіяння проти західного світу, але це не проглядається у найближчому майбутньому.
По-третє, виживання України, під тиском агресії Росії, залежить від чотирьох взаємопов'язаних пріоритетів, якими є сильна армія, сильна економіка, сильна демократія і згуртоване патріотичне громадянське суспільство. Ніяка країна не може бути самодостатньою без таких державотворчих підвалин. Тільки сильні Збройні сили України здатні стримувати подальше російське хижацтво і, в такий спосіб, створювати умови для розвитку та процвітання економічних і демократичних інституцій. А зростаюча економіка є необхідною умовою для створення сильної армії, спрямованої на зміцнення демократії та розвитку патріотичного громадянського суспільства. Відкрите, демократичне суспільство забезпечує динамічний розвиток економіки і підтримку населенню; а народна підтримка необхідна для сильних Збройних сил і сильної демократії. Ось таким є кругообіг демократії у природі.
Однак, серед чотирьох зазначених пріоритетів Україна повинна зробити економічне зростання своїм першочерговим завданням. На даний момент Збройні сили України вже доволі потужні, а народний патріотизм перебуває на достатньо високому рівні. Але ці державотворчі підвалини буду слабшати, якщо розвиток економіки України не зросте до двозначної відсоткової величини. У даний час Україна витрачає п'ять відсотків свого ВВП для модернізації Збройних сил, що створює чимале економічне навантаження на незаможну країну. Демократія потребує зростання середнього класу – як противаги впливовим політичним та економічним елітам, як гарантію приватної власності, як оберіг ліберальних цінностей. Проте, у даний час, в Україні середній клас скорочується, а розгалужений патріотизм у громадянському суспільстві важко зберегти в економічних кризових умовах. Тільки сильна і стабільна горизонтальна економіка (середній клас) допоможе Україні проводити впевнену зовнішню політику і посилювати легітимність нинішньої влади.
По-четверте, хоча Україна повинна зробити все можливе, щоби викорінити корупцію, проте найнадійніший засіб швидкого і стійкого економічного зростання країни – це створення умов для розвитку малого і середнього підприємництва. Україна має величезні запаси вражаючого людського потенціалу, який здатний, при умові правильного поєднання економічних стимулів, створювати стільки економічного зростання, як і його високо розвинутий сектор інформаційних технологій. І якщо цей людський потенціал не матиме умов для продуктивно застосування, економіка України завжди буде животіти.
У XIX столітті Європа і США, а сьогодні Бразилія, Індія і Китай демонструють очевидний факт: якщо людський потенціал належно мобілізувати, тоді навіть корумпована економіка може зростати належними темпами. У недавньому, але мирному минулому, навіть вкрай корумпована Україна мала 7-8% економічного зростання і значний приплив іноземного капіталу. За останні два роки прямі іноземні інвестиції в Україну вичерпалися не через раптовий сплеск корупції, а виключно через війну із Росією.
Після 2014 року, після Революції Гідності, Україна здійснила ряд важливих економічних реформ, у результаті яких два попередні воєнні роки зі значним економічним спадом змінилися на 1-2% економічного зростання у 2016 році.
Проте необхідно зробити більше. Серед іншого, Київ повинен позбутися надмірності державних підприємств, приватизувати земельні ресурси, скоротити апарат чиновництва при підвищенні зарплати державним службовцям, радикально спростити процедуру створення юридичних осіб (підприємств), а також знайти спосіб порозуміння і подальшого співжиття з олігархами та їхніми закордонними рахунками, тобто якусь прийнятну форму Modus vivendi. Якщо ці та інші заходи, такі як запобігання прямого вилучення майна в олігархів, приборкання сваволі державних чиновників і організованої злочинності будуть здійсненні, а війна у Східній Україні й надалі перебуватиме в теперішній патовій ситуації, за навіть таких умов іноземні інвестори повернуться в Україну і разом із українськими підприємцями значно покращать економіку країни.
Упродовж перших 25 років Україна, як незалежна держава, здебільшого виживала завдяки такій геополітичній ситуації, коли ніхто не загрожував її існуванню. Ці обставини змінились назавжди, і Україна повинна навчитися жити у стані з постійною загрозою від Росії та ймовірно зростаючою байдужістю Заходу. Перш за все, Україна сама повинна прагнути стати східноєвропейським економічним тигром. Якщо такого завдання перед собою не поставить, якщо не буде стреміти до такої мети, тоді, як суверенна держава, може й не дочекатись свого 50-річчя.
Олександр Мотиль, учасник підгрупи «Українське попередження» аналітичного центру «Атлантична Рада США», професор політології в університеті Ратгерс (Ньюарк), фахівець із питань України, Росії та країн колишнього СРСР.
Публікацію підготував Ярослав Левків.
