Відповідь на це питання шукав політолог і філософ Сергій Дацюк. Зустріч з ним відбулася 27 жовтня у Львівській міській бібліотеці.
Що є Україна?
Перш за все, потрібно розуміти, що ми відносимо до України. Це не питання теоретичного визначення. Це питання внутрішніх мотиваційних орієнтацій, які ми щораз учиняємо, коли позиціонуємо себе якимсь чином щодо України.
Коли все відкидали, то давали відповідь, що Україна – це насамперед нація. Ця відповідь існує більше як 100 років в публіцистичній площині. До цього визначення України найбільше зверталися навіть тоді, коли його заперечували.
Націоналізм
Націоналізм – це насамперед безпека. «Моя нація мене захищає». Тобто, мене захищає не держава, а саме нація. Це проблемна й суперечлива теза, але так собі все це уявляють ті, котрі вважає себе націоналістами.
Економічний націоналізм. «Свій до свого по своє». «Своє – краще». Це міфи, що окреслюють економічні підвалини тих мотивацій, що слугують нам за націоналізм.
Політичний націоналізм. «Своя влада краща, ніж чужа». Тому треба творити свою владу, а не підкорятися чужій.
Соціальний націоналізм. «Один за всіх, і всі за одного». Де всі – свої. В соціальному націоналізмі держави нема, тут є тільки внутрішні соціальні відносини своїх.
Культурний націоналізм – найбільше зводиться до мовного націоналізму. Ми можемо пишатися своєю культурою, в умовному вигляді ми маємо вчити і розмовляти тільки (чи здебільшого) своєю мовою. Як на мене, таке бачення культурного націоналізму є не правильним.
Це основні моменти, які варто зазначити, розуміючи Україну як націю.
Як виокремити трансцендентний націоналізм чи трансцендентну Україну?
Це можливо в двох площинах – релігійній та філософській. І в тій, і в іншій у нас серйозні проблеми.
Релігійний. Тільки ми намагаємось виокремитися в релігійній сфері, одразу отримуємо конфесійну різницю. Ми не можемо звести Україну до однієї релігії. Хоча в нас здебільшого християнство досвід показує, що християнство – це теж різнність. І навіть всередині однієї релігії порозумітися дуже важко, оскільки виникає церковний бар’єр, конфесійний бар’єр.
Філософський. Філософія змушує нас відкидати цілий пласт нашої української філософії. Михайло Булгаков, Лев Шестов, Микола Бердяєв вчилися не просто в Україні, не просто в Києві, а в Київському університеті ім. Шевченка. Вони – цвіт російської філософії 20 ст, який відкидається і не вважається нашими через те, що не писали українською мовою. Вони не є вбудовані в українську філософію. Моя спроба поставити цю обставину як проблему в Інституті філософії не мала жодного успіху. Натомість домінує національна філософія – менш потужна, як на мене, і не дуже філософія. Традиційною є критична любов до Сковороди, який не був українським філософом. Хоча б за ознакою мови, хоча б за ознакою того, що в той час, коли він творив свої концепції, вони не були оригінальними. В цьому сенсі він не належав ні до філософської комунікації, ні до формальних ознак філософії.
Патріотизм
Ідентичність – це коли ми намагаємось розглянути те, з чим ми себе ідентифікуємо як українці. Я розрізняю це як набір патріотизму.
Патріотизм суспільства – це патріотизм до близьких друзів, знайомих, колег.
Патріотизм культури – це ідентифікація за еталонами, зразками, нормами, мовою.
Патріотизм цивілізації є більш складним, виводить нас за межі країни.
Патріотизм території природи найбільше відповідає тому, що ми називаємо країною. Тому що це щось таке, що є завжди. На території України існувало 22 цивілізації. Вони були подібні, мали спадковість чи щоразу все було з нуля?! На це питання дуже важко відповідати, тому що можна дати або стверджувальну відповідь, або негативну.
Хроно-патріотизм – це ідентифікація себе з певним часом. Зазвичай, в Україні найбільше себе ідентифікують або з Київською Русю або з часами Козаччини.
Патріотизм держави – відомий як політичний патріотизм.
Патріотизм економічний називають єврейським. «Моя батьківщина там, де мені добре».
Патріотизм духу – найбільш складний, це розуміння не лише глибинних фундаментальних засад, але й розуміння того, як в історії ці засади перетворювалися, як змінювалася їхня структура. Заглянувши в історію, бачимо, що кожного разу шукалося щось чуже. Це саме повторюється сьогодні, замість того, щоб творити своє, шукаємо Європу як ті ідейні трансцендентні правові засади, до яких можна долучитися. Відтак, патріотизм духу зазнає повного краху.
