Хто такі відьми? У всі часи їх боялися, поважали або зневажали. В українському народному фольклорі образ відьми обіймає особливу нішу і почасти відображає двоїсту жіночу сутність.
Колись за часів простої народної магії та ворожби, коли жінкам відводили особливу функцію - берегині культу, а згодом й Праматері, українці вірили, що кожна жінка наділена від природи дивовижними здібностями та дивовижним даром – творити нове життя. Окрім того, у жінці, за українськими переказами, концентрувалася вся сила природи, а відтак, жінку вважали берегинею родинного вогнища, яка могла творити, або ж … руйнувати.
У будь-якій громаді завжди існували люди з особливими здібностями, найчастіше ними були жінки, і цих жінок називали знахарками, ворожбитками, чаклунками або відьмами. Саме з того часу в суспільстві побутує думка – усі жінки відьми. Ми ж спробуємо довести, що насправді затертий образ відьми, який зіпсував комерційний проект Голівуду, далекий від справжнього чаклунства. Хай там як, але, на жаль, не всі жінки відьми. Хоч як це не прикро чути чоловікам.
У XVI столітті за зелені очі та чорне волосся жінок спалювали на вогнищі, або ще краще – перевіряли їх на надприродні здібності водою. Скажіть, звідки в людей була така ненависть до жінок із зеленими очима? Однак специфіку цього пояснити не берусь, але, якщо люди поглинуті фобіями, йшли на таке варварство стосовно представниць слабкої статі, то це свідчить про те, що феномен сильної української жінки, був не прийнятний у всі часи нашої історії. Відтоді й повелося стара добра звичка полювати на відьом, а всіх жінок таврувати клеймом «ВІДЬМА».
Відьма – це найобразливіше для жінки слово. От тільки я не розумію, чому це так. Насправді, воно несе в собі таємницю, пізнати яку дано тільки жінці. Так сталося, що відьма вже в самому своєму визначенні закладає негатив та щось погане. Насправді ж наше уявлення про цих жінок дуже суб’єктивне і сформоване на підставі українських народних переказів, історій, казок і що найстрашніше – голівудських фільмів, які і дещицю правди про це не розкажуть. Почерпнути знання можна тільки з витоків народної творчості. Так от, відьми – не завжди є лихими, а найчастіше, якщо відьма отримала свої знання від народження, вона є доброю. Однак остання своєю природою дотримується нейтралітету і втручається у справи людей тільки тоді, коли в тому є гостра потреба.
Саме слово «відьма» етимологічно пов'язана з давньоруським словом «вѣдь» — що в перекладі означає «знання», або ж дослівно «відання». Відьма є основним персонажем демонології у слов’ян, яка поєднала в собі людську душу й силу демона.
Українці вірили, що будь-яка жінка могла б стати відьмою, тільки б в неї вселився злий демон, або якщо вона вступала в змову з ним заради особистої вигоди. Однак не виключали наші предки й того, що відьмою жінка могла стати, отримавши свої надприродні магічні сили від матері. Відьомство за переказами передавалося виключно по жіночій лінії від матері до доньки, однак, коли в відьми не народжувалися дівчатка, її сини могли перейняти її силу у спадок, ставши чаклунами чи відунами.
Окрім вроджених відьом, українці вірили у те, що найлихішими були відьми набуті, або ж навчені. Такий дар жінка могла отримати від відьми, яка вмирала. Це могло статися випадково або ж спеціально, коли відьма завчасно готувала спадкоємицю свого дару. У цьому випадку обов’язковим був тілесний контакт, адже без цього відьма дуже мучилася, оскільки душа її була ув’язнена в тілі, а відійти у інший світ їй не давав той же злощасний дар відьмацтва. Спадкоємиця повинна була взяти відьму за руку і дар передавався їй, а відьма одразу ж помирала.
