У четвер, 5 грудня, на 96 році життя помер 8-й президент ПАР, перший чорношкірий президент, один з найвідоміших активістів боротьби з режимом апартеїду, лауреат Нобелівської премії миру – Нельсон Мандела.
Дитячі та юнацькі роки: “той, що зриває гілки”
Н. Мандела народився у невеличкому селищі Мвезо. Його прадід був правителем племені тембу. Батько Н. Мандели був керівником селища, але після конфліктів із колоніальною адміністрацією відійшов з цієї посади й залишив з сім’єю селище.
У батька Мандели було 4 дружини, які народили йому 13 дітей (4 синів та 9 доньок). Мандела був народжений від третьої дружини й отримав ім’я Холілалой (що в перекладі з мови коса означає – “той, що зриває гілки дерева” або ж “пустун”). Він був першою дитиною у сім’ї, яка пішла в школу. Саме там учителька й дала йому ім’я на британський манер – Нельсон.
Коли Н. Манделі виповнилося 9 років від туберкульозу помирає його батько. Далі він продовжує навчання у методистській початковій школі, а згодом в інституті-інтернаті Кларкбері, диплом якого отримав за два роки замість звичних трьох. У 1937 р. поступає в методистський коледж в Форт-Бофорті. Там же зацікавився заняттями боксом та бігом.
У 1939 р. він поступає в єдиний у тому часі університет Форт-Хер у якому могло навчатися чорношкіре населення, де навчався на бакалавра гуманітарних наук.
Студентські роки: початок громадської діяльності
В кінці першого року навчання Мандела прийняв участь у студентському бойкоті проти політики керівництва університету. Він відмовився від запропонованого йому місця у Студентській представницькій раді й висловив свою незгоду з організацією виборів до нього, а згодом на знак протесту взагалі залишив навчання в університеті.
Після цього він із своїм товаришем втікає у Йоханесбург, де влаштовується на роботу сторожем на одній із золотовидобувних шахт. Там затримується недовго, оскільки влаштовується клерком-стажером в одній з юридичних фірм. Під час роботи у фірмі він продовжує заочне навчання й у 1942 р. отримує диплом бакалавра гуманітарних наук Південно-Африканського університету.
У 1943 р. він вперше бере участь у масовій акції – протестах проти підвищення цін на проїзд в автобусах, тоді ж починає відвідувати збори юних інтелектуалів, які проводилися за ініціативою Африканського національного конгресу (АНК).
У квітні 1944 р. Мандела стає членом АНК і приймає активну участь у створенні Молодіжної ліги при ньому. Діяльність Молодіжної ліги була значно радикальнішою, аніж діяльність самого АНК. У маніфесті ліги заперечувалась будь-яка можливість співпраці з режимом апартеїду. У 1948 р. Мандела стає національним секретарем Молодіжної ліги АНК, в 1949 р. – членом Національної ради АНК, а в 1950 р. – національним президентом Молодіжної ліги АНК.
У 1952 р. Мандела керує кампанією непокори, яка проводилась з ініціативи АНК. У той же час він розробляє т.зв. “план М” – план керівництва АНК на випадок його заборони та переходу в підпілля. В 1955 р. він бере участь в організації Конгресу народу, на якому була прийнята Хартія свободи, у якій були викладені основні засади побудови вільного та демократичного суспільства в ПАР.
Арешт та ув’язнення
У 1956 р. за свою політичну діяльність Мандела та ще 150 осіб були арештовані владою із звинуваченням у державній зраді. Головним пунктом переслідування було звинувачення у підготовці насильницького повалення влади. Результатом судового процесу, який тривав з 1952 по 1959 р. став виправдальний вирок.
Після цього Н. Мандела пориває з АНК, вимагаючи від нього більш рішучих дій проти режиму апартеїду. Запровадження військового стану та заборона діяльності АНК остаточно переконали Манделу в необхідності використання збройної боротьби. У 1961 р. він створює та очолює військове крило АНК – “Умконто ве сізве” (з мови зулу – “Спис нації”). Інша діяльність, на його думку, була рівносильна капітуляції.
12 червня 1964 р. Н. Мандела був таки засуджений за державну зраду, а очолюваний ним “Спис нації” був віднесений до числа терористичних організацій. Побоюючись міжнародних протестів, мірою покарання для Мандели було обрано не смертну кару, а пожиттєве позбавлення волі.
У своїй промові на судовому засіданні він заявив: “Протягом усього свого життя я повністю присвятив себе боротьбі за африканське населення. Я боровся як проти панування “білих”, так і “чорношкірих”. Я цінував ідеали демократичного та вільного суспільства, у якому всі громадяни живуть в гармонії та мають рівні права. Це ідеал, заради якого я живу і до якого я прагну. Але якщо буде потрібно, то заради цього ідеалу я готовий вмерти”.
З тюрми у президенти: кінець апартеїду!
Мандела відбував своє ув’язнення в одиночній камері на острові Роббен поблизу мису Доброї Надії з 1962 по 1990 р. Тут він також відвідував примусові роботи. Мав право на один лист та один візит протягом шести місяців. За найменшу провину й цього позбавляли.
Перебуваючи в ув’язненні, він здобув світову славу та підтримку. У тюрмі за програмою заочного навчання він отримує ступінь бакалавра з права у Лондонському університеті й навіть був висунутий на посаду почесного ректора цього університету.
У лютому 1985 р. Президент ПАР П. Бота запропонував Манделі звільнення в обмін “на беззаперечну відмову від насильства у якості політичної зброї”. Однак Мандела відхилив цю пропозицію, заявивши: “Яку свободу мені пропонують, коли народна організація залишається забороненою? Лише вільні люди можуть вступати у переговори. Ув’язнений не може заключати договори.”
11 лютого 1990 р. після підписання останнім білим президентом ПАР Ф. де Клерком указу про легалізацію АНК Мандела вийшов на волю. Ця подія транслювалась по всьому світу як свідчення перемоги об’єднаних зусиль демократії. У 1993 р. де Клерк та Мандела були удостоєні Нобелівської премії миру. Невдовзі Н. Мандела очолив АНК.
На загальнонаціональних виборах, які відбулися в квітні 1994 р. – очолюваний Манделою АНК отримав 62 % голосів, а 10 травня 1994 р. він офіційно вступив на посаду президента ПАР – першого чорношкірого президента країни. З режимом апартеїду було остаточно покінчено.
П. С. Життя та діяльність Н. Мандели були і залишаються для багатьох людей символом безкорисного та самовідданого служіння інтересам свого народу, готовності до самопожертви заради його добра, незламності духу та віри у його мудрість та непереборність. Все це так актуально сьогодні й для України! Слава та вічна пам’ять Героям!
Юрій Шведа, політолог.
Фото - radiosvoboda.org
