Слухай онлайн

Найскладніше питання для мене – це відсутність Ніколаєнка в парламенті – Станіслав Ніколаєнко

Про освіту, як один з пріоритетних напрямків роботи уряду, говорять чи не на кожному кроці. Та попри це, проблем в освіті й надалі не бракує. Користуючись з візиту міністра освіти та науки Станіслава Ніколаєнка до нашого міста, «Гал-info» вирішило дізнатися про актуальні проблеми цієї галузі з перших рук.


- Пане Станіславе, вже минуло шість років, відколи запровадили 12-річну освіту. Вже час робити якісь висновки. На Вашу думку, чи вдалою була ця реформа?

- Мені і легко, і важко коментувати цю реформу, бо її впроваджували без мене. Я маю свою думку з цього приводу, і я би зробив по-іншому. Але зараз це вже даність. На реформу нарікають і досі, причому не так педагоги, як батьки. І в цьому є певний консерватизм, хоча, мабуть, і здоровий. 12-річна освіта мала розвантажити дітей, але цієї мети не зовсім вдалося досягнути, тому до цього потрібно буде ще повернутися. А загалом, за 6 класом ми бачимо, що програма працює, а моніторинг, проведений у 1-4 класах, показав, що процес іде нормально. Дітей треба вчити 12 років, бо наші діти дуже рано потрапляють в реальне життя, до якого виявляються не готовими. А потім ми говоримо про безробітну молодь.

- До речі, в Україні щоразу збільшується кількість студентів, і водночас, роботодавці нарікають, що бракує фахівців?

- То нехай роботодавці замовляють в університетах тих фахівців, які їм потрібні. Нехай дають кошти на зміцнення матеріальної бази, скеровують у ВНЗ фахівців... А роботодавці хочуть взяти готового висококваліфікованого фахівця, причому безкоштовно. Це ж якась фата моргана! Яких фахівців і в якій кількості готувати, це проблема вічна, але не можна впадати в крайнощі. В Японії дві третини випускників здобувають вищу освіту. Готувати лише ту кількість фахівців, яка реально потрібна, це означає давати освіту лише 10% випускників шкіл. До того ж у такому разі випускники звертатимуться до приватних закладів і, відповідно, платитимуть гроші. Тому поки я є міністром, ми будемо збільшувати обсяг державного замовлення. Торік майже 55% випускників, тобто близько 145 000, вступило на перший курс за бюджетні гроші. Цього року ця цифра становить 57%, тобто 145 000 випускників вступило в університети і 80 000 в технікуми на бюджетний кошт.

- Можливо, варто підвищувати престижність професійно-технічної освіти?

-  Непрестижність профтехосвіти – це старий заїжджений штамп. У тих ПТУ, де дають високооплачувані на ринку праці професії, є конкурс. До прикладу, у Києві є конкурс в ті училища, які дають будівельні професії. Хоча стереотипи щодо робітничих професій і справді потрібно ламати. І ми намагаємося це робити: змінюємо назви навчальних закладів, концепції та форми навчання, переглядаємо зміст навчальних програм.

- Щодо навчальних планів у ПТУ. Чимало працівників ПТУ стверджують, що цьогоріч початок навчального року зірвано, оскільки нові плани подали дуже пізно, відповідно викладачі не встигли підготувати навчальні програми. До того ж, кажуть, ці плани не пройшли апробації?

- Є два варіанти: сидіти й чекати біля моря погоди чи реформуватися в русі. Сьогодні на виробництві вже працюють за абсолютно іншими технологіями, ніж вчимо ми, тому чекати не можна. Так, ми не підготувалися до нового навчального року, але ніколи й не підготуємося, якщо не будемо цього робити. Щодо апробації, то ці плани проходили апробацію в деяких навчальних закладах, на експериментальних майданчиках, але, звісно ж, доопрацьовувати їх треба буде по ходу. Така доля реформ, доля тих, хто рухається.

- А як щодо реформи, пов’язаної з Болонським процесом? Яка її доля?

- Це покаже моніторинг ООН 2007 року. Я вважаю, що процес йде нормально. Ми їздили в Росію та інші країни – у нас не гірше, а багато в чому навіть ліпше. Ми вже другий курс ВНЗ повністю перевели на болонську систему.

- Одним з принципів Болонського процесу є студентське самоврядування. Наразі воно більше нагадує бутафорію...

- Знаєте, це нагадує ситуацію, коли людина працює в цирку і каже, що там багато клоунів. Так не будьте клоунами! Я готовий до діалогу. Ми створили всеукраїнську студентську раду, включаємо студентів в експертні комісії з ліцензування та акредитації, пропонуємо зміни до закону на підтримку студентського самоврядування. Я згоден, у значній частині університетів і справді відбувається імітація студентського самоврядування. Але  в нас полюбляють діяти за принципом: «Свисни, Ванька, ти дурніший”. От хай міністр там побореться з деканом, завкафедрою, ректором, проректором, а ми йому на вушко підкажемо... Але владу нікому не дають, владу брати потрібно.

- На Вашу думку, які законодавчі зміни є сьогодні першочерговими в галузі освіти?

- Мені довелося вносити багато змін до законодавства з освіти. Але окрім того, що законодавство недосконале, то його ще й не всі знають. І це стосується не тільки керівників навчальних закладів, а й податкової, КРУ та інших органів влади. Сьогодні потрібно розмежувати кошти державного бюджету та ті, які ПТУ, технікум чи ВНЗ заробляють власними силами. Це справді серйозна проблема. Зараз Микола Садовий – голова Асоціації профтехосвіти, професор, доктор педагогічних наук – готує ці пропозиції, а також інші зміни до законів, які б давали, як то кажуть, простір для маневру. Також потрібно нарешті законодавчо визначити, щоб витрати на навчання та практику майбутніх фахівців відносили не на прибуток, як зараз, а на валові витрати, тобто закладати у собівартість. Якби ми цей закон зараз розблокувати, то мали б на освіту 3-4 млрд. додаткових гривень. А загалом, найскладніше питання для мене це відсутність Ніколаєнка в парламенті. Якби я там був, я провів би десятки законів. На жаль, у парламенті у всіх фракціях кваліфікованих освітян обмаль.


Розмовляла Ірина Гищук, „Гал-іnfо”

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...