Соціальний відбиток також, виявляється впливав на те, вважали чи ні жінку відьмою. Наприклад українці вірили, що дівчинка, мати якої годувала її своїм молоком три Великі п’ятниці перед Великоднем, могла стати відьмою. Якщо батьки цієї дитини негідно поводили себе в громаді, або ж якщо її мати та й вона сама були народжені поза священним шлюбом, то це теж могло призвести до відьмацтва.
Суспільство всіляко прагнуло демонізувати образ жінки. Задля акцентування темної сторони жіночої сутності образу відьми надавали певних фізіологічних характеристик. Серед особливих прикмет відьом наші предки вважали наявність хвостика чи ріжок. Саме так вони могли відрізнити вроджену відьму від навченої. Народні повір’я розповідають нам ы про те, що відьма може видати себе незвичайним поглядом, а в зіницях відьми можна побачити перевернуте відображення людини.
Відьом уявляли собі по-різному в кожному регіоні, але якщо ти живеш одна та маєш чорного кота – сумнівів ні в кого вже не виникало – ти автоматично в очах громади перетворювалася на відьму. Однак відьму уявляли собі й по іншому. Образ, який панував в усній народній творчості, перегукувався з літературними героями українських класиків. Відьма – це стара та потворна жінка. Її волосся було сивим та нечесаним, руки були кістлявими, до всього цього набору додавали ще й фізичні вади, скажімо, скалічене око, кульгавість, викривлений хребет. Навіть якщо жінка уникала компаній та віддавала перевагу тиші та спокою, тобто була непривітною за усталеними суспільними мірками, та мешкала одна, то таку жінку неодмінно називали відьмою.
Однак поряд із образом непривабливої старої існував образ вродливої зеленоокої молодиці з довгим густим чорним волоссям та чорними бровами й блідою шкірою. Цей образ досить часто використовували у своїх творах класики української літератури, змальовуючи відьму, як жінку, у якої «серце з перцем».
Кожна порядна відьма повинна мати в себе два наймогутніших каменя – це чорний агат, який дає невичерпну енергію і, за переказами, знаходить свою власницю сам, а також змієвик, або, як його ще називають, «адамове яблучко». Коли Адам скоштував з рук Єви заборонений плід, зрозумівши свою помилку, він намагався виплюнути відкушений шматок яблука, натомість виплюнув темнозелений камінь з сірими прожилками, який і назвали змійовиком. В цих каменях таїлася сила відьми, і їх вона повинна була мати із собою завжди.
Українці наділи відьму дивовижними силами, які активізовувалися у великі свята. Так, відьма могла перекидатися у інших людей, у тварин, комах та птахів і навіть ставати неживим предметом. Українці вірили у те, що найбільшою шкодою, яку може завдати відьма, була здатність псувати домашню худобу і збирати у корів молоко. Цей таємничий ритуал описували так: вдосвіта відьма виходила на поле та збирала росу на межах і пасовищах, волочучи по траві шматок полотна, назбиравши росу в полотнище, вона давали напитися нею своїй худобі, або ж вішала замочену росою тканину в світлиці, після чого з неї рясно текло молоко. Вважалося, що в присутності відьми жінки не зможуть прясти, адже нитка втікатиме до відьминого веретена. Сила страху перед непізнаним змушувала наших предків шукати обереги та звертатися до тієї ж таки народної магії. Так. для того, щоб перекрити відьмі вхід на подвір’я чи до хати, на воротах чіпляли свічку, освячену на Стрітення, або в дверні щілини клали кропиву чи гілки осики. Також на поріг або під поріг клали ніж, для того щоб людина з поганими намірами не змогла увійти до оселі. Українці з примовляннями та зашіптуванням зводили уявний бар’єр перешкод і вірили, що маковейський мак, розсипаний біля хвіртки дому, змусить відьму визбирати його до останнього макового зернятка, а з першими півнями відьма покине ваше обійстя не встигши наробити шкоди. До захисних обрядів належить і обряд обводити косою на землі круг, або малювати полум’ям страсної свічки хрести на дверях.