Концепт «українство»
Українство – соціальний рух, в основі якого лежить цінність – збереження України, хай як би ми її розуміли.
Слід взяти пусту форму «українство» і спробувати на неї подивитися так, що б це всіх влаштувало. В минулому не знайдемо спільних точок. Тільки скажемо Бандера, одразу ж заперечуватиме Східна Україна. Скажемо православ’я, у ту ж мить ж назріває питання, що ж тоді робити з католиками. Єдиним, що може наповнити титульну форму «українство» – це перспектива.
Перспектива та її проблеми
У перспективі можна досягати єдності, тому що її можна творити і досягати в цьому творенні спільності. Перспектива творча, дієва й комунікативна.
У цьому сенсі постає три проблеми:
Перша – перспектива не існує сама по собі. Перспектива формується бізнес-елітою і без формування сама по собі не існує. Коли перспективи не виступають привабливими ідеями, вони не ростуть як гриби. Еліта в Україні традиційно уникала формулювання перспективи, беручи чужу.
Друга – перспектива є тим, в що вірить середній клас (ті, хто не лише має уявлення про перспективу, але має активність її здійснювати; найбільш масова частина суспільства; найбільш активна частина суспільства з огляду на те, що її представники самі себе забезпечують, мають свої проекти). В цьому сенсі середній клас в Україні не створений,а отже можливих носіїв нема.
Третя – в час кризи перспектива може бути досягнутою тільки шляхом інновацій. Поки що всі думки стосовно України мають природу оптимізації (покращення). Тобто, краще покращувати те, що є, аніж вигадувати те, що в голову не влазить. Це можливо було б правильно, якби не настала криза. З кризової ситуації існує тільки інноваційних вихід. Тут виявляється традиційний для України супротив інноваціям.
Чому Україна опирається інноваціям?
Україна опирається інноваціям через традиційну недовіру до влади та традиційну недовіру до інтелектуалів. Можна пояснити. Влада завжди була чужа, до влади завжди була недовіра. Інтелектуал як та сволота, яка завжди слугувала чужій владі, викликає таку ж недовіру.
Зв’язок інтелектофобії та інновацій
Інтелектофобія є традицією України. Щоб приступити до інновацій перш за все слід подолати інтелектофобію. Тому що будь-що сказане інтелектуалом буде породжувати негативне упереджене ставлення, відтак, будь-які інновації від інтелектуала будуть відкинуті. Ця проблема не дозволяє робити інноваційні перетворення.
Де виникають інновації?
Політика до цього жодного стосунку не має. В партіях не вирішуються інтелектуальні проблеми. Я не вірю в можливість напрацювання інновацій не лише з боку політичних партій, а й з боку соціальних рухів. Щось нове напрацювати можуть клуби, які в Україні є не скрізь. Міське середовище збереглося в Києві, Львові та Одесі. Це не вичерпаний перелік. Залишки міського середовища збереглися в Харкові. Абсолютно нема клубної культури та міського середовища в Донецьку, Дніпропетровську, Вінниці, Ужгороді, Криму. Таким чином інтелектуальні дискусії неможливі в містах. Останні не можуть бути осередками чого іншого як демократії.
Альтернатива демократії в Україні
Арістотель вважав, що є три форми влади: монархія, аристократія, політія. Є три виродження цих форм: тиранія (вироджена форма монархії), олігархія (вироджена форма аристократії), демократія (вироджена форма політії).
Політія – це посередність в усьому. Тобто помірність у звичаях, опора на середній клас, помірна мораль, помірне багатство. Більшість посад визначалися шляхом жеребкування.
Політія – це спільне існування, це ще не держава. Держава повинна мати спільну мету, політія має спільні умови проживання. Мені здається, Україна більше готова до політії, а не демократії.
Як на мене, це є можливою альтернативою демократії. Це не та інновація, яку хтось собі поставить за мету. Швидше політія виникне стихійно, в результаті розпаду країни, можливо, навіть за ініціативи її частини. Коли Україна само собою розпадеться, ми можемо перейти до політії на новому рівні існування. Цей розпад не можна розглядати як трагедію, його слід розглядати як інший спосіб буття, що матиме можливість зберегти Україну як мережу самоврядних громад. Якщо в нас уже не залишатиметься виходу, мій обов’язок як інтелектуала підготувати суспільство до того, щоб розпад не став трагедією. Прогнози про фрагментацію не стосуються суто України. Фрагментуватиметься і Європа, і США. Поки не виникнуть цінності фрагментарного суспільства, світ не буде готовий для фрагментації.
Підготувала Соломія Головіна.
Фото gazeta.ua.