Такі обряди могли захистити від найпоширеніших відьомських пустощів. Однак коли ви посварилися з відьмою, то не чекайте нічого хорошого. Від відьминого гніву вас врятує тільки … інша відьма.
У цьому й полягала різниця між відьмами навченими та вродженими. Для навчених відьом – робити зло було найбільшою потребою, вони черпали від цього свою силу, тоді коли для вроджених відьом взагалі не принципово було чаклувати. Навчена відьма могла зробити замовляння тільки на смерть людині, однак відкликати силу цього замовляння вона не могла. Натомість вроджена відьма з легкістю долала чари навченої і найчастіше присвячувала себе допомозі людям. Саме тому відьомство дуже тісно межує із народною медициною, адже відьма відчувала та знала, коли і яка цілюща трава сповнюється найбільшою силою, коли найкраще збирати полин, а коли чебрець. Все це передалося нам у спадок, як народна мудрість. І не дарма новонароджене немовля обдаровують замовленою лялькою-мотанкою, яка, як відомо, наповнена саме цілющими духмяними травами і служить оберегом від злих сил та лихого ока.
Для того, щоб з’ясувати, чи існують відьми в сучасному українському суспільстві і чи справді всі жінки відьми Гал-інфо звернулося до культуролога-релігієзнавця Іванни Борисевич. Пані Іванна розповіла нам, що в сучасному українському суспільстві в існуванні відьм ніхто не сумнівається.
«Навіть якщо людина стверджує, що вона в них не вірить, то точно скаже, що вони є. Відьма в українських віруваннях посідала (і посідає досі) визначне місце, але вона ніколи не було страшно негативним. Ця людина була реально існуючою, жила (чи живе) по сусідству і час від часу намагалася (намагається) зашкодити вашому мирному існуванню. В українському судочинстві відомо чимало справ, які стосувалися саме відьом, але завершувалися вони переважно або відшкодуванням збитків, або руйнуванням своїх чарів. Такого жорсткого переслідування, як це було в Європі, в Україні, на щастя, не було», - стверджує експерт.
Вона також продовжила: «Основною її зброєю було знання. Вона знала, як нашкодити, чим і займалась, хоча і позитивне, тобто добре, знання було їй відоме також. Тому, можливо, часто ставлять знак рівності між українською жінкою та відьмою, оскільки традиція передавання знань з покоління в покоління не слабшає».
Стосовно головних ознак, за яким можна впізнати жінку-відьму, то тут експерт запевняє: «Варіантів багато. Загалом відьми живуть довго (можливо, тому ми ще досі з обережністю ставимося до справді старших жінок та ще й при здоровому глузді), не вживають м’яса, в наявності є маленький хвостик, поєднання чорного волосся та зелених очей. Ну і відомий усім принцип, що відьма не тоне (хоча в такому випадку не зовсім зрозумілий результат такої перевірки, бо якщо дівчина потонула, то кого ж врятували?) Існує також поділ відьом на роджених та навчених. Останні, на відміну від перших, отримали своє знання, запродавши душу. Але вони не стають служницями чорта, а навіть знають способи його приручення, одомашнення».
«Можна зробити невеличкий висновок, що відьма для українців не становить загрози, вона гармонійно доповнює наші стародавні вірування і, на мою думку, не суперечить духовному удосконаленню нації. Відьма – це український архетип, який несе в собі символи тієї епохи, коли люди жили ближче до світу природи і вміли ним користуватись у власних цілях», – підсумувала культуролог.
То ж далеко не всі жінки відьми, однак дехто з них таки володіє певним даром. Скажімо, жінки, наділені вмінням емпатії, краще відчувають біль інших, схильні до співпереживання. За рахунок цього дару в жінок значно краще розвинена інтуїція, вони можуть передбачити майбутнє, тоді коли чоловіча раціональність часто заважає їм бачити речі не в реальному їх фокусі, а поза кадром. Можливо, якби в XVI столітті здогадувались про існування елементарної людської психології, то не переслідували б і не топили б в річках самодостатніх жінок із зеленими очима та темним волоссям…
Анна Новик.
